Села на ділянках кордону з Росією, не охоплених бойовими діями, готують танки влітку. Уздовж кордону – рови, сигналізація і добровольчі батальйони. Селяни звикли, але війни не хочуть, пише Вероніка Мелкозерова у №35 журналу Корреспондент від 5 вересня 2014 року.
Неподалік від прикордонного пункту Сеньківка в Чернігівській області, прозваного в народі Три сестри – там сходяться кордони України, Росії і Білорусі, – трактор риє вже четвертий за рахунком протитанковий рів.
«Ми за літо ґрунтовно зміцнилися», – коментує процес Олександр Дудко, прес-секретар 105-го Чернігівського прикордонного полку. Склад підрозділу укомплектований на 100%, рапортує він, в тому числі і з числа мобілізованих.
«Вакансій немає», – резюмує Дудко.
Прикордонник пропонує оглянути спостережні пункти та стрілецькі позиції.
«Тільки не зачепіть сигналізацію, – попереджає він. – Цей дріт – наша система Хміль. Зачепиш її – і все, кирдик. Прибіжать наші пацани в тебе стріляти».
Фото Таїсії Стеценко
По всьому периметру Чернігівського гарнізону вириті протитанкові рови і протягнута сигналізація
Укріплення, собаки і солдати з автоматами справляють враження, що символічний в уявленні більшості співвітчизників кордон між Росією і Україною тепер на замку. Як стверджують прикордонники, вони контролюють пересування російських військ по всій ділянці протяжністю 183 км у межах ввіреної їм Чернігівської області.
Тут, як і у всіх інших прикордонних регіонах, на випадок вторгнення розміщені окремі добровольчі батальйони. Ще навесні мирні ділянки українського кордону на перетинах з великими автотрасами зміцнили блокпостами.
Прикордонні загоні патрулюють навіть лісові стежки, а також популярні лазівки для нелегального проходження російсько-українського кордону, запевняють військові. Посилення застав уже випробували на собі місцеві жителі, звиклі все життя вільно курсувати між двома-трьома країнами.
«Ходити через кордон стало складно, – констатує глава сільради Сеньківки Юрій Голован. – Раніше можна було по грибних стежках «заблукати», а зараз ні. Обов'язково нарвешся на прикордонників».
Фото Таїсії Стеценко
Тих, хто перетинає кордон з боку Росії і Білорусі, тепер доглядають довше і ретельніше
Селяни Чернігівської області звикли до постійного сусідства армії. Танк, «припаркований» на фермі, став звичним явищем. А ось мешканців українських містечок поблизу невизнаної Придністровської Молдавської республіки (ПМР), що входить у сферу впливу РФ, поведінка прикордонників дратує.
Зрозуміти їх можна: по-перше, чимало місцевих жителів налаштовані проросійськи, по-друге, заяви про створення «Новоросії» від Донбасу до ПМР звучали неодноразово, а отже крихкий мир може незабаром закінчитися.
Селяни розповідають, що вздовж українсько-придністровського кордону ще кілька тижнів тому їздили військові автомобілі з гучномовцями, попереджаючи про запланований на 17 серпня обстріл України з території суміжної держави. Однак і представники української прикордонної служби, і співробітники Комітету держбезпеки (КДБ) Придністров'я стверджують, що не мають до цього відношення.
«ПМР не збирається атакувати Україну. Ця республіка завжди була для нас дружньою, – запевняє Корреспондент Олександр Дорня, начальник прес-служби КДБ Придністров'я. – А всі ці інсинуації на кордоні ми сприймаємо як спроби провокаторів дестабілізувати ситуацію в мирному регіоні».
Сестринські стосунки
На під'їзді до Сеньківки, за 10 км від офіційної прикордонної зони, стражі кордону вжили додаткового заходу безпеки – поставили блокпост, забезпечений барикадами і бетонними блоками, що обмежують рух.
Суворий на вигляд прикордонник Григорій, якому статут не дозволяє назвати виданню своє прізвище, допитує двох молодих мотоциклістів.
- З якою метою в'їжджаєте в прикордонзону?
- Гришо, ти чого, не впізнаєш? Ми ж свої, з Городні [центр району, до якого відноситься Сеньківка]!
- Та знаю я! Ви до нас на храм [свято Успіння Богородиці]?
Мотоциклісти радісно кивають, часовий по пам'яті записує їхні прізвища в журнал і велить їм проїжджати.
На самих Трьох сестрах обстановка жвавіша: військові подовгу оглядають молдовські і турецькі вантажі, а у знайомих далекобійників випитують про новини з ближнього і далекого зарубіжжя.
Кінолог з вівчаркою обшукує автобус з білорусами, які поспішають на відпочинок до Криму і незадоволені затримкою в дорозі. Однак автомобілів з російськими номерами Корреспондент не бачить. Росіяни в Україну майже не їздять, підтверджують його здогад прикордонники. Та й в цілому потік машин збіднів.
«Раніше за добу проходило 1.000 автомобілів, влітку було ще більше, – підрахував Дудко, – а зараз кожен день фіксуємо максимум до 400 машин».
