Багаті й бідні, ідейні і не дуже, з Донецька та Чернівців – Корреспондент з'ясував, хто переїжджає до Криму з материкової України.
Подружжя Світлана Ліхт і Денис Левін переїхали до Сімферополя з Донецька, вимушено кинувши там своє житло, пише Ольга Дорогань у №25 журналу Корреспондент від 26 червня 2015 року.
Спершу вони шукали тимчасовий притулок у континентальній Україні, але не знайшли його. Причиною цього подружжя, активісти лівого об'єднання Боротьба, називають постійні переслідування за «відкритий протест проти війни, політичну опозицію, боротьбу з несправедливістю».
«Ми приїхали до Криму, щоб територіально бути ближче до Донбасу і незабаром повернутися додому, – пояснює Корреспонденту Ліхт. – Офіційно як біженці в органах ФМС [Федеральної міграційної служби РФ] ми не реєструвалися. Є переселенці з дітьми, пенсіонери, поранені, які гостріше потребують допомоги. А ми молоді, самі впораємося».
Оскільки донеччани не встали в Криму на облік, вони не можуть отримати посвідку на проживання в Росії і патент на роботу. Однак пара не зневіряється. Годує сім'ю Левін, зварювальник четвертого розряду. Він неофіційно влаштувався працювати на будівництві. Ліхт за освітою юрист, але її кваліфікація не дозволяє працювати в російському правовому полі, а переучуватися поки що немає можливості.
Кількість тих, хто переїхав з континентальної України в Крим, підрахувати складно. За оцінками кримської влади, наприкінці січня 2015 року на півострові їх перебувало близько 300 тис.
Кількість тих, хто переїхав з континентальної України в Крим, підрахувати складно: як Ліхт і Левін, далеко не всі переселенці реєструються. За оцінками кримської влади, наприкінці січня 2015 року на півострові їх перебувало близько 300 тис.
Серед переселенців – уродженка Одеси Марія Сімікчі, яка живе в Криму вже більше року. З рідного міста студентка втекла відразу ж після трагедії 2 травня 2014-го, коли внаслідок вуличних зіткнень і пожежі в Будинку профспілок загинуло 48 людей.
«Я бачила весь той жах своїми очима, – згадує Сімікчі криваві події. – На той момент я працювала помічницею депутата Одеської обласної ради Олексія Албу, який балотувався на пост мера Одеси від Антимайдану. Саме він намагався керувати людьми, які сховалися в Будинку профспілок. У той час ми саме почали активну передвиборчу кампанію».
На очах Сімікчі загинув її друг, замертво падали інші бійці Антимайдану. Сама вона дивом вціліла, рятуючись пляшок з коктейлем Молотова, які летіли в неї. Після 2 травня учасників трагедії викликали на допит у СБУ, молоді люди ховалися в місті по орендованих квартирах.
«Біля наших будинків чергували якісь підозрілі люди, приходили до мене в гуртожиток, до батьків. А щойно ми дізналися, що готується наш арешт, відразу втекли до Криму, – розповідає Сімікчі. – На нас відкрили кримінальні справи, звинуватили в тому, що ми нібито самі себе підпалили. Подію назвали «несанкціонованою акцією», а мене та інших людей зарахували до її організаторів. Наших батьків і близьких залякували, мене відрахували з вузу, в гуртожитку, де я жила, влаштували обшук».
Повертатися додому було небезпечно, але і в Криму прихильників Албу з розкритими обіймами ніхто не чекав. Розраховувати потрібно було тільки на свої сили. Активісти одеського Антимайдану трималися разом, вп'ятьох знімали квартири в Сімферополі – біженцям неохоче здають житло. Кілька місяців не могли знайти роботу, накопичені заощадження швидко танули.
Сімікчі пощастило: її, болгарку за національністю й активного громадського діяча, запросили на ТРК Крим вести передачу Болгарські зустрічі. На телебаченні вона познайомилася з членами болгарської діаспори в Криму, де сьогодні і працює.
Правда, неофіційно, оскільки не має російських документів. Але зарплатою вона задоволена. Паралельно працевлаштована провідним спеціалістом Українського відділення Інституту інноваційного розвитку (Москва), тому на самостійне життя в її 21 рік Сімікчі вистачає.
