Київ і область штурмують десятки тисяч переселенців із зони АТО. Одні претендують на кращі умови і пільги, інші погоджуються на будь-які. Головне, щоб не відправили жити в глухе село, пише Вероніка Мелкозерова у №30 журналу Корреспондент від 1 серпня 2014 року.
Пастор однієї з церков протестантського штибу Олександр Вознюк зустрічає Корреспондент біля входу на завод у промзоні біля станції метро Видубичі. Тут, у величезному ангарі, розташований і його прихід, й імпровізований притулок, що діє при ньому, де мешкають 182 переселенці з Донбасу, в тому числі 50 дітей.
Обстановка цілком мирна: жителі Донецька, Краматорська, Луганська, які втекли із зони АТО, перуть білизну, рубають дрова і готують обід, але антураж нагадує постапокаліптичний фільм. Люди налагоджують побут прямо на вулиці, в оточенні іржавих заводських комунікацій, їжу готують на дровах.
«Місць у Києві вже немає. Оселитися [в більш-менш комфортних умовах] практично неможливо. А у нас вільні ліжка іноді з'являються, люди переїжджають далі – на приватні квартири або повертаються додому, у звільнені міста», – розповідає Вознюк.
Сьогодні волонтерські організації не селять переселенців зі сходу, які приїхали до столиці, в санаторіях та дитячих таборах, як це було ще зовсім недавно, а шукають киян чи мешканців навколишніх сіл, які можуть надати їм куток у своїх оселях. В Черкаській і Полтавській областях в розпорядження донеччан волонтери пропонують дачі і приватні будинки, які зараз порожні.
Однак більшість вимушених переселенців хоче залишитися в Києві та інших великих містах: там і школи кращі, й умови життя комфортніші. Частина людей з Донбасу претендує на високооплачувану роботу, щоб мати можливість зняти житло самостійно.
Не дочекавшись вирішення квартирного питання, деякі переселенці з Донбасу захоплюють приватні території, придатні для житла, або селяться у місцях, для цього не призначених, – недобудовах і занедбаних промислових приміщеннях.
За офіційними даними представництва ООН в Україні, за чотири місяці з Криму та зони АТО на територію мирної України виїхало 90 тис. осіб. Хоча реальна цифра в рази більше, стверджують аналітики. Для порівняння: за офіційними даними, в Росії вже налічується 400 тис. українських біженців.
«Поки за рахунок держави розселили тільки 800 осіб. Решту прихистили у себе активісти, власники баз і підприємств. Зараз Київ вже перевантажений переселенцями», – каже Таміла Ташева, координатор волонтерської організації Крим-SoS.
Паломництво до столиці починає турбувати і її владу. Заступник глави КМДА Ігор Ніконов на зустрічі з журналістами натякнув, що Київ не гумовий, і порадив переселенцям звернути увагу на інші міста й області.
Зрозуміти і пробачити
Вознюк називає свій ангар перевалочним пунктом. Його церква розраховувала на те, що більше двох тижнів в індустріально-польових умовах люди не затримаються. Однак багатьом припала до смаку мирна атмосфера духовної обителі, і вони роздумали переїжджати.
Крім того, місцеві мешканці вже більш-менш налагоджують свій побут: сплять на двоярусних ліжках, користуються трьома пральними машинами і душем з гарячою водою. Ангар розділений на три зони – чоловічу, жіночу та дитячу.
Пенсіонерка Світлана Якименко приїхала сюди з Донецька минулої неділі. У рідному місті вона жила біля вокзалу, і бомбування зі стріляниною стали для неї звичним явищем.
«Можливо, я б не приїхала, але у мене внучка вагітна, довелося везти її сюди, – розповідає Якименко. – На наступний день після нашого від'їзду весь простір навколо мого будинку бомбили снарядами».
Незважаючи на це, донеччанка налаштована оптимістично – сподівається вже через тиждень повернутися назад.
«Кияни нас прийняли чудово. Але все одно мені Донецьк рідний, він чистіший і красивіший, ніж Київ», – зазначає Якименко.
Приймаючи переселенців, Вознюк, як і решта волонтерів, що займаються їхнім облаштуванням, перевіряють документи приїжджих і збирають докладні дані про них аж до з'ясування політичних поглядів.
Мін'юст зобов'язав волонтерів передавати цю інформацію в служби соцзахисту для організації виплат пенсій та інших допомог, а також Держслужбі з надзвичайних ситуацій (ДСНС) та МВС – для контролю над переселенцями.
Однак залишати людей на зиму в ангарі, як і в інших не пристосованих для проживання місцях, громадські організації не хочуть: з настанням холодів жити тут стане неможливо. Але куди направити тутешніх робінзонів, ніхто не знає.
