Винахідник танка Т-34 харків'янин Михайло Кошкін до тріумфу своєї машини не дожив. Але Адольф Гітлер помстився йому і після смерті, наказавши зрівняти з землею кладовище з могилою конструктора, пише Христина Абрамовська у №30 журналу Корреспондент від 1 серпня 2014 року.
Коли у Вільяма Черчілля запитали, яку зброю Другої світової війни він вважає найкращою, він відповів: «Англійська лінійна гармата, німецький літак Messerschmitt і радянський танк Т-34. Але якщо про перші два мені відомо все, то я ніяк не можу зрозуміти, хто і як створив диво-танк».
На відміну від британського прем'єра, в СРСР багато знали, хто створив Т-34, який вирішив результат війни, а після неї красувався на постаментах чи не кожного радянського містечка. Над танком працював цілий колектив, а його винахідником вважається керівник конструкторського бюро Харківського паровозного заводу (ХПЗ) Михайло Кошкін. Хоча сам він і не дожив до тріумфальної ходи свого дітища військовими дорогами Європи, його ім'я було кошмаром для німецького командування.
Народився майбутній конструктор 3 грудня 1898 року в бідній сім'ї в російському селі Бринчагі Ярославській області. Його батько, щоб прогодувати сім'ю, їздив на заробітки, наймитував на лісопилці – саме там він і загинув, залишивши без засобів до існування вдову з трьома дітьми.
Через чотири роки після загибелі батька 11-річний Михайло вирушив до Москви: хлопчик став учнем кондитера. Після революції він пішов у Червону армію, потім був направлений у Комуністичний університет, де навчався з 1921 по 1924 рік.
Вже у віці 30 років Кошкін вступив до Ленінградського політехнічного інституту, на кафедру Автомобілі і трактори, і залучався до роботи на Ленінградському заводі дослідного машинобудування. Свій диплом з танкової трансмісії Кошкін захищав у 1935-му – це було секретне замовлення заводу.
Незабаром 37-річний випускник політеху вже працював заступником головного конструктора Ленінградського заводу. Серед танків, які вони розробляли, був перший радянський середній танк з «товстою бронею» – Т-46-5. За участь в його розробці Кошкіна нагородили орденом Червоної зірки.
Лише через рік, у грудні 1936-го, Кошкіна призначили начальником конструкторського бюро ХПЗ, на той момент перейменованого в завод Комінтерну (сьогодні – ім. Малишева). Посаду Кошкін отримав за особистою протекцією наркома важкої промисловості Серго Орджонікідзе, з яким його пов'язувала довга дружба.
Посаду на харківському заводі Кошкін отримав завдяки дружбі із Серго Орджонікідзе (на фото справа на передньому плані)
Підприємство в той час випускало паровози, а попутно – легкі танки БТ. Заводчани насторожено поставилися до нового, нікому не відомого керівника. До того ж незабаром після призначення Кошкіна його впливовий покровитель, Орджонікідзе, помер.
Провал по-англійськи
На озброєнні у Червоної армії були танки БТ, зроблені на основі трофейних англійських Kristie. Вони були колісно-гусеничними: по дорогах рухалися на колесах, а по бездоріжжю – на гусеничному ходу. Швидкохідні, з не дуже важкою бронею і слабкими (10-15 мм) гарматами, вони відповідали тодішній військовій доктрині, яка передбачала наступ і глибокі рейди в тил ворога, а також допоміжну роль танків під час атак піхоти.
Вперше в бойових умовах машини випробували в Іспанії – на них воювали радянські танкісти проти режиму Франсиско Франко. Тоді й виявилися основні конструкторські недоліки.
По-перше, слабка трансмісія – танки грузли в піску. По-друге, двигуни працювали на бензині, що часто було причиною займання моторів і загибелі танкістів.
Інженери противника пішли далеко вперед, зміцнивши свої танки й оснастивши їх потужною зброєю, і БТ були буквально стерті вогнем. Саме цю модель розробляв і випускав ХПЗ, начальником КБ якого був Опанас Фірсов. Після катастрофи в Іспанії його спершу розжалували в прості конструктори, а потім заарештували за шкідництво. Полювання на відьом у ті роки набирало обертів у всіх сферах життя, не кажучи вже про таку важливу галузь, як оборонка.