Фото Таїсії Стеценко
Потік машин з Росії через пункт Три сестри в останні місяці значно зменшився
Зате з російського боку активізувався рух уздовж кордону.
«На аеродромі в Клімові [Брянська область РФ] збиралися підрозділи і бойова техніка, – ділиться оперативною інформацією Дудко. – Звідти вони розійшлися по кордону. Вже були у них ротації. Таманську танкову дивізію замінили елітною мотострілецькою бригадою».
За його словами, днями у сусідів почалася передислокація – чисельність військ і техніки зменшується, в Брянську вантажать на потяги бойову техніку і відправляють вглиб країни.
Поведінка російських військових, які безсоромно під'їжджають на БТРах впритул до кордону і відстежують пересування українських сил, переконує вартових кордону в тому, що «сестри» розсварилися остаточно. Страх перших місяців протистояння двох країн сьогодні змінився у солдатів готовністю в будь-який момент вступити в бій.
«Проте лягати під танки ми не збираємося – це не наше завдання, – наголошує Дудко. – Ми зобов'язані прийняти бій і тримати оборону, поки не прийдуть війська [допоміжного добровольчого батальйону Волинь, розташованого в Городні]. Адже у нас на пункті немає важкого озброєння».
Фото Таїсії Стеценко
Олександр Дудко запевняє, що в разі нападу його загін триматиме оборону
У сільських настрої більш оптимістичні. Сеньківці відзначають Успіння Богородиці, практично у всіх дворах приймаючи родичів з Росії та Білорусі. Звідусіль беззлобно женуть місцевого «дурника» Володьку.
«Піду від вас на Донбас! Нудьгувати будете!» – кричить він у відповідь односельцям.
Бухгалтера Олену Ковтуненко біля хвіртки батьки проводжають додому в Росію, куди їй треба встигнути до настання вечора.
«Я там живу і працюю, – розповідає вона. – А сюди на свято внучку привезла».
Фото Таїсії Стеценко
Олена Ковтуненко працює в Росії, а в Сеньківку їздить до батьків у гості
На посилені заходи безпеки, прийняті як українською, так і російською сторонами, місцеві не скаржаться.
«Ми вже звикли, все розуміємо», – каже росіянка Лідія Ніконова, яка 30 років живе зі своїм чоловіком-українцем в Сеньківці і працює прибиральницею на митниці РФ.
Родичі цієї пари розкидані по колишньому СРСР.
«Брат і сестра в Москві живуть. Діти та онуки від першого шлюбу теж там. В Чернігові – наші з Лідою діти. Так скажіть, з ким мені воювати?!» – задає риторичне запитання Михайло Ніконов.
А його дружина зазначає, що між місцевими українцями, росіянами та білорусами, які час від часу перетинаються в особистих справах або по службі, ніякої ворожнечі не відчувається.
«Я на митниці кожен день чую багато розмов всяких. І ми боїмося, і росіяни теж, – розповідає Ніконова. – Намагаємося не говорити про всі ці події, адже впевнені, що [повномасштабної] війни [з РФ] не буде».
А за Донбас повинні воювати самі його жителі, впевнений Ніконов.
«Мій син подумував піти добровольцем, так я йому прямо сказав: не пущу, – каже він. – Краще сам піду замість нього. У нас по селах багатьох уже мобілізували і розіслали в батальйони».
Голован запевняє, що в цілому настрій у Сеньківці бойовий.
«Ми звикли до труднощів, – храбрує глава сільради і відразу пояснює причину такої загартованості: – Всі підприємства в регіоні давно не працюють. Тому живемо в селі тільки з того, що вирощуємо самі. Ми вже давно знаємо, як важко жити незалежно, так що готові до всього».
Фахівці вважають, що чернігівська ділянка російсько-українського кордону є найбільш небезпечною у разі початку повномасштабної війни
Між тим фахівці вважають, що чернігівська ділянка російсько-українського кордону є найбільш небезпечною у разі початку повномасштабної війни. На думку Михайла Притули, полковника запасу й екс-співробітника СБУ, саме з боку Чернігова варто найімовірніше очікувати атаки російських військ на Київ. Тому військовий експерт радить українській владі звернути увагу саме на стик кордонів України, Росії та Білорусі.
Днями глава РНБО Андрій Лисенко оголосив про початок масштабних військових навчань в Чернігівській області.
Мир без дружби
Нинішнього літа життя змінилося у всіх прикордонних населених пунктах, таких як Сеньківка. Жителі райцентру Середина-Буда Сумської області, де розташована прикордонна станція Зерново на залізниці Київ – Москва, у мирний час симпатизували Росії. Однак після Майдану особливо серед молоді різко проявилися патріотичні настрої, стверджує Володимир Ніколаєв, голова районної адміністрації.
Правда, старші люди, особливо ті, у кого родичі живуть або працюють у Росії, поділяють погляд більшості росіян на українські події. В цьому Ніколаєв звинувачує пропаганду російських телеканалів: вони щосили здійснюють мовлення на регіон, у той час як з вітчизняним ТБ тут сутужно – українські ретранслятори район не покривають.
