Трактори, БТРи і таксі за 6.000 грн. – Корреспондент з'ясував, як по «зеленому коридору» вибираються люди з охопленого боями Луганська, пише Євгенія Вецько у №33 видання від 22 серпня 2014 року.
Дорога з Луганська в Щастя в мирний час займає 20-30 хв. Сьогодні – до трьох годин. Назва містечка набула символічного значення – це перша точка, куди потрапляють евакуйовані з оточеного обласного центру. Проїхати 24 км і залишитися в живих – про більше щастя луганчани зараз і не мріють.
Залишити Луганськ 75-річні Валерій та Людмила Мойсеєві повинні були 27 липня.
«Ми вже були спокійні. Купили квиток, знайшли, хто його роздрукує, відвезе, посадить батьків на поїзд, – розповідає їхня невістка Алла. – Але напередодні стало відомо, що в Луганську і Донецьку закривають залізничні вокзали. В цей момент ми потрапили у своє персональне пекло».
Мобільного зв'язку в блокадному Луганську практично немає. Іноді проривається Київстар. У таких місцях люди вішають спеціальні таблички.
«Батькам ми додзвонитися не могли, з дому вони практично не виходять. Тому довелося звертатися за допомогою до приятеля, у якого був Київстар», – продовжує Алла.
Виїхати з обласного центру без допомоги ззовні практично неможливо. Дізнатися про те, що відбувається в місті і за його межами, можна хіба що в багатогодинній черзі за хлібом і водою.
Алла, її чоловік Олег і сестра Людмила зверталися до волонтерів, вивчали луганські форуми, шукали найбезпечніший маршрут, зідзвонювалися з людьми, які вже виїхали з міста.
«Ми самі що можемо? Куди, як, о котрій? Нічого ж не знаємо. А ти піди ще сядь у маршрутку [яка вивозить людей з Луганська]. Їх по місту вирушає кілька, але, по-перше, потрібно попередньо записатися, а по-друге, потім ще вистояти чергу. У день від'їзду на Молодіжному [міський квартал], звідки йдуть автобуси на Щастя, було понад 100 осіб. Ми записалися 80-ті. Добре, що з нами були куми дітей [які зайняли чергу] – ми б цю чергу не вистояли», – каже Людмила Моїсеєва.
Ніні та Юрію Коваленкам пощастило менше. Їхня єдина дочка живе в Києві, всі більш-менш близькі знайомі давно залишили місто.
«З 30 квартир в нашому під'їзді люди є в шести. Ще дві людини живуть в сусідньому, – розповідає Ніна Коваленко. На питання, чому залишалася в Луганську, вона відповідає: – З одного боку, сподівалися, що все ось-ось закінчиться. З іншого, не могли кинути собаку. З тваринами виїхати дуже складно».
Домашні вихованці страждають від війни не менше людей – їх просто виганяють на вулицю.
«Знаєте, який у нас кавказець під під'їздом сидить, господарів чекає? Доглянутий, шикарний», – каже Коваленко.
Про те, звідки відправляються маршрутки і як працює так званий зелений коридор, вони не знали.
«Чесно кажучи, якби не дочка, ми б і зараз там були ... Як кинути квартиру? Там же все наше життя минуло, стільки сил у будинок вкладено, – каже Юрій Коваленко. – Ми були впевнені, що все буде добре».
Переломним моментом став день, коли в місті повністю зникли світло і вода.
«Я тиждень не могла додзвонитися батькам. Я вже навіть не панікувала ... Це був розпач, – зізнається Олеся, дочка Коваленків. – Я знаходила інформацію про те, як виїхати з міста, повідомленнями перекидала її в Луганськ. По кілька разів на день. Без особливої надії на відповідь».
Прочитати ці повідомлення літні батьки змогли, тільки піднявшись на дах свого дев'ятиповерхового будинку. Через день зв'язку там уже не було.
Небезпечний коридор
У Луганську сьогодні дуже важливо опинитися в потрібний час у потрібному місці. Місця відправлення маршруток, які вивозять переселенців, постійно змінюються. Викликати таксі, щоб з речами дістатися до автобусів, неможливо. Багатьом доводиться через усе місто йти пішки.
«Чоловік стояв і чекав біля сусіднього магазину – а раптом зловить. Не відразу, але нам пощастило», – згадує Коваленко.
