Українські романтики великої траси роками мотаються по світу.
Українські романтики великої траси, жертвуючи найдорожчим, що у них залишається на батьківщині, наодинці зриваються з місця на своїх байках, щоб роками мотатися по світу, пише Вероніка Мелкозерова у №41 журналу Корреспондент від 17 жовтня 2014 року.
Актор і засновник байкерського фестивалю Тарасова гора Ашот Арушанов підкочує на зустріч з Корреспондентом на великому білому мотоциклі Honda Crosstourer з величезним багажником для дальніх подорожей.
«На схожій важкій бандурі, байку Aprilia Caponord, я проїхав від Києва до Владивостока, – починає розповідь колоритний 44-річний вірменин з сивуватим козацьким чубом і розкішними вусами. – Дорога тільки туди зайняла 19 днів. Мотоцикл був зі мною і під час подорожі по Грузії і Північній Осетії».
Арушанов, більше відомий у байкерських колах як Сальвадор, з 2006 по 2009 рік об'їхав на сталевому коні Європу і Росію, встиг побувати в центрі грузинсько-осетинського конфлікту, а також перетнути США на Harley-Davidson.
«Від Тихого до Атлантичного океану, – уточнює байкер. – Це була моя мрія дитинства».
Арушанов називає себе мото-Форест-Гампом – подібно до героя однойменного фільму, він може запросто і без жодного плану, за велінням душі пуститися в ризикований тріп, як кажуть його однодумці. А таких немало.
Все більше представників української байкерської тусовки наважуються на небезпечні одиночні подорожі світом. Люди, які вирушають за тридев'ять земель на байку, – різноманітних соціальних груп і віку, але найчастіше це представники творчих професій та бізнесмени, які мають достатньо вільного часу і коштів для навколосвітніх вояжів.
Називаючи себе номадами, або вільними мандрівниками, ці романтики надовго залишають свої сім'ї і роботу, а часом і продають бізнес заради пригод.
На шляху відчайдушних Харлі, Девідсонів і ковбоїв Мальборо трапляється чимало проблем і небезпек. Часом доводиться залишатися на чужині без копійки в кишені, рятуватися від місцевих жителів, які замість гостинності хочуть пограбувати і навіть убити ризикового туриста.
«У багатьох місцях, куди я їду, буває війна чи просто неспокійна обстановка, – розповідає 48-річний байкер із Севастополя Віктор Губрієнко на прізвисько Романтик. – Щось планувати або прораховувати в такій ситуації – марна праця. Знаю точно лише одне – пригод буде ще дуже багато».
Капітан Африка
У 2012 році, рятуючись від депресії, Губрієнко продав свій бізнес, залишив дружину та сина і вирушив навколо світу. Володар розкішної сивої бороди стартував прямо з Майдану Незалежності і за два роки проїхав відстань, яка два з половиною рази оперізує Землю по екватору, – 98 тис. км.
«Скажу відразу: ніяких планів я не будував, – відверто спілкується Губрієнко з Корреспондентом по мережі Facebook з Канади. – Просто настав час і для такого шляху. Син став дорослим, вдома всі і без мене впораються. Бізнес ... Ну, не буває нічого вічного, багато разів починав з нуля. І знову почну, якщо доведеться».
За свою одіссею Романтик встиг побувати в найцікавіших і найнебезпечніших місцях планети і об'їхав чотири континенти – Африку, Південну і Північну Америку та Європу. Причому Колумбію і джунглі Амазонки через непрохідність на мотоциклі байкеру довелося пройти пішки.
Часом, щоб подолати черговий кілометр, він нелегально підробляв будівельником, вантажником у порту і навіть крав, хоча до останнього вдавався лише в найбільш важких випадках, уточнює мандрівник.
«Віктор з нас найбільш нарваний, в хорошому сенсі цього слова», – захоплюється колегою Арушанов.