Якщо з РФ тече медійний імпорт, то в протилежному напрямі – продовольчий експорт. Росіяни і білоруси, як і колись, їздять в Середину-Буду за товарами, які тут дешевше
Якщо з РФ тече медійний імпорт, то в протилежному напрямі – продовольчий експорт. Росіяни і білоруси, як і колись, їздять в Середину-Буду за товарами, які тут дешевше. За спостереженнями будчан, приїжджаючи на шопінг, туристи з РФ купують алкоголь, фрукти, мед, сало та одяг.
«Ми не в захваті від цього, – розповідає місцевий житель Олександр Сінний. – Нам тепер за продуктами доводиться їздити в Шостку [60 км від Середини-Буди], тому що після росіян залишаються порожні полиці».
До того ж попутно приїжджі нав'язують аборигенам свою точку зору на події в Україні.
«Закидають нас заїждженими фразами про карателів і хунту, – зітхає Сінний. – Слухати набридло вже».
Кілька тижнів тому перманентному каравану з України в РФ вирішили перешкодити самі ж російські прикордонники. Шопоголіків, які скупилися, тепер не впускають назад додому з українськими товарами
Втім, кілька тижнів тому перманентному каравану з України в РФ вирішили перешкодити самі ж російські прикордонники, розповідає Ніколаєв. Шопоголіків, які скупилися, тепер не впускають назад додому з українськими товарами, вилучаючи їх у пункті пропуску. Слова голови району підтверджує і Дудко, правда, про причини цього заходу їм обом нічого невідомо.
А на західному кордоні зіткнулися з адміністративними перешкодами з боку ПМР вже українські туристи.
«Місяць тому знайомий повертався з поїздки в Болгарію через Придністров'я, але тамтешні прикордонники без пояснень просто завернули автобус назад і не дали йому проїхати додому [через територію ПМР]. Довелося об'їжджати через Західну Україну», – розповідає киянка Яна Пономаренко.
З тою самою проблемою зіштовхнулася й українська транспортна компанія АвтоТрансГарант, яка здійснює вантажні перевезення по Європі.
«Після того як два тижні тому без пояснень придністровці не пропустили наш вантаж з побутовою технікою і затримали його на кордоні, ми плануємо маршрути в об'їзд ПМР», – розповідає оператор компанії Іван Ратушняк.
Дорня заперечує факти масового затримання туристичних автобусів.
«Не пропустити або затримувати на кордоні можуть тільки конкретних фізосіб або вантажі», –наголошує глава прес-служби КДБ Придністров'я.
Українські прикордонники ще навесні посилили контроль на цій ділянці кордону, побоюючись вторгнення з ПМР після новин про мобілізацію в республіці
Водночас українські прикордонники ще навесні посилили контроль на цій ділянці кордону, побоюючись вторгнення з ПМР після новин про мобілізацію в республіці. У квітні на дорогах Роздільнянського району Одеської області, в якому розташовано більше десяти прикордонних пунктів, було виставлено 13 блокпостів з озброєними солдатами.
Мешканці прикордонного селища Лиманське щиро не розуміють, чому українська влада боїться зовсім не небезпечного, на їхню думку, Придністров'я.
«Ми всі за Росію і не бачимо ніякого українсько-російського конфлікту. Дуже сподіваюся, що доберуться ополченці до Києва», – каже Корреспонденту мешканка Лиманського Юлія Полякова.
Всі місцеві налаштовані проросійськи, підтверджує Олег Номеровський, воєнком Роздільнянської райради. Між жителями по різні боки кордону колишньої дружби вже немає, не додають оптимізму прикордонники.
До речі, під такою назвою – Дружба – з 1975 року кожен червень проходить міжнародний фестиваль слов'янської єдності біля монумента Три сестри, встановленого на стику кордонів Білорусі, Росії та України. Тут відкривається грандіозний ярмарок з товарами і частуваннями з трьох країн.
«Цього року фестивалю не було, – розповідає Дудко. – Вірніше, він був, але Україну на нього просто не запросили. Росіяни щось там влаштовували у себе, покликали білорусів до себе в Климово і там відсвяткували єднання без нас».
Білорус Андрій Китаєв далекий від фестивальних інтриг – він приїхав до родичів у Сеньківку на релігійне свято. Китаєв відмовляється фотографуватися, але із задоволенням ділиться тим, що думає, на його думку, більшість його співвітчизників про події в Україні.
«Ми дуже жалкуємо про те, що Україна зробила такий вибір [посваритися з Росією]. У мене теща живе в Україні, і боляче бачити все, що у вас тут відбувається, – каже Китаєв. – Постійно дивлюся новини. Звичайно, багато незрозумілого. Що російські, що українські канали гнуть свою лінію. Тому ми дивимося російський канал, а потім – український. Так і вираховуємо, де правда».
***
Цей матеріал опубліковано в №35 журналу Корреспондент від 5 вересня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.