Небажані гості
Ставлення у кримчан до тих, хто «понаїхав», неоднозначне. Все тому, що біженці дуже різні. Одні приїхали на півострів без грошей у кишені, але не хочуть працювати і вважають, що їм винен весь світ. Вони бурчать і висловлюють крайнє невдоволення тими умовами, які їм тимчасово надала кримська влада. Наприклад, минулого літа чиновники відкрито обурювалися нахабством деяких переселенців, які вимагали розмістити їх ближче до моря в комфортабельних готелях.
Молоді зі сходу України дорікають у тому, що, замість того щоб захищати свої будинки, вони їдуть до Криму в пошуках кращого життя. Є й ті, хто перебрався на півострів на своїх лексусах і мерсах, але прибідняються не гірше малозабезпечених.
«До тих, хто реально залишився без дому, роботи, засобів до існування і шукає допомоги в Криму, примазуються й інші, – обурюється мешканка Сімферополя Анастасія. – Що накажете – зустрічати всіх з усмішкою?»
Проте Анастасія запевняє, що агресивного настрою з боку місцевих жителів до переселенців немає.
«Хоча столиця [Криму] зараз перетворюється на мурашник, пробки на дорогах дратують», – додає вона.
Деякі кримчани не люблять гостей за те, що біженцям нібито надаються кращі умови, ніж корінним жителям півострова.
«Чомусь місцеві думають, що для тих, хто виїхав з Донбасу до Криму, тут горить зелене світло, але це не так, – запевняє Ліхт. – Хотілося б побажати владі Російської Федерації ввести пільгову процедуру з легалізації біженців з України».
Справа в тому, що Управління ФМС Росії у Республіці Крим заборонило продовжувати пільговий режим перебування на території півострова громадян України і юридично прирівняло їх до іноземців. За новими правилами, що набули чинності 14 січня 2015 року, біженці з Донбасу не можуть перебувати на території півострова довше трьох місяців протягом року. Однак термін цей можна продовжити.
«Для цього громадянам України необхідно до закінчення 90 днів з моменту в'їзду на російську територію звернутися в підрозділ ФМС Росії за місцем тимчасового перебування. Термін тимчасового перебування буде продовжуватися неодноразово на наступні періоди у 90 днів», – йдеться в повідомленні ФМС.
Ці заходи діятимуть до 1 серпня. Поширюються вони на всіх громадян України і не пов'язані з отриманням статусу біженця.
Також з Нового року охочі жити і працювати в Криму обов'язково здають комплексний іспит з російської мови, основ історії та права. Заява на надання тимчасового притулку в РФ і визнання особи біженцем (це є основною формою надання захисту іноземним громадянам у Росії) розглядається від одного до трьох місяців. За цей час перевіряють відомості про цю особу і прибулих з нею членів її сім'ї, в тому числі обставини прибуття на півострів.
Ліхт вважає, що приїжджі не заслуговують хамського ставлення.
«Повірте, у Крим їдуть кваліфіковані фахівці, готові офіційно працювати, платити податки, допомагати кримчанам, не віднімаючи їхній хліб, – каже вона. – Читаючи ж відгуки у спільнотах українських переселенців, бачу, що найчастіше приїжджі стикаються на півострові з хамством і не знають, де шукати підтримки».
Сімікчі подавала документи на надання тимчасового притулку в Криму і визнання її біженцем. Але їй відмовили, пославшись на те, що в Одесі вже спокійно і можна повертатися назад. Однак додому вона не поспішає: незважаючи на всі труднощі, одеситці в Криму подобається.
Тут у неї з'явилися друзі, її запрошують виступати на творчих вечорах і фестивалях – Сімікчі добре співає. На початку року вона брала участь у національному конкурсі краси і культури Кримська красуня і відзначилася кулінарним талантом: її болгарська страва посіла перше місце серед 23 страв інших конкурсанток.
«Звичайно, я сумую за сім'єю, друзями, але не бачу сенсу їхати із Сімферополя. Тут я почуваю себе в безпеці. і мені так спокійніше, – каже з усмішкою одеситка. – Життя налагоджується, і поруч є ті, хто надасть підтримку в будь-який час».
