Фото: АР
Зруйновані міста і села Донбасу краще відбудувати заново, ніж відновлювати
Існує унікальний шанс не відновити постраждалий регіон з його колишніми недоліками, а побудувати новий.
Можна зрозуміти, чому жителі постконфліктних міст сподіваються, що відновлення регіону відбуватиметься за принципом «все як раніше». Але перед нами відкривається унікальний шанс замість звичного Донбасу побудувати новий, пише Сергій Лукашов, фахівець проекту Відновлення соціальних послуг та зміцнення миру в Донецькій і Луганській областях Програми розвитку ООН в Україні, у колонці, опублікованій у №9 журналу Корреспондент від 6 березня 2015 року.
Вже протягом кількох місяців гуманітарні організації працюють над відновленням територій Донецької та Луганської областей, підконтрольних українському уряду, - тих, де припинилися бойові дії і куди направляються переселенці з найгарячіших точок. Можливо, ця активність здасться передчасною, адже конфлікт ще не вирішений. Але міжнародний досвід показує, що почати відновлення потрібно якомога швидше.
В ідеалі ми швидко повертаємо людину до нормального життя – з роботою, психологічною підтримкою, можливістю відправити дитину в садок і не бути прикутою до дому, із соціальною службою, яка відвідає її родича-інваліда, поки вона зайнята. Якщо всього цього немає, ризикуємо відправити людину в «пастку бідності». Чим довше немає роботи, тим менше впевненість у собі і мотивація до пошуків нової. Безробіття стає звичкою і не просто закріплюється, а й передається дітям, з'являються цілі сім'ї спадкових безробітних. Якщо не вирішити цю проблему і не допомогти людям якомога швидше, ми ризикуємо надовго відправити у згадану пастку цілий регіон.
Подорожуючи цими областями, ми чуємо від місцевих жителів прохання відновити школи, садки, інтернати, будинки для літніх людей «як раніше» або ж повернути до життя давно закриті установи. Адже їхні послуги знову потрібні – населення підконтрольних уряду районів сильно зросло за рахунок переселенців із зони конфлікту. Можна зрозуміти бажання наляканих людей повернутися до звичного для них життєвого ладу зі зрозумілими правилами і системою послуг. Це властивість людської психіки – боятися нового й сприймати його як потенційну загрозу. Але у випадку з Донбасом, і особливо його соціальною сферою, у нас є унікальний шанс зробити краще, ніж було раніше.
Якщо в інтернаті навчаються і живуть 300 дітей, то не потрібно його розширювати і ремонтувати, щоб можна було поселити тут ще й евакуйованих сиріт. Величезні інтернати, де дитину майже нереально оточити достатньою увагою, - пережиток радянського минулого, якого Україна намагається позбутися ось уже багато років. Так, на сході практика створення дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей раніше приживалася насилу. Але зараз, коли в регіон прийшли і донорські гроші, й експертиза міжнародних організацій, і підтримка волонтерів, потрібно скористатися моментом.
Якщо центр реабілітації дітей з інвалідністю двоповерховий і без ліфта, не потрібно міняти в ньому вікна, фарбувати стіни або купувати телевізори. Це навряд чи допоможе матерям, які на руках несуть своїх дітей-підлітків на заняття на другий поверх. Новий Донбас може стати місцем, де в центрах соціальних послуг будуть дотримані вимоги універсального дизайну. А отже ці будівлі стануть однаково доступними для всіх: людина на візку зможе потрапити в будь-які кабінети, незрячий зорієнтується по рельєфних наклейках на підлозі, а мати з візочком спокійно пройде поряд по широкому та зручному тротуару. І думати про це потрібно вже зараз.
Якщо у лікарні дах побудований ще в радянський час за стандартним «узбецьким» проектом – плаский, не розрахований на часті дощі, – то не потрібно нашаровувати згори руберойд. Це допоможе ненадовго, і рентген-кабінет знову доведеться закривати через мокрі стіни. Так, змінити конструкцію та ще морока, але знову-таки потрібно користуватися моментом: до регіону прикута увага держави та міжнародних донорів на різних рівнях.
Як уникнути всіх цих помилок повторення? Якщо ви волонтер, меценат або чиновник, просто не поспішайте нахрапом купувати вагон дощок, 20 відер фарби і мікрохвильовку для найближчого дитячого садка або соціальної служби. Набагато більш ефективними в довгостроковій перспективі будуть допомога в навчанні персоналу та стратегічне планування, залучення експертів для боротьби з посттравматичним синдромом і професійна освіта. Привезіть в підопічний садок тренерів з психології конфлікту, щоб підготувати вихователів до роботи з дітьми-переселенцями. Переконайтеся, що в школі є зручний пандус. Допоможіть місцевій раді написати проект для гранту.
Нагодувати і дати притулок переселенцям – тільки перше завдання. Глобальна мета – зробити мирне життя людей гідним, комфортним і щасливим, щоб в їхній системі цінностей у миру просто не було альтернатив, а важкі спогади не затьмарювали віру в майбутнє.
***
Цей матеріал опубліковано в № 9 журналу Корреспондент від 6 березня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.