Войовнича риторика зараз затребувана більше, ніж слова олігархів, чиї активи щодня потерпають від артилерійських обстрілів.
Війна завжди б'є першим ділом по найслабших і незахищених, пише донецький журналіст Раміль Замдиханов у колонці, опублікованій у №45 журналу Корреспондент від 14 листопада 2014 року.
Через бойові дій скасовані заняття в школах і закриті дитячі садки в кількох районах Донецька. А місцева дітвора тим часом набуває інших корисних знань. У засобах масової інформації тут роз'яснюють небезпеку протипіхотних мін, які своєю формою, що нагадує метелика, можуть привабити допитливих малюків.
Двоє дітей загинули на стадіоні біля донецької школи № 63. Ще четверо – у лікарні з пораненнями. Причина трагедії – снаряд, який прилетів казна-звідки і вибухнув саме на кордоні футбольного поля, де ганяли м'яч підлітки. Випадок приголомшливий. Але не статися він не міг. Ймовірність такого випадку в районі, де розташована та школа, була, безсумнівно, набагато вищою, ніж в іншому. Так зване Північне селище розташоване зовсім недалеко від Донецького аеропорту, а що це означає сьогодні, занадто добре знає вся країна.
Втім, періодично під вогнем опиняються й інші райони міста. Залишається відкритим питання, чи є такі обстріли цілеспрямованою диверсією з метою залякати і деморалізувати населення або влучення в житлові квартали – це лише прикрі хиби.
Незважаючи на, здавалося б, вже вироблену звичку до руйнувань і втрат, загибель підлітків на футбольному полі спричинила в Донецьку справжній шок. Влада самопроголошеної ДНР навіть оголосила дводенний траур за загиблими дітьми. Захід, безумовно, виправданий, хоча, треба визнати, скасовувати з цього приводу занадто велику кількість розважальних заходів у місті не довелося – настрої в прифронтовому, по суті, Донецьку і без того далекі від карнавальних.
Як водиться в таких випадках, протиборчі сторони звинуватили одна одну в події. Дещо пізніше з'явилася заява експертів ОБСЄ, які лише вказали напрямок, звідки вівся обстріл. Розслідувати те, що трапилося, представники міжнародної організації відмовилися, пославшись на те, що це не в їхній компетенції. У будь-якому випадку говорити про те, що конкретні винуватці смертей ні в чому не винних дітей будуть знайдені і покарані, не доводиться. Спишуть на війну.
Трагедія біля школи № 63 викликала широкий резонанс, але потрібно згадати, що це далеко не перший випадок масової загибелі дітей у ході військових дій на Донбасі. В серпні мінометного обстрілу зазнав пляж біля водосховища в до того абсолютно мирному Зугресі. Тоді серед 15 загиблих виявилося троє неповнолітніх. На початку жовтня там само двоє підлітків загинули під час спроби розібрати артилерійський снаряд, що не розірвався.
Сумна статистика велика, а головне, вона гарантовано поповнюватиметься й надалі. Список убитих і покалічених дорослих і, що особливо моторошно, дітей, які проживають або опинилися в зоні бойових дій, далеко не закритий. На відміну від військових, цивільне населення абсолютно не захищене від дії смертоносних боєприпасів, погано навчено методам виживання, як правило, не має під рукою засобів порятунку та захисту. Безумовно, цивільні намагаються триматися подалі від місць бойових зіткнень. Але в умовах війни на Донбасі небезпека може раптово прийти в будь-яке селище, вулицю і будинок абсолютно несподівано, нікого не запитавши.
В ніч з суботи на неділю близько четвертої ранку найпотужніші залпи артилерії, розташованої в межах міста, розбудили абсолютно весь Донецьк. Від пострілів гаубиць скло погрожувало розколотися і вилетіти, а будинки трясла потужна вібрація. Сполохані городяни стали згадувати забутий річний досвід і з тривожними валізками, в яких містилося найнеобхідніше, почали перебиратися ближче до виходів з квартир. Інтенсивність гуркоту гармат не йшла у жодне порівняння із залпами Градів, до гулу яких донеччани встигли звикнути і вже практично не реагують. Втім, навіть у розпал гарматної стрілянини по місту їздили чергові тролейбуси, сталевим нервам водіїв яких можна тільки позаздрити.
Ранкова канонада тривала близько години, після чого стихла. Про її наслідки чи результати достовірно відомо небагато.
Про що можна говорити напевно, так це про те, що боязким надіям на переведення рішення конфлікту на Донбасі з площини бойових дій в стадію переговорів так і не судилося збутися. Незважаючи на заяви лідерів сторін про готовність і рішучість зупинити війну, реально головним форматом «спілкування» України і самопроголошеної республіки залишаються артилерійські обстріли та ближній стрілецький бій. А жертви серед мирного населення в логіці такого спілкування, як не прикро це визнавати, зовсім не зайвий, а досить затребуваний аргумент, який можна за нагоди викласти на стіл, щоб докірливо подивитися в очі своєму опонентові: «Бачите, до чого призвела ваша непродумана політика?!».
Реально протистояти такому стану справ поки що, схоже, нікому. Численна донецька діаспора, яка існувала в Україні і до війни, а після кількох хвиль евакуації значно збільшилася, так і не сформувалася в єдину силу, здатну висловити свою консолідовану думку про те, яким способом необхідно вирішити конфлікт на Донбасі.
Мільярдер Рінат Ахметов, який сам колись навчався в школі № 63, де сталася трагедія з підлітками на футбольному полі, вкотре закликав до мирного врегулювання конфлікту за столом переговорів. Водночас численні лідери думок, здається, цілком задоволені тим, що поки що замість політиків говорять гармати. Судячи з того, як розвиваються події, риторика войовничо налаштованих евакуантів зараз затребувана більше, ніж слова олігархів, чиї активи щодня потерпають від артилерійських обстрілів і балансують на межі повної зупинки і ліквідації.
Яким бачать своє повернення в рідний край ті, хто сьогодні закликає посилити військову операцію і домогтися негайної і швидкої перемоги над ворогом? Поки що відповідь на це та багато інших запитань тоне в гуркоті вибухів і пострілів, що гримлять в листопадовому донецькому небі.
***
Цей матеріал опублікований в № 45 журналу Корреспондент від 14 листопада 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованими на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.