«Поселити одинаків легко. Можна прийняти когось у кімнату або ж на квартиру, – розповідає Ташева. – А ось великі сім'ї доводиться розселяти по різних місцях».
Приміром, складно знайти інший зручніший притулок родині Дмитра Чекалкіна з Артемівська, який разом з дружиною і трьома дітьми 25 липня поселився в ангарі на Видубичах.
Глава цієї великої родини, за фахом будівельник, шукає роботу в Києві і відбивається від незручних запитань киян – наприклад, чому він надав перевагу виїзду в Київ, а не залишився захищати своє місто від незаконних збройних формувань.
«Сепаратисти ці, може, за законом і гідні смерті, але я не можу піти на те, щоб убити людину», – зізнається Чекалкін. За його словами, він візьметься за зброю лише у тому випадку, якщо небезпека загрожуватиме безпосередньо його родині.
Майже всі мігранти-чоловіки так чи інакше стикалися з цією дилемою. До представників незаконних збройних формувань у них теж ставлення двоїсте.
«Там, удома, багато наших родичів ходили на цей референдум, проголосували за ДНР, а потім схаменулися і пожаліли про це, – розповідає Чекалкін. – Хіба можна їх засуджувати, розстрілювати?!»
Серед деенерівців зустрічаються люди як неадекватні, так і абсолютно нормальні, просто «філософія у них інша», вважає ще один поселенець – Сергій Макаренко з Донецька. Він упевнений, що повернеться додому ще до настання осінньої негоди, і висловлює через Корреспондент побажання, щоб сторони конфлікту залишили в його місті якнайменше руйнувань.
«Це в принципі не біда. Ми, коли повернемося, відбудуємо рідне місто, – висловлює оптимізм переселенець, прикутий до інвалідного візка, і відразу демонструє свою нинішню політичну позицію. – Головне, щоб вибили звідти всіх тих «ополченців», які намагалися нас переконати в тому, що українець – це недорозвинений росіянин».
Можливо, вибивати «ополченців» доведеться і тим придатним до стройової служби чоловікам, які, як Чекалкін, перебралися до Києва. Переселенців нарівні з усіма зачепить третя хвиля мобілізації, заявляють у Міноборони. Щоправда, в армію призвуть лише тих, хто зареєстрований у координаційних центрах і регіональних штабах МНС України.
Переселенцям повістки прийдуть за місцями їхньої тимчасової реєстрації, уточнює Іщенко і наголошує, що в регіональному штабі ведеться суворий облік всіх, хто переїхав.
«Ми розуміємо, що люди пережили, проте для них ніхто не робитиме винятки, коли країна в небезпеці, – каже Владислав Горбань, начальник регіонального штабу реєстрації переселенців у Києві ДСНС. – Усіх, хто у нас зареєструвався, ми направляємо до місцевих військкоматів, щоб вони там встали на облік».
У чужому монастирі
Незважаючи на те що місць у наявних оздоровницях навколо Києва вже практично не залишилося, знайти собі затишне містечко все ще можливо, проте для цього потрібно домовлятися напряму з керівництвом санаторіїв.
Наприклад, назустріч багатодітним сім'ям іде Центр переселенців Пуща-Водиця, який офіційно вже не приймає гостей зі сходу.
«У нас за останніх два місяці відбулися ротації, – пояснює причину появи вільних місць Іван Коротаєв, координатор центру. – Кілька кримських сімей виїхали до Німеччини і Польщі. Хочуть там оформити статус біженців і залишитися на ПМП».
Серед щасливчиків, кому дісталися звільнені кімнати, – багатодітна сім'я зі Слов'янська і дві сім'ї з Донецька, які погодилися пожити разом. Втім, донеччани і цьому раді, адже, наприклад, один з них, Костянтин Лавров, з 9 травня жив зі своїми дружиною і двома дітьми нарізно.
«Я метався по орендованих кімнатах, а дружина з дітками взагалі жили в нелюдських умовах – в селах різних областей, – нарікає Лавров. – Нарешті зможемо жити разом».
І хоча його родина, як і решта людей, сподівається до осені повернутися додому, у Лаврова немає грошей навіть на те, щоб прожити тут хоча б місяць, тому він активно шукає роботу.
«Ми в Київ хотіли для того, щоб швидко знайти заробіток, – пояснює він прагнення більшості своїх земляків до столиці. – У селах це неможливо, та й тут, як виявилося, з цим теж проблеми».
Між тим у центрі реєстрації переселенців стверджують, що в Києві робочі місця для мігрантів є, а в областях і поготів. Доступні вакансії продавців, касирів, охоронців складів, працівників кол-центрів, але, як правило, платня на цих позиціях невелика – в середньому 2,5 тис. грн.