Одночасно людей забирають три-чотири маршрутки. Виїзд рано вранці. Два блокпости сепаратистів, три – Національної гвардії.
«Поводяться по-різному, – розповідає Мойсеєва. – Перші тільки паспорти перевіряли, і то не заходячи в маршрутку – люди просто прикладали документи до скла».
В українських силовиків усе суворіше. Біженців виводять з автобуса (за винятком літніх людей), дивляться речі, чоловіків змушують роздягатися до пояса. Кажуть, ловлять бойовиків – шукають сліди від автоматів.
Навколо Луганська постійно йдуть бойові дії. Об'їхати гарячі точки по трасі неможливо, тому маршрутки їдуть через ліс. Для них спеціально прорубані коридори, на деяких ділянках автобуси супроводжують армійські БТРи – у лісі є місця, де не проїхати без допомоги. Ще один варіант – через піски. Там маршрутки витягає трактор.
«Видихнули ми тільки в Щасті. Всю дорогу чекали, що ось-ось почнуть стріляти, – згадує Коваленко. – Водій маршрутки розповідав, що напередодні потрапили під обстріл. Автобус став, всі пасажири лягли на підлогу і так лежали годину, поки стрілянина не припинилася. На щастя, нікого не зачепило».
«Зачепило» кількома днями пізніше. В село Хрящувате на південно-східній околиці Луганська сили АТО ввійшли 17 серпня. За наказом армійського командування була сформована колона біженців. Вона рухалася під білими прапорами на українських військових машинах і була розстріляна з мінометів і систем залпового вогню Град. За даними РНБО, загинуло щонайменше 17 осіб.
У вбивстві мирних жителів силовики звинувачують сепаратистів, на них вказують і переселенці, які вижили після обстрілу. У ДНР і ЛНР дотримуються своєї думки.
«Українці самі бомблять дорогу з літаків і обстрілюють Градами, – стверджує «віце-прем'єр» самопроголошеної Донецької народної республіки Андрій Пургін.
Тих, кому вдалося вирватися, зустрічають у Щасті. Дорога від Луганська до звільненого в середині червня селища – це і є «зелений коридор», створений українськими силовиками. У місті організовано пункт збору і перевірки – так званий фільтраційний пункт.
«Наш автобус зустрічали еменесники. Всіх нагодували, записали, а потім посадили на автобус до Сватова. Там табір для переселенців. Кожні два дні можна безкоштовно виїхати на Харків і Київ. Нас відправили вже на наступний день», – розповідає Коваленко.
Тільки за минулі вихідні по гуманітарному коридору виїхало 853 людини. З 29 липня Луганськ змогли залишити понад 7 тис. мирних жителів, повідомляють у прес-службі місцевої обладміністрації.
Ціна порятунку
«Коридор» не єдиний спосіб виїхати з міста. Від стадіону Авангард йдуть автобуси на Старобільськ. Дістатися можна і в Алчевськ – на приміському поїзді, який вирушає із залізничного вокзалу двічі на день. Алчевськ також перебуває під контролем бойовиків і завмер в очікуванні бойових дій, але звідси все ще можна спокійно виїхати, причому відразу в кількох напрямках – на Харків, Бердянськ й Ізварине.
Останнє є актуальним для охочих виїхати до Росії. Саме цей варіант жителі східних міст вважають одним з найбезпечніших, адже весь шлях контролюють сепаратисти, роблячи його показово спокійним. Єдиний ризик – застрягти в багатокілометровій черзі на прикордонному пропускному пункті.
Найпопулярнішим напрямком є харківський. Маршрутки з Алчевська вирушають щоденно. Вартість – 450 грн з людини. Головні умови – ніяких домашніх тварин й обмежена кількість речей
Але найпопулярнішим напрямком є харківський. Маршрутки з Алчевська вирушають щоденно. Вартість – 450 грн з людини. Головні умови – ніяких домашніх тварин й обмежена кількість речей.
«Коли записувалася, нас попередили: одна сумка на одного пасажира, – розповідає жителька Алчевська, 55-річна Віра, яка не називає свого прізвища. Вона виїхала у Київ. – Коли повернемося, незрозуміло. Як впихнути в одну сумку все своє життя?»
