УПЦ (МП) обирає 13 серпня свого нового главу, до чого прикута велика увага громадськості. Корреспондент розібрався, з чим це пов'язано і що може вплинути на хід виборів, пише Артем Горячкін у №31 видання від 8 серпня 2014 року.
Для Української православної церкви (Московського патріархату) вибори нового предстоятеля замість спочилого митрополита Володимира є етапним моментом.
Особистість останнього була для церкви утворювальною. Він, по суті, створив усю організаційну структуру з нуля і визначав її політику. Нинішнє становище УПЦ у суспільстві стало результатом його 22-річної діяльності, яка зробила київську кафедру впливовою та авторитетною.
Тому результат виборів визначить долю УПЦ на найближче майбутнє і позицію, зокрема, з таких непростих для українського релігійного життя питань, як відносини з державою, Москвою та Київським патріархатом.
УПЦ – найбільша релігійна організація України, і кожен помітний політик у країні прагнув заручитися її лояльністю, якщо не підтримкою. У ЗМІ достатньо історій про ведення агітації священиками за того чи іншого кандидата чи партію. Політтехнологічну ефективність такого прийому ще нікому не вдалося виміряти, проте це ніяк не позначалося на їхньому бажанні з'явитися в одній компанії з ієрархами.
На відносинах УПЦ з найвищим керівництвом країни часто позначалися особисті погляди й уподобання тих, хто перебував біля державного керма. Президенти Леонід Кравчук та Віктор Ющенко були прихильниками єдиної церкви, незалежної від РПЦ.
Останній зумів розгорнути на цьому ґрунті небувалу активність, втягнувши в неї навіть Вселенського патріарха. Кучма, відомий своєю багатовекторною політикою, проводив її і в релігійному питанні, намагаючись не демонструвати особистих симпатій.
А от Віктор Янукович виявився настільки ревним парафіянином УПЦ, що представники інших конфесій навіть скаржилися на ігнорування їхніх інтересів і потреб з боку держави.
Охарактеризувати релігійну позицію нової влади, в тому числі і щодо УПЦ, поки що неможливо. Найвище керівництво належить до різних конфесій. З них тільки Президент Петро Порошенко бере активну участь у житті УПЦ, зокрема Іонінського монастиря.
Основне коло впливових мирян, які могли б негласно взяти участь у підготовці виборів, нині або за кордоном, або тимчасово не у справах
Основне коло впливових мирян, які могли б негласно взяти участь у підготовці виборів, нині або за кордоном, або тимчасово не у справах. Мова йде про Януковича і його найближче оточення, депутатів і бізнесменів Василя Горбаля, Андрія Деркача, Ігоря Маркова, Віктора Нусенкіса, Юрія Філатова, Ігоря Лисова, Геннадія Васильєва.
Крім того, майже всі сили і час тих, хто міг би мати свої інтереси в церкві, займають війна на Донбасі та економічна криза. Участь у церковних інтригах навіть у спокійний час вимагала б додаткових коштів і ресурсів.
Саме з наявністю інших, важливіших турбот можна пов'язати відсутність останнім часом серйозних скандалів, що збурювали церкву ще рік тому. На кшталт справи про викрадення двох черниць на території Києво-Печерської лаври, коли слідство заявило про причетність митрополита Олександра з оточення покійного предстоятеля. Після зміни режиму Генпрокуратура повідомила, що справа була сфабрикована за вказівкою Януковича з метою усунення ймовірного претендента на пост глави УПЦ.
Навіть похорон митрополита Володимира пройшов у тихій обстановці, незважаючи на прогнози, що прощання з предстоятелем може обернутися масовими бійками.
«Вони [київська влада] заплуталися поки що самі з собою, у них ще немає апарату для такого впливу [на церкву]», – так охарактеризував поточну ситуацію богослов і місіонер, протодиякон Андрій Кураєв.
Втім, це не означає, що підготовка до обрання проходить у «стерильних» умовах. У ЗМІ ведеться інформаційна кампанія проти олігарха Вадима Новинського. Новинна програма телеканалу 1+1, що належить губернатору Дніпропетровської області та мільярдеру Ігорю Коломойському, ТСН, знаменита своїми розслідуваннями проти ієрархів УПЦ, звинуватила Новинського в підкупі єпископів на користь митрополита Антонія, нинішнього керуючого справами церкви. Тут таки спливло прізвище колишнього депутата Ігоря Рибакова, відомого тим, що колись він відкрив на території Ради каплицю.