Втім, шпигуни і вороги народу не завжди були плодом фантазії працівників «органів». Про це пише автор книг з бронетехніки Ігор Желтов, заступник директора з наукової роботи музейно-меморіального комплексу Історія танка Т-34.
«У 1938 році заарештували директора ХПЗ Івана Бондаренка. Він відразу зізнався, що був завербований німцями і регулярно передавав їм секретну інформацію про стан справ у радянському танкобудуванні. Це підтверджується і мемуарами німецького генерала [Хайнца Вільгельма] Гудеріана. До 1938 року він знав, скільки машин у день випускає СРСР. Потім у нього таких даних уже не було. Й інформації про роботи з Т-34 теж. Поява цього танка стала для німців несподіванкою».
Важке народження
В 1937-му автобронетанкове управління армії поставило завдання перед усіма конструкторськими бюро: створити новий маневрений колісно-гусеничний танк з дизельним двигуном. А Кошкін загорівся ідеєю нового чисто гусеничного танка, справедливо вважаючи, що в умовах бою неможливо витратити півгодини на зміну гусениць.
Ця робота велася паралельно з розробкою держзамовлення: Кошкін ризикував усім, в тому числі своїм життям і життями своїх підлеглих. Великим успіхом була можливість представити свою ідею на Вищій військовій раді, де нею раптово зацікавився сам Йосип Сталін.
Після цього було фактично отримано дозвіл на виготовлення дослідної моделі – зрозуміло, паралельно з колісно-гусеничним танком. Таким чином, у конструкторів було два роки на те, щоб виготовити і випробувати два танки – А-20 і А-32.
Нарешті після напруженої роботи виготовили першу дослідну модель чисто гусеничного танка. Машину спеціально «взули» в широкі гусениці, щоб збільшити прохідність по бездоріжжю. Скошені кути башти і похилі борти повинні були зменшити вразливість, до того ж танк планувалося устаткувати потужною 76-міліметровою гарматою.
Проблема полягала в тому, що треба було не просто створити дослідну модель, а й налагодити масове виробництво. Це означає підготувати верстати, креслення, вузли механізмів, які можна в найкоротші терміни адаптувати під будь-які заводські умови.
Забігаючи вперед, варто зазначити, що радянські інженери з цим завданням впоралися, а от противник ні. Німецькі військові особисто зверталися до Гітлера з проханням скопіювати супертанк. Але в Німеччині не знайшлося легованої сталі потрібної марки і виробничих потужностей для виготовлення алюмінієвих моторів.
Робота йшла буквально день і ніч, але на підприємстві почали зникати люди, особливо після вищезгаданої історії з директором заводу Бондаренком. Загроза нависла і над самим Кошкіним – у 1939-му співробітники «органів» приходили в КБ, в майстерні, розпитували всіх, хто працює над проектом нового танка.
Прийшли і до нового директора заводу, Юрія Маскарьова, зі словами, що Кошкін навмисно зриває найважливіше урядове завдання, вносячи в танк завідомо шкідливі зміни. Маскарьову довелося звертатися в ЦК партії, щоб відвести загрозу від конструктора.
Директор чудово розумів, що його захисту може вистачити ненадовго: проти нового гусеничного танка і його творця заздалегідь ополчилися впливові вороги. Серед них був, наприклад, заступник наркома оборони з озброєння командарм Григорій Кулик, про чию діяльність несхвально відгукувалося багато військових того часу.
Своїм ходом
У лютому 1940 року два дослідні зразки вирушили на військові випробування. За правилами, танки повинні були наїздити 3 тис. км, але до передбачуваної дати огляду випробувачі встигли «накатати» по полігону тільки 1 тис.
