Кількість «жертв» великої чистки апарату влади офіційно йде на сотні, неофіційно – на тисячі.
Одні викинуті за борт чиновники починають нове життя, інші чіпляються за старе, оскаржуючи звільнення у судах, пише Леонід Давидов у №26 журналу Корреспондент від 3 липня 2015 року.
З листопада 2014-го до лютого 2015 року В'ячеслав Бардаченко, тепер уже колишній старший інспектор адміністративної практики відділення Дніпропетровського ДАІ, служив у зоні АТО за квотою свого відомства. Коли він повернувся і прийшов на роботу, на прохідній його зустріли з подивом: Бардаченка звільнили ще 16 січня, а він про це навіть не знав.
Причиною раптової відставки даішника стало переслідування його в рамках закону Про очищення влади. А саме той факт, що він нібито незаконно порушив кримінальні справи стосовно активістів дніпропетровського Автомайдану. Бардаченко запевняє, що не має до цих справ стосунку, і відстоює свою невинність у суді.
Держслужбовців, які зазнали люстрації за співпрацю з колишнім режимом, згідно зі списком, опублікованим на сайті Мін'юсту, налічується 620 осіб. Переважно це чиновники різного рівня із силових відомств
Подібних йому держслужбовців, які зазнали люстрації за співпрацю з колишнім режимом, згідно зі списком, опублікованим на сайті Мін'юсту, налічується 620 осіб. Переважно це чиновники різного рівня із силових відомств, за які першою справою взялися люстратори.
Половина списку – зовсім не великі гвинтики системи. Багатьом з них, як Бардаченкові, люстрація без перебільшень зіпсувала життя і кар'єру.
Реальне число «жертв» великої чистки адміністративних рядів втричі більше. За словами прем'єр-міністра Арсенія Яценюка, приблизно 1,5 тис. осіб звільнилися самі, зрозумівши, що потрапляють під дію закону. Болісний процес люстрації триватиме ще два-три роки, обережно прогнозують в Мін'юсті, і кінцева кількість функціонерів, які отримають відставку, досягне 5 тис.
При цьому навколо закону, який набрав чинності 16 жовтня 2014-го, досі не вщухають дискусії. Так, Європейська комісія за демократію через право, більш відома як Венеціанська, хоча і схвалила його в цілому, але зробила кілька зауважень. Зокрема, європейські експерти запропонували перенести антикорупційні заходи в іншу частину законодавства України, а також відмовитися від люстрації людей, які були чиновниками в радянський час. І хоча побажання Венеціанської комісії поки що не виконані і перебувають на розгляді в Конституційному суді України, люстраційний департамент Мін'юсту вважає закон таким, що має повну юридичну силу.
Перших чиновників люстрація змела з постів ще у жовтні. З того часу частина з них встигла подати до суду, щоб оскаржити звільнення, а частина – з різним ступенем успіху почати нове життя.
«З нами судяться близько двох сотень людей. Але поки що відомо тільки про один випадок відновлення на роботу – начальника кадрового відділу прокуратури Харківської області Володимира Суходубова, – розповідає Тетяна Козаченко, голова люстраційного департаменту Мін'юсту. – Решта справ зависли, а резонанс викликають одиниці».
Позасистемна криза
Бардаченкові до звичайної цивільної пенсії ще далеко – йому лише 39 років, і раптова втрата роботи різко змінила його життя. Розставання з дружиною, що збіглося з люстрацією, лише посилило становище.
«Чесно кажучи, була навіть спокуса кинути все і просто сидіти пити горілку, але я взяв себе в руки», – згадує екс-міліціонер.
Бардаченко подав до суду, і на його боці виявилися результати графологічної експертизи – почерк на протоколах у справі про автомайданівців не збігся із почерком люстрованого. Колишній даішник запевняє: щойно він зрозумів, що законних підстав для арешту активістів немає, відмовився відкривати справи.
«Потім звідкись узялися написані не моєю рукою, але підписані моїм ім'ям протоколи, і виявилося, що справи все-таки відкрили, – розповідає Бардаченко. – А в лютому 2014-го до влади прийшла колишня опозиція, яка всіх амністувала. Поки я був у зоні АТО, провели службове розслідування, і я опинився на вулиці».