За час навколосвітньої подорожі Романтика одружили, ув'язнювали і навіть трохи не спалили заживо розлючені пастухи в Мавританії, десь на кордоні з Малі. Місцеві жителі помилково прийняли Губрієнка за якогось зловмисника, який теж роз'їжджав на мотоциклі і напередодні спалив чиюсь крамницю з товаром.
«Добре, що табір був поруч із блокпостом військової поліції, вчасно прокинулися і приспіли, – згадує байкер. – Але це жахливо, коли тебе, сонного, скручують, пхають у рот якусь брудну ганчірку і намагаються спалити».
Коли Романтик виїжджав з Києва, у нього з собою було $ 8,6 тис. на картці і пошарпаний 20-річний мотоцикл з похідним набором – наметом, спальником, примусом, змінним одягом, інструментами для байка, старим ноутбуком, фото- і відеокамерою.
Однак грошей вистачило тільки на рік подорожі Африкою, а потім Губрієнко змушений був просити допомоги у друзів і підробляти де доведеться, часом просто за їжу. Проте африканський період свого тріпу байкер вважає найбільш насиченим і цікавим. Тут таки номад встиг побувати в зоні кількох військових конфліктів.
У будь-якій країні закон забороняє туристам носити зброю. В конфліктних ситуаціях людина почуває себе не дуже комфортно, особливо коли стикається з криміналом, наголошує Губрієнко, зате розвиває вміння домовлятися, навіть не володіючи мовами.
«У Нігерії мені одного разу сказали: «Ти нас не боїшся, отже поважаєш! – розповідає номад. – До того ж у Нігерії я не тільки побував у полоні у Боко Харам [радикальна ісламістська секта], вижив і пішов разом з мотоциклом, а й отримав статус «брода» [брат – по-нігерійськи]. Став своїм і в середовищі нігерійських байкерів».
Однак по-справжньому Романтик застряг не в екстремальній Африці, а в цивілізованій Канаді, звідки, не маючи коштів, не може рушити далі – у заплановані Австралію й Антарктиду. На Льодовому материку він планує пересісти з байка на полярний снігохід.
«Збираємо кошти для того, щоб допомогти йому продовжити шлях», – каже Арушанов, хоча у нього самого поки що немає можливості вирушити в дорогу.
Недавно Сальвадор планував разом зі своєю коханою здійснити мототур на Алтай, однак плани довелося відкласти через ситуацію в країні.
«У зв'язку з російською агресією ми не впевнені, що в дорозі будемо в безпеці [з українськими номерами на мотоциклі]», – побоюється байкер і тому поки що збирається в тріп на Шрі-Ланку.
Українські мандрівники першими відчули, як в інших державах змінилося ставлення до їхньої країни
Українські мандрівники першими відчули, як в інших державах змінилося ставлення до їхньої країни.
«До Майдану ніхто за океаном особливо не виявляв інтересу до мого походженням, – розповідає ще одна самотня мандрівниця на залізному коні, 34-річна Анна Гречишкіна. – Тепер люди, яких я зустрічаю по дорозі, жваво цікавляться тим, що відбувається в Україні, коли дізнаються, що я звідти».
Дивлячись на симпатичну тендітну дівчину з виразними зеленими очима і яскравою усмішкою, нізащо не скажеш, що на трасі вона дасть фору багатьом чоловікам. За плечима у байкерші, яка стартувала у навколосвітню подорож у липні 2013-го, вже понад 50 тис. км доріг Росії, Південно-Східної Азії, Австралії та США, а попереду країни Європи, Південної Америки й Африки.
«Кілька разів доводилося їхати вночі в Австралії там, де дуже висока концентрація кенгуру, – згадує Гречишкіна. – В сутінках і вночі вони часто вибігають на дорогу, і їх легко збити і при цьому пошкодити мотоцикл».
Коні без меж
Вирушити навколо світу наодинці – це не тільки небезпечна і романтична пригода, а й суцільний головний біль, каже Арушанов. Щоб перетнути кордон або океан, мандрівникам доводиться долати багато складнощів з оформленням віз і документів.