Особливих складнощів по дорозі до Харкова у біженців не виникає. На постах пропускають без зайвих питань.
«Ми злякалися тільки одного разу. Недалеко від Слов'янська є міст, який ніяк не об'їхати. На мосту діра, через неї перекинуті дві вузькі рейки, і по них повинен проїхати автобус», – згадує Віра.
Вивезенням людей з окупованих міст займаються і волонтерські громадські організації. Найбільші з них – Фонд Ріната Ахметова Допоможемо і Дорога життя Наталії Королевської.
Дзвонимо в перший. Кілька гудків – і дівчина дуже ввічливо цікавиться, чим може допомогти. Фонд працює і в Донецькій, і в Луганській області. З'ясовують, хто хоче виїхати, звідки, чи є діти і якого вони віку, обіцяють передзвонити.
Минає два дні, і з фонду повідомляють: 20 серпня буде організований виїзд відразу з кількох міст – Алчевська, Первомайська та Брянки. 19-го автобуси виїжджали з Макіївки (у бік Харкова), з Єнакієвого (в бік Ізюма та Красноармійська), з Донецька – у Волноваху та Красноармійськ, зі Стаханова та Брянки – в Артемівськ, зі Сніжного, Тореза та Зугреса – в Ізюм. Евакуювали тільки жінок, дітей, інвалідів та пенсіонерів. У фонді стверджують, що станом на 19 серпня вивезли майже 18 тис. осіб.
Про те, як працює фонд Королевської, сказати важко. Телефон, розміщений на сайті, не відповідав. На офіційній сторінці організації у Facebook є інформація для тих,
хто виїжджає із зони АТО. Але телефон для запису виявляється номером гарячої лінії фонду Ахметова.
Виїхати з окупованого Луганська можна і на таксі. Номери телефонів постійно з'являються на всіляких форумах й у соціальних мережах. Ціни – від 500 до 2.000 грн, якщо їхати до Щастя. Дорога до Харкова може коштувати і 6.000. Чому так дорого? Перевізники стверджують, що істотну частину заробленого віддають на постах сепаратистів, щоб ті пропускали машину швидко і без проблем.
До речі, таксисти працюють й у зворотному напрямку. У Щасті і Сватовому недалеко від таборів для переселенців стоять машини, готові звозити до Луганська і назад лише за 2.000 грн. І охочі покататися є.
«Ми виїхали з Луганська в шортах і майках. Скоро осінь. Коли зможемо повернутися додому, незрозуміло. Якщо весь одяг купувати, коштуватиме набагато дорожче, – розповідає луганчанин Віктор, який переїхав до Харкова.
Щоправда, таксисти попереджають, що краще, щоб у машині поруч з водієм їхала жінка, а не чоловік. Тому Віктор за речами відправив свою дружину.
Оцінити, скільки людей залишається в Луганську, дуже складно. У міськраді кажуть про 250 тис. жителів
Оцінити, скільки людей залишається в Луганську, дуже складно. У міськраді кажуть про 250 тис. жителів. Є такі, хто виїхати не може, але є й ті, хто не хоче.
«У мене син у Києві. Коли на Майдані почали стріляти, я просив його виїхати. Він відмовився. І зараз я розумію чому. Свій будинок складно залишити, навіть коли навколо війна», – каже житель Луганська 60-річний Сергій.
Йому пощастило – поруч з його будинком є точка, де ловить мобільний зв'язок. Сергій облаштував її і просить дітей повідомляти про це місце на форумах й у соціальних мережах.
Багатьох луганчан відлякала трагедія, що трапилася під Хрящуватим. Кількість охочих скористатися «гуманітарним коридором» різко впала, повідомляє в. о. голови Луганської державної адміністрації Ірина Веригіна.
«Ми теж не могли вирішити, що безпечніше – залишати батьків в Луганську або вивозити. Зараз дуже раді, що вивезли, – місто майже повністю зруйноване», – каже Алла Моїсеєва.
Вона готова ділитися досвідом з тими, хто тільки збирається евакуювати рідних. Поки ніхто не звертався. І зараз вони із сестрою зайняті іншим – шукають зниклого під Луганськом родича.
***
Цей матеріал опубліковано в №33 журналу Корреспондент від 22 серпня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.