Засніжене наметове містечко в глибині столичного Труханового острова нагадує міні-філію Майдану річної давнини.
Залишки майданівського війська, прозвані «алкосотнею» і вигнані на Труханів острів, зайнялися спортом і всерйоз мріють реконструювати козацьку Січ, пише Вероніка Мелкозерова у №47 журналу Корреспондент від 28 листопада 2014 року.
На вході до табору стоїть козак у кожусі і папасі із заправленим за вухо розкішним чубом.
Андрій Петик і ще три десятки його побратимів – все, що залишилося від четвертої сотні Самооборони Майдану під назвою Козацький редут. Після звільнення центральної площі Києва від наметів вони перебралися в острівній парк.
Активісти, які засиділися на Майдані до літа, стали дратувати киян своєю асоціальною поведінкою, чим заслужили образливе прізвисько «алкосотня». Однак, отримавши нову прописку, несподівано взялися за себе і свою адаптацію до постреволюційного життя.
«У нас зараз всі на роботах зайняті. Будуємо нову, зимову баню поруч з кухнею», – доповідає обстановку Петик, за козацьким рангом – бунчужний сотні, тобто хранитель клейнодів, символів влади отамана. Він таки за сумісництвом – спікер Редуту.
Насамперед він демонструє місцевий спортзал, розташований у великому наметі й устаткований тренажерами. Це тільки початок, з ентузіазмом зазначає Петик.
Самооборонівці розробили спецкурс фізпідготовки Козацький вишкіл, в рамках якого навчають усіх охочих, від малого до старого, автентичного бою, володінню шаблею і нагайкою, метанню сокир і ножів
Самооборонівці розробили спецкурс фізпідготовки Козацький вишкіл, в рамках якого навчають усіх охочих, від малого до старого, автентичного бою, володінню шаблею і нагайкою, метанню сокир і ножів.
«Хочемо створити справжнісіньку Січ. Тільки не Запорізьку, а Труханівську, – розповідає бунчужний. – Ми ж не втомилися боротися. Україні потрібні козаки, сильні воїни, як раніше, які не лізли б у політику і не продавали свої ідеали за посади в парламенті».
Правда, на відміну від колишніх козаків, мешканці Труханового готові захищати народ не тільки від зовнішнього ворога, але в разі чого і від влади, що зарвалася. З нею, втім, козакам співпрацювати доведеться. Очікуючи від столичної мерії землю під капітальне будівництво, стрільці готуються провести другу зиму в наметах.
На острові, на острові ...
У Редуті з ранку кипить життя. Двометровий козак на прізвисько Татарин рубає дрова для розтоплення буржуйок та печі. Під ногами, зустрічаючи гостей, стрибає і лащиться дворняжка на прізвисько Кріп.
Петик відганяє собаку і починає розповідь про козацьку долю: «Склад у нас плаваючий, так би мовити. Постійно тут живуть осіб 20-30. Іноді хтось їде, хтось повертається. Адже ми на вільних хлібах – треба заробляти на життя».
Основна маса труханівських мешканців працює на будівництвах. Хтось, щоб прожити в столиці, продав землю в рідному селі
За його словами, основна маса труханівських мешканців працює на будівництвах. Хтось, щоб прожити в столиці, продав землю в рідному селі. Сам Петик – корінний киянин, біолог. У нього є квартира й улюблена робота в Інституті біохімії.
Правда, він надає перевагу намету перед опалювальним житлом. Каже, з ідейних міркувань: мовляв, все ще вірить у те, що українському суспільству потрібні революціонери, які Майдан не зрадили.
«Та й в наметах у нас тепло, ви зараз самі відчуєте», – додає бунчужний.
На шляху до кухні, яку зовсім недавно перенесли з вулиці в стару порожню будівлю, козаки пригощають Корреспондент кавою.
«Ось без чого ви тут не залишитеся, так це без кофеїну, – жартують вони. – У нас його валом. Арабіка».
Як це не дивно, але напої та їжу вигнанцям досі носять волонтери, а щось вони купують самі. Словом, голодна смерть їм не загрожує
Як це не дивно, але напої та їжу вигнанцям досі носять волонтери, а щось вони купують самі. Словом, голодна смерть їм не загрожує. В меню триразового харчування труханівців – хрестоматійний куліш, борщ, супи, молочні продукти.
Кашоварить на кухні пенсіонерка Ганна Татарин, яка приїхала сюди з Хмельницького на прохання чоловіка, теж мешканця Редуту. Щоб прогодувати два десятки здорових ротів, їй доводиться стояти біля печі деколи по 12 год.
«Звичайно, важко вже жити в таких умовах у моєму віці, але куди діватися, – зітхає Татарин. – Та й помічники є – іноді козаки на кухні чергують. А коли діти у нас залишалися [на козацьких тренінгах], то батьки їхні мало того що зі своїми продуктами приходили, так ще й готувати допомагали».
Підлітків колишні майданівці вчать поводитися з холодною зброєю, стріляти з лука. Для малюків передбачені свої майстер-класи – з народного малюнку, а також зовсім не старовинні поєдинки Лейзер-тег
Підлітків колишні майданівці вчать поводитися з холодною зброєю, стріляти з лука. Для малюків передбачені свої майстер-класи – з народного малюнку, а також зовсім не старовинні поєдинки Лейзер-тег – перестрілки на іграшкових лазерних пістолетах.