Сімікчі збирається заново вступати до вузу. Їй шкода втраченого навчального року, адже документи з Одеської міжрегіональної академії управління персоналом, де вона закінчувала третій курс за фахом Облік і аудит, їй так і не повернули.
Потяг до півдня
До Криму переїжджають не тільки зі Східної України, а й із Західної. Приміром, 21-річний Олексій Большаков перебрався з Чернівців до Севастополя цієї зими. У рідному місті працював вантажником на Новій пошті, навчався на історичному факультеті, але мріяв про життя в Криму. Дружина Большакова ідею підтримала, а новина про те, що в'їзд до Криму можуть закрити для українських громадян призовного віку, поквапила пару з переїздом.
«Знайомий з Донецька розповідав, як по дорозі на півострів зупиняють автобуси, змушують пасажирів кричати дурні гасла, на українсько-російському кордоні «шмонають», доводиться давати хабар мінімум $ 100, – згадує Большаков. – І я йому вірив, адже він сам неодноразово їздив до Криму. А в інтернеті лякали, що на кордоні можуть змусити зняти із себе золоті каблучки та сережки».
Але ні з чим таким пара не зіткнулася й успішно дісталася Севастополя. На перший час Большакови зняли номер в убогому готелі за 14 тис. рублів на місяць, але незабаром знайшли недорогу квартиру в п'яти хвилинах ходьби від моря.
Подружжя зазначає, що в перерахунку на гривні в рідних Чернівцях можна було за таку ціну знімати дві чудові квартири в центрі міста. Але труднощі пару не лякають: чоловік і дружина як можуть заробляють на життя. Большаков займається розкруткою і наповненням спеціалізованого сайту, розклеює оголошення, а його дружина майструє прикраси на продаж – офіційно працевлаштуватися в Криму за українськими документами дуже складно. Разом заробляють близько 20 тис. руб. на місяць – на життя вистачає.
Крім українських приїжджих, Крим заповнюють і жителі материкової Росії. Як відзначають співробітники місцевих кадрових агентств, особливо активні бухгалтери, підприємці, бізнес-консультанти, держслужбовці та юристи. Останні допомагають кримчанам інтегруватися в російське законодавче поле. Також республіка приваблює молодь без освіти і професії, яка просто мріє жити біля моря.
Звідси і підвищений попит на житло, і дорога оренда квартир, на яку скаржаться місцеві жителі. Заробляти в середньому 15 тис. руб. на місяць і віддавати половину цього за кімнату (не квартиру) далеко не в кращому районі Сімферополя, погодьтеся, прикро. А прибиральники, двірники, сторожі, вахтери, вантажники отримують ще менше – до 10 тис. руб. Причому від біженців власники житла зазвичай хочуть отримати передоплату відразу за три-чотири місяці.
У 2014-му роботодавець, який хотів влаштувати громадянина України офіційно, їхав разом з ним в місцевий підрозділ ФМС, де укладав договір. Після Нового року мігранту або біженцю необхідно купити тимчасовий дозвіл на роботу, який коштує кілька тисяч рублів.
З родичами переселенці спілкуються по скайпу – всі українські мобільні оператори в режимі 2G у Криму відключені. Щоб купити стартовий пакет, потрібен російський паспорт або міграційна карта. Різноманітні банківські операції з гривнею здійснювати важко. Навіть знайти обмінний пункт, де гривню можна поміняти на рублі або навпаки, стало справжньою проблемою.
Зате долею кримчан перейнялися міжнародні юристи, склавши Порадник із захисту прав людини. Згідно з інформацією, що надається різними правозахисними організаціями (Human Rights Watch, Atlantic Council, Freedom House та Українською Гельсінською спілкою з прав людини), жителі Криму кожен день стикаються з грубими порушеннями своїх економічних, соціальних і культурних прав.
У документі даються рекомендації щодо поліпшення поточної ситуації для українського та російського урядів, а також міжнародної спільноти і громадянського суспільства. Керівництво кримськотатарською, українською та російською мовами є на сайті razomforukraine.org/crimeareport.
***
Цей матеріал опубліковано в №25 журналу Корреспондент від 26 червня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.