Бійцям АТО, які приїжджають у відпустку, часто ніде переночувати.
Не чекаючи милості від влади, вони самі облаштовують хостел у центрі Києва, пише Руслан Іванов у №1 журналу Корреспондент від 16 січня 2015 року.
Боєць добровольчого батальйону Айдар Максим Баленко живе в престижному центрі столиці – на Михайлівській вулиці. Квартири тут – одні з найдорожчих у Києві, за 1 кв. м просять не менше 33-34 тис. грн.
У розпорядженні 23-річного айдарівця, який приїхав у відпустку, – кімната з триметровими стелями, паркетом і широкими двостулковими дверима. З вікна відкривається вид на старовинний будинок і тихий двір.
Мінус тільки в тому, що будівля, в якій мешкає Баленко, – всього лише величезна стара трансформаторна підстанція. Всередині – штукатурка, що відвалюється, і постійний гул масивного агрегату, який забезпечує електроенергією тролейбуси.
Крім Баленка, на двох житлових поверхах підстанції розквартирувався ще з десяток служивих з різних добровольчих батальйонів. Нічого, бачили і гірше, усміхаються вони. Мовляв, головне, що тепло і є дах над головою.
Де зупинитися й переночувати – серйозна проблема, з якою стикаються бійці, що повертаються з фронту на побивку або приїжджають у відрядження. Особливо актуальна вона для солдатів – вихідців із захоплених сепаратистами територій
Де зупинитися й переночувати – серйозна проблема, з якою стикаються бійці, що повертаються з фронту на побивку або приїжджають у відрядження. Особливо актуальна вона для солдатів – вихідців із захоплених сепаратистами територій.
Крім того, багато добровольців з Миколаєва, Маріуполя, Харкова та Одеси воліють провести невелику відпустку не вдома, а в Києві. Кажуть, що на їхній малій батьківщині не надто шанують учасників АТО і свої ж можуть «відкрутити голову».
За підрахунками експертів ветеранських організацій учасників АТО, Київ потребує приблизно 1 тис. місць для відряджених і відпускників з фронту. Це як мінімум один великий готель або з десяток міні-готелів. Комусь необхідно зупинитися на кілька днів, іншим просто потрібно привести себе до ладу й відпочити, дочекатися поїзда чи автобуса у своє місто.
Поки в столиці діють лише два таких хостели. Один з них – у промзоні на околиці, там можуть одночасно розміститися максимум 14-15 осіб. В організаторів хостелу на Михайлівській, в якому ще йде ремонт, плани трохи масштабніші – дати дах 30-40 бійцям
Поки в столиці діють лише два таких хостели. Один з них – у промзоні на околиці, там можуть одночасно розміститися максимум 14-15 осіб. В організаторів хостелу на Михайлівській, в якому ще йде ремонт, плани трохи масштабніші – дати дах 30-40 бійцям.
«У будівлі досить великі кімнати, можна ставити по два-три двоповерхові ліжка», – зазначає Еміна Зінченко, яка тимчасово виконує роль тутешнього коменданта.
Армія ремонту
У хостелі на Михайлівській стоїть постійний гул, ніби від гігантського рою бджіл, однак його мешканці до шуму трансформатора звикли швидко – багатьом з них зовсім недавно доводилося дрімати під безперервний гуркіт канонади.
Житло від агрегату відокремлюють круті вузькі сходи, і поки воно більше нагадує тимчасовий притулок космічних піратів з фільму Гостя з майбутнього в покинутому будинку.
Над головою – голі дошки перекриття, стіни, до половини пофарбовані в синій і зелений кольори, подекуди зберігся кахель і старий паркет ялинкою. В кімнати знесено всього потроху – електроплитка, обігрівач, газовий балон і трохи меблів.
Фото Дмитра Ніконорова
Айдарівець Максим Баленко на час відпустки перетворився на будівельника, ремонтуючи хостел для товаришів по службі
«Так, хлопці, у кого що згоріло?» – грізно запитує Зінченко, показуючи Корреспонденту приміщення під кухню й одночасно вимикаючи електроплитку, що стоїть на підлозі, з пригорілою на ній їжею.
23-річна худенька кримська татарка у камуфляжній куртці з нашивкою батальйону Айдар, в якому вона служила з червня, командує суворими хлопцями не гірше генерала. Може й вилаятися для остраху, але особливої необхідності в цьому немає – бійці беззаперечно їй підпорядковуються.
«У нас тут таке правило: поки робимо ремонт – працюють усі. Допомагаєш – можеш тут жити. Потім буде принцип: прибрав-приготував – живи», – пояснює розпорядок гуртожитку татарка.
Колишня кримчанка Зінченко приїхала до Києва ще в листопаді 2013-го здавати сесію в Торгово-економічному університеті і потрапила саме на період студентських протестів. Залишилася на Майдані, а пізніше вирушила санітаркою в зону АТО. Коротку відпустку вона використовує, щоб вирішувати проблему тимчасового розміщення бійців.
Фото Дмитра Ніконорова
Доброволець Еміна Зінченко, яка пішла в АТО санітаркою, сьогодні займається облаштуванням хостелу
Раніше відпускникам-«атошникам» за сприяння Київської самооборони виділяли номери в готелі Дніпро, розповідає Зінченко. Там могли розміститися до 20 осіб. Зараз через проблеми з фінансами такої можливості немає.
«Коли приїжджаєш у відпустку або відрядження, то просто ніде зупинитися, хоч на вокзалі ночуй, – пояснює Баленко. – Хлопців пускають переночувати до себе товариші по службі або друзі по Майдану, але не завжди така можливість є».