Без прізвища Президента теж не минулося. У списку ймовірних претендентів виник вінницький митрополит Симеон. Але підтвердити лобіювання його кандидатури з боку Порошенка неможливо, як і визначити його симпатії на виборах. Одне можна з упевненістю сказати: прізвище глави держави використовується у внутрішньоцерковній агітації.
На такому тлі зростає значення внутрішньої розстановки сил і чинників впливу з-за меж церкви.
Гуртки за інтересами
Єпископів УПЦ умовно ділять на автокефалістів і промосковську партію. Перші виступають за незалежність від Російської православної церкви аж до об'єднання з Київським патріархатом.
Їхнім неформальним лідером прийнято вважати митрополита Олександра (Драбинка), колишнього референта покійного предстоятеля. Його постійні критики навіть поширювали версії про можливе створення незалежної від РПЦ митрополії на чолі з ним як певну конструкцію для початку об'єднання з УПЦ Київського патріархату.
Найвідомішим автокефалістом є черкаський митрополит Софроній, який назвав президента РФ Володимира Путіна «бандитом у Кремлі». Проукраїнських поглядів дотримується вже згаданий вінницький митрополит Симеон. Кількість автокефалістів, звичайно ж, набагато більша, але не всі ризикують висловлюватися про це відкрито.
Промосковська партія складається переважно зі «старих» єпископів. Деякі з них виступають за збереження статус-кво. До їхнього числа можна віднести двох ймовірних кандидатів – Антонія і місцеблюстителя Онуфрія.
Найбільш проросійських поглядів дотримується одеський митрополит Агафангел. В останні роки він дуже наполегливо і часто ефективно боровся проти ініціатив київської митрополії, гучно засуджував будь-які натяки на скорочення зв'язків з Москвою. У його соратники з внутрішньоцерковних інтриг записують донецького митрополита і настоятеля Лаври, бориспільського митрополита Павла. Щоправда, Павло останнім часом намагається від них дистанціюватися.
Незважаючи на те що церкву «ділять» навпіл, присутня також група «тих, хто не визначився». Багато в чому від того, як вони скерують свої сумніви в день обрання, залежатиме його підсумок
Незважаючи на те що церкву «ділять» навпіл, присутня також група «тих, хто не визначився». Вважається, що їх близько третини від загального числа єпископату. Багато в чому від того, як вони скерують свої сумніви в день обрання, залежатиме його підсумок.
Саме їх мають на увазі ЗМІ, коли говорять про факти підкупу. «Невизначеність» викликана не стільки байдужістю, скільки віддаленістю від центру ухвалення рішень і кулуарних інтриг і розборок. Для них більшу роль зіграють особисті зв'язки, ніж питання канонічності чи політичної орієнтації.
Москва і світ
Московський патріархат демонструє підкреслену відстороненість від процесу обрання предстоятеля. Цей факт після активної присутності патріарха Кирила в українському релігійному житті говорить про небажання РПЦ провокувати вірян, єпископів, а також політично стурбовану публіку.
Особливо в світлі нинішньої ситуації в Україні та її відносин з Росією. Зокрема, тому патріарх не став брати участь у похоронах митрополита Володимира і відмовився їхати в Україну з нагоди дня хрещення Русі. Не буде нікого з російських єпископів у Києві і в день виборів нового предстоятеля.
«Ми підтримаємо того кандидата, якого обере український єпископат», – заявила друга людина в ієрархії РПЦ, митрополит Волоколамський Іларіон.
Для діяльності Кирила характерно вибудовування систем відносин, що дозволяють зберігати вплив і проводити необхідний патріархії курс незалежно від імен тих, хто займає посади
Таке формулювання досить добре ілюструє підхід патріархії до українських справ. На відміну від патріарха Алексія II, який уважно ставився до персоналій, для діяльності Кирила характерно вибудовування систем відносин, що дозволяють зберігати вплив і проводити необхідний патріархії курс незалежно від імен тих, хто займає посади. На практиці це означає тісні зв'язки з великими благодійниками, чиновниками, а також особисті контакти з єпископами.
