Корреспондент з'ясував, як відбувається передислокація східноукраїнських вузів, які біжать від війни.
Євгенія Винокурова, 19-річна студентка Донецького національного університету (ДонНУ), розпаковує вщерть набиті валізи – переважно одягом, косметикою і конспектами. Днями третьокурсниця факультету іноземних мов разом з матір'ю переїхала з Донецька до Вінниці – слідом за вузом, пише Сергій Одаренко у №42 видання від 24 жовтня 2014 року.
На новому місці Винокурова вже встигла організувати ініціативну групу, яка допомагає студентам і викладачам з перереєстрацією у вузі за новою адресою. На сьогоднішній день це зробили вже понад 4 тис. студентів з 15 тис.
«Вінниця зустріла нас дуже дружньо, багато городян допомагає нам з житлом, деякі пропонують продукти і теплі речі», – радіє гостинності вінничан Винокурова.
Вона одна з першопрохідців, які вирішили почати нове життя в іншому місті. Решта студентів і співробітників ДонНУ повинні це зробити до Нового року – саме тоді відновиться повноцінний навчальний процес з традиційними лекціями і семінарами.
А поки навчання планують проводити дистанційно – з 3 листопада викладачі почнуть розсилати навчальний матеріал і завдання на електронну пошту студентів. Ті, в свою чергу, даватимуть їм на перевірку виконані роботи.
«Форма навчання може бути різною – від дистанційної до заочної. Вся технологія вже давно відпрацьована, – розповідає Корреспонденту ректор ДонНУ Роман Гринюк. – Зараз головне відновити втрачену інфраструктуру».
Зробити це не так просто. За даними Гринюка, залишкова балансова вартість усіх основних фондів університету – близько 176 млн грн.
«А це, на хвилиночку, 11 навчальних корпусів, басейн, чотири гуртожитки», – перераховує ректор.
На нові квартири
За прикладом Донецького університету пішло багато інших навчальних закладів, розташованих на непідконтрольних Україні територіях Донбасу. Щоправда, якщо ДонНУ переїхав на голе місце і почав створювати все фактично з нуля, то решта ВНЗ просто перебралися в одну зі своїх філій.
Так вчинив, наприклад, Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля. Покинувши рідний Луганськ, він розмістився в підшефному Технологічному інституті Сєвєродонецька Луганської області. Донецький національний технічний університет перебрався в Індустріальний інститут в Красноармійську – свою філію. Луганський університет ім. Тараса Шевченка також переїхав на свій таки факультет у Старобільську.
Донецький юридичний інститут МВС України разом з 800 студентами-бюджетниками тепер розташований у Маріуполі. Контрактників розкидали по навчальних закладах Києва, Львова та Харкова, де є схожі спеціальності.
Цікаво, що, за словами міністра освіти України Сергія Квіта, перебазування здійснюється за власним бажанням навчальних закладів. Але на сайті міністерства опублікований наказ за його підписом, яким він велить ректорам захоплених вузів продовжити освітню діяльність за новою адресою «у зв'язку зі складною суспільно-політичною ситуацією на сході України».
Квіт пояснив, що якщо університет переміщується як академічна група і юридична особа, то це означає, що він може користуватися своїми коштами. А ось заклади, які зараз розташовані на тимчасово окупованій території України, за словами міністра, вже вважаються недійсними, оскільки відомство позбавило їх ліцензії. І будь-яку заяву, що один з цих вузів продовжує роботу, Квіт називає незаконною.
Розкольники
Винокурова оселилася в гуртожитку Вінницького обласного інституту післядипломної освіти, з яким у ДонНУ є про це домовленість. На сьогоднішній день є можливість розселити тільки 1 тис. гостей зі сходу. Але до Нового року, коли повинні будуть переїхати всі студенти і викладачі, вінничани обіцяють збільшити кількість місць.
Поки не всі викладачі переїхали до Вінниці, майбутня перекладачка живе в так званій академічній кімнаті – з металопластиковими вікнами та охайним ремонтом. Після літа в Донецьку, яке вона провела, ховаючись від обстрілів в «тамбурі» – приміщенні біля входу в квартиру, – нинішні умови проживання здаються їй панськими.
«Коли я прийшла в деканат забирати документи, мені не хотіли їх віддавати, вмовляли залишитися, – згадує Винокурова. – Запевняли, що все налагодиться, мовляв, навчати нас будуть найкращі викладачі з Росії, а в майбутньому всі ми отримаємо диплом Московського державного університету. Але ж я розумію, що це неправда».
Разом з нею в кімнаті мешкають ще дві дівчини: інженер обчислювального центру ДонНУ Ганна Щелочкова і студентка історичного факультету Ольга Орловська, яка підробляє в університетському відділі із соціальної виховної роботи.
Університет розділився на два табори у співвідношенні 40 на 60 на користь тих, хто вирішив перевестися до Вінниці
За оцінками останньої, університет розділився на два табори у співвідношенні 40 на 60 на користь тих, хто вирішив перевестися до Вінниці. Гринюк закликає не поспішати називати це розколом вузу. За словами ректора, ті, хто залишився, пояснюють своє рішення особистими обставинами: у когось хворі батьки, за якими потрібен постійний догляд, у когось банально немає грошей на переїзд в інше місто.
Крім того, багато хто ведеться на провокації так званого нового керівництва вузу, яке погодилося співпрацювати з сепаратистами.
«Вони обдзвонюють учнів і переконують їх, що інформація про переїзд вузу – це фейк. Мовляв, вони легальні і працюють у звичайному режимі, а тих, хто не прийде на заняття, відрахують за прогули», – обурюється Орловська.
