Людмила Нецкіна піднімає руку, як автостопщик, і через хвилину перед нею відчиняються двері тролейбуса.
Послужливий водій виходить з кабіни і висуває пандус, по якому дівчина на інвалідному візку поспішно заїжджає в салон, пише Сергій Одаренко у №44 журналу Корреспондент від 7 листопада 2014 року.
«Це я їх так видресирувала, – хвалиться 30-річна вінничанка. – Якось один шофер відмовився допомогти, так я написала на нього в депо скаргу. Після цього з нього зняли премію й оголосили догану».
Завдяки активісту Людмилі Нецкіній Вінниця вибилася в українські лідери з доступності міського простору для людей з обмеженими можливостями.
Щодня Нецкіна дістається на роботу громадським транспортом. Часом, щоб дочекатися автобуса з пандусом, їй доводиться пропускати три-чотири машини. Але зазвичай виїхати вдається швидше: 70% автобусів чотирьохсоттисячного міста обладнані пандусами, і не в останню чергу завдяки Нецкіній.
Таких перемог за її плечима чимало. Нецкіна – активний борець за доступний міський простір. Працюючи на посаді громадського інспектора Державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) у Вінницькій області, вона домоглася того, що практично жоден соціально важливий об'єкт у місті не може бути зданий без її схвалення.
«У першу чергу я інспектую аптеки, лікарні, сімейні амбулаторії та продуктові магазини. Стежу, щоб у них були спеціальні заїзди для людей з додатковими потребами. Якщо їх немає або вони не відповідають вимогам, зобов'язую усунути недоліки», – розповідає активістка.
Вінниця вирвалася в лідери по Україні з доступності міського простору для візочників
Завдяки зусиллям Нецкіної і волонтерів з громадської організації Гармонія, яка займається адаптацією молоді з особливими потребами, Вінниця вирвалася в лідери по Україні з доступності міського простору для візочників.
«Це один з небагатьох обласних центрів України, яким вдалося домогтися позитивної динаміки в реалізації державної програми Безбар'єрна Україна до 2015 року», – підтверджує Олег Полозюк, член Національної асамблеї інвалідів України.
Дослідним шляхом
Нецкіна перестала ходити сім років тому: під час падіння пошкодила хребет. У той час вона жила в селі під Вінницею, де не те що на візку – своїми ногами не завжди вдається пройти. Тому вона місяцями сиділа на дивані перед телевізором, а на вулицю виходила не далі двору. Також довелося піти з роботи – до отримання травми вона була вчителем у середній школі.
«Директор сказав мені, що ніхто не адаптуватиме школу під одну людину. Та я й сама не хотіла зривати навчальний процес», – зітхає Нецкіна.
Торік їй несподівано прийшло запрошення в літній табір громадської організації Гармонія. Там Нецкіна познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, теж візочником, до якого з часом переїхала жити в місто.
Тоді ж влаштувалася в ДАБК. Робота держінспектора багатьох спокусила б на корупцію, але тільки не Нецкіну. Після довгих років поневірянь активістка завзято взялася відстоювати право людей на вільне пересування.
Щоб людина в інвалідному візку без сторонньої допомоги могла заїхати в будівлю, необхідно дотримуватися головного правила: на 1 м цоколя має припадати 12 м пандуса
За її словами, щоб людина в інвалідному візку без сторонньої допомоги могла заїхати в будівлю, необхідно дотримуватися головного правила: на 1 м цоколя має припадати 12 м пандуса. Також бажано робити на ньому проміжні зупинки для відпочинку.
З технічних причин виконати ці норми не завжди виходить. Іноді висота цоколя вимагає, щоб довжина пандуса була не менше 15-20 м. У центральних районах міста, де щільно розташовані магазини, це зробити неможливо – заїзд перекриє весь тротуар.
«У таких випадках ми йдемо на компроміс. Наприклад, біля входу в приміщення обладнуємо спеціальну кнопку виклику, щоб співробітник закладу вийшов на дзвінок і допоміг заїхати візочнику», – пояснює Корреспонденту заступник директора департаменту міського господарства Вінницької облдержадміністрації Вячеслав Шестопал.