Більшість номадів воліють брати мотоцикли в оренду в тих країнах, де бувають, а не тягти через океани власний байк
Більшість номадів воліють брати мотоцикли в оренду в тих країнах, де бувають, а не тягти через океани власний байк. Свою машину, відправлену морем, можна прочекати від двох тижнів до місяця, розповідають бувалі мандрівники, потім ще стільки ж мучитися з оформленням потрібних документів на митниці, а вартість пересилання залізного коня можна порівняти з його вартістю.
«Візи, податки, страховки, іноді мотелі, готелі, кемпінги – на все пішло приблизно $ 20 тис.», – підрахував усі свої витрати на сьогоднішній день Губрієнко, який застряг у Канаді.
Часто заради економії бензину байкер ішов пішки, ведучи мотоцикл у руках. Так він подолав Конго, а в Панамі пройшов через Дар’єнський пробіл – велику ділянку неосвоєної території на кордоні Південної і Північної Америки.
Арушанов, вирушаючи у дорогу до Владивостока, змушений був продати свій автомобіль Daewoo Matiz – грошей мотоциклісту вистачило на дорогу туди і назад.
Гречишкіна, готуючись до тріпу, зробила хід конем – вона поєднала свою мандрівку з благодійною місією
А Гречишкіна, готуючись до тріпу, зробила хід конем – вона поєднала свою мандрівку з благодійною місією. Байкерша заїжджає в сирітські притулки і дитбудинки в різних країнах, розповідаючи дітям про свої пригоди і мотивуючи їх до відповідних особистих звершень.
За переміщеннями Гречишкіної пильно стежать журналісти на різних континентах, а її дорогу спонсорують українські та іноземні компанії.
«Коли я виїжджала, то не уявляла, як далеко і як довго я зможу їхати. Розраховувала на диво, – розповідає мандрівниця. – Після того як про мене стало відомо, мені почали допомагати навіть незнайомі люди, яких я зустрічаю на заправках або на вулицях. По суті, моя навколосвітня подорож – це наочний приклад краудфандінгу в дії».
Причому в дорозі їй поки що везло, стверджує мотоциклістка, – життю та здоров'ю нічого не загрожувало.
«Було трохи страшно їхати по Росії на ділянці від Чити до Хабаровська, – розповідає Гречишкіна. – Ця ділянка дуже неспокійна, було кілька випадків убивств і зниклих безвісти мандрівників».
Трохи похвилюватися її змушували лише погана погода чи чергова яскрава зустріч, наприклад з принцесою Таїланду, а часом і пейзажі на шляху – Великий каньйон або Ніагарський водоспад.
«І ти забуваєш про будь-які переживання або страхи», – усміхається байкерша.
Для номада навколосвітня експедиція – це не тільки пригоди, а й постійна робота, причому не тільки для власних потреб
Втім, для номада навколосвітня експедиція – це не тільки пригоди, а й постійна робота, причому не тільки для власних потреб. Губрієнко в Африці вчив російської мови дорослих і дітей в школах і на курсах, будував і шив одяг у католицьких місіях.
«Хтось допомагає мені – комусь допомагаю я», – такий принцип сповідує Романтик в дорозі.
Арушанов вважає, що ніякі складнощі не можуть погасити в мандрівних байкерів пристрасть до навколосвітніх подорожей.
«Номад не прив'язаний ні до мотоклубу, ні до міста – він скрізь», – каже він.
Заблукалий по той бік океану Губрієнко готовий з цим частково посперечатися: він мріє коли-небудь повернутися в рідний Севастополь, який за час його відсутності вже встиг перейти під російську юрисдикцію. Байкер побоюється, що він зможе потрапити на батьківщину тепер тільки як турист.
«Сподіваюся, мені вдасться щось вирішити, оформити якісь папери, і я зможу повернутися до себе в рідний дім, де все створено і вирощено своїми руками, – мріє Романтик. – Нові саджанці стануть до того часу деревами, які дають врожаї. Розростеться новий виноград та інжир».
***
Цей матеріал опублікований в № 41 журналу Корреспондент від 17 жовтня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.