Щоб виявити нелояльних студентів, сепаратисти навіть створили дубль сайту ДонНУ, на якому пропонували заповнити електронну форму для перереєстрації у Вінницю. Як вони мають намір вчиняти з тими, хто це зробив, поки що невідомо. З боку деенерівців були також спроби захоплення офіційного сайту і всього програмного забезпечення вузу. Однак відділу обчислювального центру ДонНУ вдалося відбити всі атаки.
«Два дні на інтернет-сторінці університету була розміщена сепаратистська інформація, але ми оперативно перехопили управління сайтом, через «хмару» перекинули всі дані і заблокували доступ», – хвастає Щелочкова.
А ось Донецькому університету економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського це, схоже, зробити не вдалося. Всупереч тому що заклад повністю передислокувався у свою філію в Кривому Розі – Державний комерційно-економічний технікум, – сайт залишився підконтрольним сепаратистам. У розміщеній на ньому зверненні «адміністрації університету» сказано: «На кафедрах і в навчальних аудиторіях перебуватимуть викладачі для забезпечення навчального процесу за денною формою навчання».
Ректор ДонНУ обіцяє в майбутньому не переслідувати викладачів та студентів, які вирішили залишитися вчитися в Донецьку. Правда, це не стосується адміністративних посад
Ректор ДонНУ обіцяє в майбутньому не переслідувати викладачів та студентів, які вирішили залишитися вчитися в Донецьку. Правда, це не стосується адміністративних посад – зарахування цих працівників у штат неможливе за будь-яких обставин.
На думку Гринюка, в захопленому вузі неможливо налагодити повноцінний навчальний процес. І тому донецьким студентам після відновлення в ДонНУ доведеться пройти переекзаменування або розпочати навчання з попереднього курсу.
Нові господарі
На сьогоднішній день до Вінниці переїхала переважно тільки адміністрація ДонНУ. Поки вирішується питання з приміщенням для навчального закладу, ректорат розміщується в департаменті освіти і науки Вінницької облдержадміністрації.
«Ректори вінницьких вузів йдуть нам назустріч і пропонують спільно використовувати їхні лабораторії. Місцева влада віддає нам семиповерхову адміністративну будівлю заводу Кристал на 16 тис. кв. м – з їдальнею, гардеробом, актовим залом і десятками приміщень, які можна використовувати як аудиторії», – радіє Гринюк.
За даними заступника директора ювелірного заводу Кристал Сергія Шипука, через скорочення виробництва більшість приміщень простоювали або здавалися в оренду. 70% прибутку від оренди йшли до Фонду держмайна, тому від передачі адміністративної будівлі підприємства у власність університету завод істотних втрат не зазнає.
«Всі приміщення у відмінному стані: університетові залишиться завезти меблі, і можна починати заняття хоч завтра», – стверджує Шипук.
До речі, вирішувати питання з орендарями також має новий власник. Багато приміщень займають приватні офіси, і у більшості з них договори оренди закінчуються не раніше весни. Хоча відповідно до пункту договору оренди про достроковий розрив угоди в липні цього року керівництво заводу розіслало підприємцям листи з повідомленням, що до 1 жовтня вони повинні звільнити приміщення. Але до сьогоднішнього дня це розпорядження не було виконано.
Для відновлення повноцінного навчального процесу залишилось тільки вирішити бюрократичні формальності – оформити печатку, казначейський рахунок у банківських установах, а також виплатити викладачам і студентам заборгованість із зарплати та стипендій. З липня всі рахунки ДонНУ заблоковані, і поки вуз остаточно не перереєструють у Вінниці, жодна копійка на його рахунок не впаде.
«Зараз ми аналізуємо склад викладачів і студентів, щоб скласти навчальний план і визначити відповідне навчальне навантаження», – пояснює Гринюк.
Уроки грузинської
За словами ректора, він до останнього намагався зберегти ДонНУ в рідних стінах. Коли сепаратисти оголосили про «націоналізацію» всіх навчальних закладів Донбасу, Гринюк навіть прийшов до них на зустріч, щоб умовити не змішувати політичні питання з освітою. Проте у відповідь почув погрози – тоді й прийняв остаточне рішення про перенесення вузу до іншого міста.
Серед варіантів для переїзду розглядали кілька міст, від Харкова до Маріуполя. Але зупинилися на Вінниці
Серед варіантів для переїзду розглядали кілька міст, від Харкова до Маріуполя. Але зупинилися на Вінниці: ректорат проаналізував кон'юнктуру ринку і виявив, що ДонНУ зможе доповнити освітній простір 400-тисячного обласного центру своїми спеціальностями.
Хоча окремих жителів міста таке сусідство насторожило. За словами Гринюка, керівництво деяких місцевих вузів побоюється, що ДонНУ відбере у них студентів-контрактників.
Ще не встигнувши переїхати, університет будує плани на майбутнє. За задумом ректора, навіть якщо вузу вдасться повернутися в рідний Донецьк, він хотів би залишити у Вінниці філію. Якщо ж їх перебування в чужому місті затягнеться, керівництво не виключає можливості приєднання ДонНУ до одного з місцевих вузів.
В листопаді Гринюк їде в Туреччину на Чорноморський симпозіум, який проводить Кавказький міжнародний університет. На порядку денному – обговорення досвіду Сухумського університету, який після введення в Сухумі російських військ вимушено переїхав на підконтрольну Грузії територію.
Як би там не було, навчальний процес триватиме.
«Університет – це не будівля, а люди. Є студенти – є навчальний заклад», – міркує Гринюк.
До того ж, у військових умовах в усі часи важливо було зберегти прапор. А донеччанам це вдалося: прапор ДонНУ тепер зберігається у вінницькій квартирі ректора.
***
Цей матеріал опубліковано в №42 журналу Корреспондент від 24 жовтня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.