Круті підйоми, так само як і кнопки, позбавляють людину з додатковими потребами самостійності, а часом і принижують її
Правда, сама Нецкіна категорично проти таких компромісів. На її думку, круті підйоми, так само як і кнопки, позбавляють людину з додатковими потребами самостійності, а часом і принижують її.
Інспектор випробовує забраковані пандуси і на особистому прикладі показує, чи зможе піднятися по них інвалід без спеціальної фізичної підготовки чи сторонньої допомоги.
«Ви тільки подивіться на цей заїзд, – активістка показує Корреспонденту на пандус рейкового типу, що веде до одного з магазинів. – Ми давно вимагаємо його заборонити. По-перше, по ньому навіть зі сторонньою допомогою не завжди заїдеш. По-друге, ширина рейок не завжди збігається з відстанню між колесами на інвалідному візку. Це плювок нам у душу».
Контролер на колесах
За місяць Нецкіна інспектує від 10 до 20 об'єктів. Корреспонденту вдалося побувати на одній з таких перевірок. О дев'ятій ранку виїжджаємо за адресою, зазначеною в заявці.
У віддаленому від центру районі Вінниці в одноповерховій споруді радянського будівництва розташована аптека та сімейна амбулаторія. У сусідньому з ними приміщенні активно ведеться ремонт – тут розміщується громадський центр Джерело надії, який протидіє торгівлі людьми. Зокрема, інвалідами-візочниками, яких злочинці примушують жебракувати.
«Власник амбулаторії та аптеки скооперуватися з директором центру, щоб спільно спорудити спеціальний заїзд у будівлю, – пояснює інспектор. – До мене звернулися за консультацією, щоб вже на початковому етапі проконтролювати правильність виконання робіт».
Втім, зробили вони це все-таки із запізненням: будівельна фірма встигла спорудити пандус, який не відповідає європейським стандартам, – занадто крутий підйом. Тепер підрядника зобов'яжуть переробити його за свій рахунок. Завдання Нецкіної – вибрати оптимальний проект, який врахує всі потреби людей, які пересуваються у візках.
Директор центру Джерело надії Максим Студілко вердикт інспектора не заперечує.
«У місті діє принцип: людина в інвалідному візку повинна мати можливість самостійно заїхати в потрібну їй будівлю, – каже Студілко Корреспонденту. – Тому, хочемо ми цього чи ні, все буде виправлено. Інакше місто не прийме у нас об'єкт».
Крім пандусів волонтери Гармонії також займаються дорогами – щоб на пішохідних переходах не було бордюрів.
«Один або два дні на тиждень виділяємо для прогулянок по місту, фотографуємо проблемні місця, – розповідає Нецкіна. – Потім на підставі зібраних фотоматеріалів звертаємося з клопотанням до заступника голови міста».
Спільно з місцевою владою активісти організували службу перевезень візочників. Для цього достатньо за дві доби зробити замовлення
Спільно з місцевою владою активісти організували службу перевезень візочників. Для цього достатньо за дві доби зробити замовлення, і в зазначений час до будинку інваліда першої або другої групи приїде автомобіль зі спеціальним підйомником.
Ще одна ініціатива Нецкіної – доступність банківських установ. Недавно вона розіслала в усі банки Вінниці – а їх понад 70 – листи з проханням врахувати потреби людей, які пересуваються у візках. Поки що відгукнулися тільки шість банків. Половина з них обіцяє врахувати прохання, інші пояснюють, що орендують приміщення і не мають права будь-що добудовувати.
Втім, активістка не скаржиться і каже, що все пізнається в порівнянні. Недавно вона їздила в гості до столичних друзів і не повірила своїм очам. Вже де-де, а в Києві вона очікувала побачити зразково-показові з'їзди для візочників. Але, від'їхавши від вокзалу буквально на 200 м, опинилася у безвихідному становищі – ні пандусів, ні «утоплених» бордюрів.
«Коли повернулася додому у Вінницю, мені здалося, ніби я потрапила в рай», – зізнається Нецкіна.
***
Цей матеріал опубліковано в №44 журналу Корреспондент від 7 листопада 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.