Тоді Кошкін вирішив вирушити в Москву на танках своїм ходом через Білорусію, одночасно «добираючи» відсутні кілометри. Замасковані танки і два дизельні тягачі з командою виїхали з Харкова 5 березня, їхали тільки ночами і по путівцях. Часом застрявали в бруді, і тоді доводилося рубати дерева і влаштовувати гати, щоб виїхати, часом «накривалася» трансмісія.
Всі недоробки Кошкін ретельно фіксував – загалом їх набралося близько 400. І це не дивно: фактично новий танк був складений зі старих вузлів і конструкцій. Проте 17 березня 1940-го на Іванівській площі московського Кремля на загальному огляді танків, виготовлених різними КБ на замовлення армії, машина під назвою А-32 (так спершу іменували Т-34) справила фурор своєю маневреністю, швидкохідністю і потужністю.
Легендарний танк відразу впізнавали навіть місцеві жителі. На фото - жителі українського села вітають радянських військових
Сталін прийшов у захват і назвав новий танк «першою ластівкою». Високі бойові якості машини підтвердилися і в ході випробувань на підмосковному полігоні, і на нерівній місцевості під час радянсько-фінської війни 1939-1940 років на Карельському перешийку.
Перемога далася Кошкіну дорогою ціною – довга зимова дорога і напружена робота трьох останніх років підірвали його здоров'я. Затяжна застуда ускладнилася тим, що в квітні, під час повернення танків на завод у Харків, один з них впав у річку. Творець машини нарівні з колегами витягав своє дітище з крижаної води, і вдома у нього діагностували двостороннє запалення легенів.
Як згадували його дочки, Кошкін до того ж багато курив. Лікарі змушені були видалити йому одну легеню, але навіть це не врятувало конструктора. Він був відправлений на реабілітацію в санаторій Занки під Харковом, де і помер у вересні 1940-го.
Основні недоліки танка продовжували усувати вже без активної участі конструктора, але до самої його смерті до Кошкіна приїжджали співробітники з кресленнями і розрахунками. Поховали Кошкіна на Центральному кладовищі в Харкові, на вул. Пушкінській.
Живі проти мертвих
До червня 1941 року танк був готовий на 60% – йому наростили броню, збільшили вежу, поставили торсіонну підвіску, що звільняла простір усередині. Це дозволяло збільшити запаси пального і снарядів. Доопрацювання конструкції тривало постійно: по суті Т-34 на початку і наприкінці війни були двома абсолютно різними машинами.
«Танк Т-34 викликав сенсацію, – пише у своїх мемуарах генерал Еріх Шнейдер. – Цей 26-тонний російський танк був озброєний 76,2-міліметровою гарматою, снаряди якої пробивали броню німецьких танків з 1,5-2,0 тис. м, тоді як німецькі танки могли вражати російські з відстані не більше 500 м, та й то лише в тому випадку, якщо снаряди влучали в бортову і кормову частини танка Т-34. Росіяни, створивши винятково вдалий і принципово новий тип танка, здійснили великий стрибок вперед в галузі танкобудування».
Німецькі генерали зазначали, що у солдатів починалася «танкобоязнь»: від одного виду «тридцятьчетвірки» у військах здіймалася паніка
Інші німецькі генерали зазначали, що у солдатів починалася «танкобоязнь»: від одного виду «тридцятьчетвірки» у військах здіймалася паніка. Гітлер прийшов у лють, особливо коли дізнався, що повторити супертанк Німеччина не в змозі.
На думку деяких істориків, німецький тиран оголосив Кошкіна своїм особистим ворогом навіть після смерті і наказав знищити його могилу. Непрямий доказ цієї теорії полягає в тому, що Центральне кладовище було дійсно знищено масованим бомбардуванням. Німці мали у своєму розпорядженні гарні аерофотографії Харкова, і немає сумнівів, що вони прекрасно знали: там немає ніяких стратегічних об'єктів.
Як би там не було, могила Кошкіна, куди можна прийти і покласти квіти, не збереглася. Після війни кладовище не стали відновлювати, і сьогодні на цьому місці розташований Молодіжний парк.
***
Цей матеріал опубліковано в № 30 журналу Корреспондент від 1 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті, можна ознайомитися тут.