Причин, за якими в Москві категорично не приймають навіть натяків на відокремлення УПЦ, декілька.
Україна – це 43% парафій всієї РПЦ. Їхня одномоментна втрата може бути порівнянна лише з наслідками гонінь у період радянської влади
В першу чергу, Україна – це 43% парафій всієї РПЦ. Їхня одномоментна втрата може бути порівнянна лише з наслідками гонінь у період радянської влади. Є ще популярна версія, що РПЦ просто хоче зберегти доходи від продажу в Україні церковного начиння і приладдя. Вітчизняні експерти стверджують, що українські парафії в середньому багатші за російські і тому їхня частка в структурі прибутку сягає половини. Федеральна податкова служба Росії днями оцінила доходи РПЦ у $ 135 млн. За даними РБК, ця сума щорічно коливається в межах $ 100-150 млн.
Навіть якщо припустити, що реальні доходи можуть бути вищими, все таки очевидно, що одними лише грошима не можна пояснити небажання відпускати УПЦ. Мова йде в тому числі і про місію, історичні традиції, престиж, які роблять РПЦ однією з найвпливовіших християнських церков у світі.
Загрозу цьому становлять навіть не кілька десятків мільйонів, не особисті амбіції окремих священиків, як діяльність представників УПЦ КП, політиків і громадських діячів, які підтримують ідею створення єдиної помісної церкви в Україні.
Церква за місцем проживання
Історія православ'я в сучасній Україні – це історія церковного розколу, який привів до формування нинішнього релігійного ландшафту.
Невдала спроба київського митрополита Філарета домогтися на початку 1990-х незалежності УПЦ, призвела до відсторонення його від кафедри, а потім відлучення від церкви. УПЦ опинилася ослаблена й організаційно розгромлена, однак змогла зберегти за собою головну конкурентну перевагу – статус канонічної церкви, що визнається світовим православ'ям.
Київський патріархат, що з'явився внаслідок діяльності Філарета, майже 20 років домагається такого визнання – як самостійним шляхом, так і через об'єднання з УПЦ в «єдину помісну церкву».
Сам патріарх Філарет і його оточення неодноразово заявляли, що підтримують контакти з впливовими автокефалістами з УПЦ. Останніх спокушають як незалежністю від Москви, так і церковними посадами у найбільшій православній церкві, яка виникла б унаслідок об'єднання.
Вибори нового предстоятеля для патріарха Київського є можливістю допомогти зміцненню партії автокефалістів. Напередодні виборів Філарет активізував критику на адресу проросійського крила УПЦ, патріарха Кирила і російської влади.
Ось уявіть, якщо переможе ця [промосковська] «партія» в церкві, то що буде? В умовах неоголошеної війни між Україною і Росією він [новий предстоятель] слугуватиме інтересам агресора
«Ось уявіть, якщо переможе ця [промосковська] «партія» в церкві, то що буде? В умовах неоголошеної війни між Україною і Росією він [новий предстоятель] слугуватиме інтересам агресора. Тому Україна повинна подумати, що потрібно вибирати такого предстоятеля, який служитиме інтересам українського народу, а не Москві», – заявив патріарх.
Така критика з боку Філарета – спосіб утвердитися в ролі єдиного лідера українського православ'я незалежно від офіційного статусу і сформувати для УПЦ негативний образ промосковського проекту, що цілком і повністю перебуває під контролем патріарха Кирила і президента РФ Володимира Путіна.
Результат виборів
Значення УПЦ в релігійному житті країни є величезним через найбільшу кількість парафій, числа вірян, священнослужителів, ченців, а також активної діяльності.
Різкі внутрішньоцерковні конфлікти і зміни в курсі церкви можуть викликати серйозні зрушення аж до нового розколу. Це неминуче втягне в тому чи іншому вигляді решту християнських конфесій, а також вірян і просто громадян, які не проти обмежити діяльність «московських попів» в умовах війни. Для країни це загрожує ще однією лінією протистояння, а для церкви – питанням фізичного виживання в колишньому вигляді.
Таке розуміння присутнє у всіх, хто залучений у вибори предстоятеля. Саме це стане головним фактором, що впливає на симпатії ієрархів під час вибору кандидатури. Становище УПЦ нині є непростим через зв'язки з Росією, і мало хто з єпископів захоче свідомо створювати додаткові для неї проблеми, роблячи ставку на претендентів з радикальними поглядами.