«А біженці вимагають високу зарплату – для них це не гроші», – дивується Горбань.
За його даними, з 12 тис. переселенців, на цей момент зареєстрованих у столиці, на облік в центрі зайнятості встало лише 200 осіб. Решта сподівається на допомогу держави та волонтерів.
Утриманська позиція деяких мігрантів породжує окремі конфліктні ситуації, що кидають тінь на всіх переселенців. Особливо це помітно там, де в одному місці зосереджена велика кількість мешканців
Утриманська позиція деяких мігрантів породжує окремі конфліктні ситуації, що кидають тінь на всіх переселенців. Особливо це помітно там, де в одному місці зосереджена велика кількість мешканців.
«Комендант гуртожитку в Калинівці [Київської обл.] скаржився на переселенців, – розповідає Олександра Тимченко, волонтер громадської організації Україна SOS. – У них там 200 осіб, і майже ніхто не хоче працювати. Їм пропонували по господарству допомагати, полуничні грядки полоти – відмовилися. Замість цього витоптали їх і поїли всі ягоди».
При цьому в інших містах робочих місць і житла для приїжджих вдосталь, розповідає Горбань. Коли переселенці проходять реєстрацію, влада пропонує їм відправитися в Житомир, на Волинь або в Дніпропетровськ, де приватний будинок можна зняти за низькою ціною, а то й зовсім безкоштовно.
«Але погоджуються на це одиниці», – резюмує чиновник.
Тим часом у Києві переселенці насилу знаходять місця у школах і дитсадках.
«У Києві патова ситуація. Люди зі сходу ображаються, що, зі слів політиків, Україна ніби як єдина і право на освіту у нас захищене Конституцією, але місць ніде немає. Про київських батьків я взагалі мовчу – вони в шоці», – написав на своїй сторінці у Facebook Олексій Давиденко, депутат від партії УДАР.
Однак, на думку Олени Фіданян, директора департаменту освіти і науки при КМДА, неправильно стверджувати, що «біженці» віднімають простір у школах та садочках у київських дітей.
«За чотири місяці ми влаштували в дитсадки Києва 370 малюків [переселенців]. Звичайно, брали в ті дошкільні установи, де це було можливо, – розповідає чиновниця. – Але відмовити цим людям у допомозі теж не могли, хоча відомо, що місць у столичних садках не вистачає навіть для дітей киян».
А ось у школи Києва, за даними КМДА, великого напливу дітей мігрантів поки і не було – влаштовані лише 403 учні. Навіть більше, далеко не всі школи у столиці повністю укомплектовані. Кількість учнів-переселенців зовсім критична, і поки що не потрібно створювати нові класи чи відкривати другу зміну, заспокоюють градоначальники.
Тим часом непорозуміння, які часом виникають між переселенцями і жителями столиці та інших міст, обидві сторони воліють вирішувати самі.
«Максимум, чим «вирізнилися» мігранти, – вони порушують режим місць розселення, п'ють і не хочуть платити за житло», – розповідає Горбань.
Жителі столиці теж добрі штучки, розповідають волонтери. Спочатку приютивши донбасівців, з часом вони змінюють своє рішення і починають вимагати плату за безоплатно наданий кут.
Соціальний психолог Олег Покальчук вважає, що переселенці вже стали новою драмою українського суспільства.
Психолог: Ці люди є інструментом війни, такою собі біологічною зброєю. Багатьом з них довгий час нав'язували альтернативну реальність, і почати жити в реальному світі для них буде складно
«Ці люди є інструментом війни, такою собі біологічною зброєю, – міркує експерт. – Багатьом з них довгий час нав'язували альтернативну реальність, і почати жити в реальному світі для них буде складно».
Є люди, для яких нинішня ситуація – це привід переїхати і знайти нову роботу, пояснює психолог, і таким потрібно пояснити: або ви приймаєте правила, або вам доведеться шукати собі інше місце.
Більшість втікачів із гарячих точок розуміють, що доставляють стороні, яка приймає, багато клопоту. Щоб компенсувати незручності і створити позитивну думку про себе, мігранти організують різні ініціативи. Наприклад, переселенці, які влаштувалися в Києві і області, на знак подяки місцевим жителям планують провести у столиці суботник.
«У цю або наступну суботу ми хочемо звезти до Києва всіх небайдужих, – обіцяє Вознюк. – Будемо всі разом прибирати столицю, а потім дамо благодійний концерт».
***
Цей матеріал опублікований в № 30 журналу Корреспондент від 1 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.