За словами солдатів, у відпустку або відрядження добровольців відправляють взагалі без будь-яких виплат. Приміром, Баленкові довелося добиратися до Києва з волонтерами, і в кишенях у нього теж негусто.
Пошукавши в куртці, Зінченко дістає дві монети по 50 коп. Ще один постоялець, Андрій Сорокін, із Сімферополя повідомляє, що у нього є 2 грн. Найбільш заможною виявляється Світлана з Донецька, яка не побажала назвати прізвище, – вона має в своєму розпорядженні суму в 7 грн. Це друга з двох жінок, які живуть тут і які нарівні з чоловіками займаються ремонтом і готують їжу.
«Та нічого, – не впадають у відчай жінки. – Продукти є, плитка працює, щось придумаємо».
На такому оптимізмі, а також на волонтерській допомозі тут все і тримається.
Фото Дмитра Ніконорова
Чутки про хостел на Михайлівський швидко розійшлися серед добровольців
Притому що потрібно взути-одягнути хлопців, які збираються в зону АТО, поки що головна турбота – будматеріали. Вони необхідні, щоб довести до житлового стану будівлю, виділену солдатам київською мерією з умовою, що ті її самі відремонтують. Ще недавно тут все було завалено сміттям, а в покинутих кімнатах ночували бомжі.
«Ех, нам би ще стартової штукатурки та гіпсокартону, – мріє Зінченко. – Якщо будуть усі матеріали, то за тиждень-два ми ремонт закінчимо».
Співробітники розташованих поруч офісів спочатку висловлювали невдоволення бурхливою діяльністю, коли їх попросили не паркувати машини впритул до воріт трансформаторної.
«Здоровенний мужик мене запитує: «А ви що, тут все приватизували, якщо вказуєте, де ставити машину?» – згадує Зінченко. – Ну я йому і відповіла, що приватизую і його, і його машину в зону АТО, з'їздить пацанам продуктів відвезе. Більше ніяких претензій не було».
Втім, у двір хостелу заходять й інші кияни – небайдужі. Приносять їжу, будматеріали, а нещодавно навіть телевізор подарували. Завдяки допомозі з миру по нитці в хостелі вже є морозильна камера, трохи нової сантехніки і головна гордість мешканців – новий бойлер.
«За майданівськими мірками тут взагалі шик!» – сміється Сорокін, який встиг у свої 23 роки повоювати на Майдані, а зараз готується до відправлення на Донбас, в один з добровольчих батальйонів. Поки що він чекає обмундирування і бере участь у ремонті хостелу.
Намалюйте їм будинок
У хостелі всі роботи – ремонт, прибирання і готування – виконуються по черзі, а кухня поповнюється винятково за рахунок пожертвувань. Люди несуть не тільки продукти, а й посуд.
Світлана зайнята збором коштів з усіх можливих джерел – через соцмережі, знайомих і друзів по Майдану – і паралельно шукає інші приміщення для солдатів.
Член Київської самооборони Віталій Левченко киває в бік сусідньої двоповерхової цегляної будівлі, що зяє порожніми очницями вікон.
«Ми думаємо поговорити з міською владою з приводу цієї руїни, – каже він. – Але в будь-якому випадку в мерії пообіцяли підшукати ще дві-три будівлі».
У хостелах солдати зможуть проживати безкоштовно стільки, скільки знадобиться, правда, за дотримання сухого закону. Хоча якщо наплив відпускників зростатиме, то правила можуть бути підкориговані.
Головне невирішене поки що питання – за рахунок яких коштів покривати витрати на комунальні послуги. Але Зінченко коротко кидає своє коронне «Нічого, прорвемося!».
Проблема тимчасового житла для добровольців стала настільки нагальною, що нею в мерії спантеличений цілий відділ, що займається допомогою учасникам АТО. Міським архітекторам доручили знайти придатні приміщення на околицях міста і незабаром обіцяли надати солдатам на вибір кілька з них.
Особливий прошарок бездомних добровольців – ті, хто родом зі сходу і півдня країни. Вони відвідують родичів лише на кілька днів, намагаються не афішувати, звідки повернулися, а решту часу відпустки проводять у Києві, у колі товаришів по службі і друзів по Майдану.
У спокійних південно-східних областях частина населення, м'яко кажучи, не схвалює дії добровольців, пояснює Левченко – сам виходець з Миколаєва, який не поспішає з цієї причини залишати Київ, що надав йому притулок ще з часів Майдану.
У рідкісні хвилини перекуру мешканці хостелу мріють, як вони тут усе облаштують і зустрічатимуть гостей-товаришів по службі, обговорюватимуть з ними останні новини із зони АТО. Сьогодні найбільш обговорювана за чашкою чаю і сигаретою тема – введення воєнного стану, справи на фронті і підрахунки, скільки людей поховали за час так званого перемир'я.
А ще добровольці люблять висловитися про той контраст, який вони бачать, потрапляючи з війни і розрухи в безтурботну столицю з ресторанами, бутиками та розважальними центрами з масою світла. Багато хто з них не здатен довго перебувати в мирному житті – їх знову тягне на фронт, навіть жінок.
«Я після новорічних свят повертатимуся в АТО, – ділиться найближчими планами Зінченко. – Яка різниця, хто тут командуватиме ремонтом? Хто залишиться, той і буде».
***
Цей матеріал опубліковано в №1 журналу Корреспондент від 16 січня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.