Найбільш частий прогноз щодо виборів – переможе кандидат, який у своїй діяльності на посту предстоятеля в найближчі кілька років буде всіляко уникати політики
Найбільш частий прогноз щодо виборів – переможе кандидат, який у своїй діяльності на посту предстоятеля в найближчі кілька років буде всіляко уникати політики і зосередиться винятково на внутрішньоцерковних проблемах. У цьому зв'язку найчастіше фігурують імена митрополитів Антонія й Онуфрія.
Від предстоятеля з такими якостями не стануть чекати ні посилення впливу Москви, ні зрушень у бік незалежності, ні активізації контактів з Київським патріархатом. Для Української православної церкви це може стати оптимальним способом пережити нинішню кризу в країні без втрат для себе.
Статус церкви
Статут УПЦ у редакції від 2007 року визначає її як самостійну і незалежну в своєму управлінні та устрої, що здійснює зв'язок з іншими церквами через Російську православну церкву. Створення та реорганізація єпархій, призначення єпископів проводяться винятково рішеннями синоду УПЦ без необхідності узгоджувати з РПЦ.
Це саме стосується створення монастирів і духовних освітніх установ. За фактом УПЦ – самоврядна церква з широкою автономією. Веде свою спадкоємність від давньої Київської митрополії. Після анексії Криму зберігає свою юрисдикцію над двома єпархіями півострова.
Вибори нового предстоятеля відбудуться за правилами, які будуть затверджені синодом перед голосуванням. Тоді ж стануть зрозумілими умови для включення до «короткого списку» кандидатів. Передбачається, що обрання буде закритим і відбудеться в один день, навіть якщо буде потрібно другий тур.
Ймовірні кандидати
Онуфрій (Березовський)
митрополит Чернівецький і Буковинський
випускник Московської духовної академії
69 років, уродженець Буковини
Призначений місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри 24 лютого у зв'язку зі станом здоров'я митрополита Володимира. Фактичний в.о. глави церкви.
Прихильник нерозривних зв'язків з РПЦ. Противник євроасоціації. Засуджує дії глави УПЦ КП Філарета. У березні 2014 року звернувся до президента РФ Володимира Путіна із закликом не допустити «поділу української держави та церкви».
______________________
Антоній (Паканич)
митрополит Броварський і Бориспільський
46 років, уродженець Закарпаття
випускник Московської духовної академії
Керуючий справами УПЦ, ректор Київських духовних академії і семінарії
У своїх інтерв'ю дуже акуратно висловлюється з питань зв'язків з РПЦ. Вважається поміркованим промосковським ієрархом. У ЗМІ ходять чутки про його близькість з олігархом Вадимом Новинським.
______________________
Симеон (Шостацький)
митрополит Вінницький і Барський
випускник Київської духовної академії
51 рік, уродженець Хмельниччини
У списку ймовірних претендентів виявився винятково внаслідок зв'язків з Президентом Петром Порошенком. Відносять до автокефалістів. Виступає за підтримку церквою військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях в зоні АТО.
___________________
Олександр (Драбинко)
митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський
випускник Київської духовної академії
37 років, уродженець Рівненщини
Колишній особистий референт покійного предстоятеля. Близькістю до нього недоброзичливці пояснюють швидкий «кар'єрний» ріст: у 2006 році Драбинко став єпископом, у 2010-му – архієпископом, у 2013-му – митрополитом.
Один з його головних опонентів – настоятель Києво-Печерської лаври митрополит Павло – зробив заяву, що претенденти на кафедру повинні досягти 40-річного віку.
______________________
Іларіон (Шукало)
митрополит Донецький і Маріупольський
випускник Московської духовної академії
61 рік, уродженець Львова
Прихильник нерозривних зв'язків з РПЦ. Противник євроасоціації. Підтримував Віктора Януковича під час помаранчевої революції. Ряд ЗМІ приписували йому участь в інтригах проти митрополита Олександра Драбинка. ТСН свого часу повідомляла про «готовність митрополита Іларіона зустрічати окупаційні війська».
***
Цей матеріал опубліковано в №31 журналу Корреспондент від 8 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.