Керівник містечка, сотник Іван Лютий, розповідає, що його побратими можуть працювати з групою з 30 дітей. Причому плату за навчання козаки не вимагають, але і від грошових пожертвувань не відмовляються.
Вчитися молодняку у козаків є чому, стверджують вони самі. У спортзалі Лютий демонструє хитру металеву конструкцію з лебідкою і тросами, яка чимось нагадує давнє знаряддя тортур – дибу. Підтверджуючи схожість, сотник прив'язує до агрегату за руки і ноги свого молодого колегу і починає крутити лебідку.
Однак призначення «тортурного» верстата під назвою «правило» виявляється суто мирним. Козаки здавна використовували його для вправляння зміщених дисків і вирівнювання хребта. Після процедури виникає відчуття легкості, як після гарного масажу, нахвалює старовинний метод Лютий.
Мабуть, щоб здивувати Корреспондент ще більше, він проводить показовий сеанс «цвяхотерапії». Сотник лягає голою спиною на дошку з гострими цвяхами і заявляє, що це ефективніше відомого голковколювання.
«Перші 10 хв. дуже боляче, але десь на 20-й людина входить в транс і засинає, – розповідає Лютий. – Не можу вам передати це відчуття. Тіло твердне і стає гумовим. Якщо лежачому на цвяхах кинути в живіт ніж, то він відскочить, не заподіявши ніякої шкоди».
Козаки досі купаються у Дніпрі і займаються фізпідготовкою. При цьому на території містечка, за словами Лютого, діє сухий закон
Усе труханівське військо проходить такі процедури мало не кожен день, запевняє командир. Крім цвяхів і правила, козаки досі купаються у Дніпрі і займаються фізпідготовкою. При цьому на території містечка, за словами Лютого, діє сухий закон.
Саме такий спосіб життя, за словами сотника, колись породив легенди про невразливість запорізьких козаків.
«І куля їх не брала, і шабля не досягала!» – резюмує Лютий.
Козаки і розбійники
Жити на острові козакам подобається – тут їм спокійніше, ніж на головній площі Києва. Водночас ветерани четвертої сотні запевнили себе, що повернутися до звичайного, домайданівського життя для них майже неможливо. І для багатьох справа навіть не в ідеалах козацтва та відданості Майдану.
Ветерани четвертої сотні запевнили себе, що повернутися до звичайного, домайданівського життя для них майже неможливо
«Не можу я там жити! Там все роботизоване, зручно і ... страшно, – аргументує своє небажання повертатися в рідний Івано-Франківськ козак на прізвисько Воля і з посмішкою додає: – Коли людину смерть обняла, вона змінюється. Для нас тепер ось тільки в таких умовах відчувається справжнє життя».
Проте Воля підробляє будівельником. Для нього та багатьох його соратників Січ на Трухановому – своєрідний бійцівський клуб, куди вони тікають від буденності за гострими відчуттями.
Тим часом, оточивши себе козацькою романтикою, активісти усвідомлюють, що вічно жити в паралельній наметовій реальності не вийде. Вони сподіваються домогтися від мера Києва Віталія Кличка виділення 5 га землі під будівництво оздоровчого комплексу.
«Ви не подумайте, що ми хочемо безкоштовно земельки відхопити, – відразу уточнює Лютий. – Вона залишиться в комунальній власності».
Однак у КМДА навіть не чули про таку ініціативу майданівців. Юрій Кулаковський, заступник директора департаменту земельних ресурсів, жодних заяв від них не отримував.
«Документи, які підтверджували б їхнє право на цю землю, також не зареєстровані», – відповів Корреспонденту чиновник.
Навіть більше, розподіл землі на Трухановому призупинено ще з 2002 року до закінчення його детального планування.
А козаки поки що продовжують жити надіями, якщо не сказати ілюзіями, про створення своєї Січі.
«Тоді у нас не тільки козацький бій буде. Будуть коні, будемо вчити верховій їзді. Козацьку культуру популяризувати», – мріє Лютий.
Сусідів по острову присутність і плани новоспечених козаків не відлякують. Олександр Сарафонов, заступник директора комунального підприємства Плесо, яке завідує всіма міськими пляжами, стверджує, що новосели поводяться культурно і навіть приносять користь острову.
«Ми часто їх залучаємо до прибирання території, до охорони порядку», – розповідає він.
До слова, хулігани і злодії, які нищать підсобні приміщення, – давня проблема Труханова.
«Так з того часу як вони [майданівці] розбили табір, жодного випадку не було зафіксовано», – зазначає Сарафонов.
Їхати захищати українську територію на сході країни представники четвертої сотні хоча й готові, але не квапляться
А ось їхати захищати українську територію на сході країни представники четвертої сотні хоча й готові, але не квапляться.
«Життями своїми дарма не хочеться ризикувати, – аргументує Петик. – Адже АТО – це насправді що таке?! Це нова влада просто прочищає український народ від патріотів, які могли б почати третій Майдан».
До своїх побратимів, які пішли в політику, мешканці Труханового ставляться зверхньо. Зокрема, до Михайла Гаврилюка, колишнього завгоспа Редуту, який прославився після екзекуції Беркута, коли бійці, що захопили і побили його, провели козака голим по снігу. Ставши депутатом ВР, Гаврилюк перестав спілкуватися з рідною сотнею.
«Одні приходили на Майдан боротися за свою країну, а інші – робити кар'єру», – підсумовує Петик.
***
Цей матеріал опубліковано в №47 журналу Корреспондент від 28 листопада 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.