Поки що позов дніпропетровця залишається в суді без задоволення, а сам позивач – без роботи. Після звільнення за статтею знайти нову роботу виявилося непросто.
«Куди мене візьмуть з цим вовчим квитком?! – ставить риторичне запитання Бардаченко. – У мене 19 років вислуги, а тепер я виявився нікому не потрібен. Намагався навіть вантажником у супермаркет влаштуватися, але й там відмовили, щойно побачили мою трудову книжку».
Зараз колишнього даішника, за його словами, матеріально підтримують друзі та город брата, де він вирощує овочі на продаж. Щоб продовжувати допомагати двом дітям й онкохворій матері, Бардаченко продав машину і мотоцикл, що залишилися після смерті батька.
«Я готовий хоч дільничним у райвідділі працювати, на який завгодно посаді, аби повернути роботу і чесне ім'я», – зітхає він.
У схожому становищі опинився й Олександр Палош з міста Виноградова Закарпатської області. З середини 1990-х він працював держінспектором відділу митного оформлення № 3 поста Дякове Закарпатської митниці, а потрапив під люстрацію через неправильно заповнену декларацію про власні доходи. У переліку нерухомості там не вистачало подарованої йому матір'ю ділянки землі розміром 0,5 га.
«Я цією землею ніколи не користувався, вона моя тільки за документами, причому ще з 2007 року! Але зацікавив фіскалів цей факт чомусь тільки зараз», – дивується колишній інспектор.
Як і Бардаченко, зараз Палош судиться і ніде не працює. Каже, що в їхньому маленькому містечку 48-річному чоловікові роботу і без звільнення за статтею знайти складно, але бути охоронцем в приватній структурі або торгувати на ринку він не хоче – Палош не уявляє себе без держслужби.
Зараз він живе на пенсію інваліда війни в Афганістані, але зізнається, що на сім'ю з трьома дітьми її не вистачає. Про свої колишні доходи на митниці Палош вважає за краще не розповсюджуватися – журиться лише про втрачений статус.
«Раніше я був пристойною людиною, з нормальною посадою, всі мене поважали. А тепер я хто? Звичайний безробітний, ще й інвалід, – нарікає він. – Коли після 20 років роботи тебе, як собаку, викидають за двері, сказати, що тобі прикро, – це нічого не сказати».
Знайти люстрованого, який прийняв цей удар долі без образи на владу, важко. Хоча Ангеліна Шитик, екс-співробітниця Одеської митниці з Іллічівська, цілком задоволена тим, як їй вдалося пройти через чистилище люстрації. Шитик, яка за 18 років беззмінної роботи на митниці дослужилася до головного бухгалтера, так само як і Палош, подала у своїй декларації недостовірну інформацію.
«Справа в тому, що, крім квартири, в якій я живу і яку щороку зазначаю в декларації, на мене оформлена ще половина іншої квартири, – пояснює вона. – Але оскільки я там ніколи не жила і навіть не плачу за комуналку, про цю квартиру я ніколи ніде не згадувала. Цього року мою декларацію звірили з майновим реєстром, і мені запропонували два варіанти на вибір – звільнення за статтею або за власним бажанням. Я вибрала другий».
Фото з особистого архіву Ангеліни Шитик
Ангеліна Шитик звільнилася з Одеської митниці за власним бажанням, не чекаючи люстрації
Шитик визнає, що залишилася без роботи з власної вини, і в своєму нинішньому становищі бачить багато плюсів. Наприклад, тепер їй не потрібно кожен день проводити по кілька годин, щоб дістатися на роботу в Одесу і назад, і з'явився час, наприклад, щоб щодня ходити на пляж. Нову роботу Шитик шукає не поспішаючи – матеріально її підтримують чоловік і доросла дочка.
«Я хочу на роботу, можу бути бухгалтером або товарознавцем. Але всі вакансії, які мені траплялися, – в Одесі, а не в Іллічівську, а їздити кожен день у мене вже немає сил, – міркує Шитик. – Ну і, звичайно, у працевлаштуванні заважає вік. Мені 53 роки – кому я потрібна?!»
На відміну від пішаків системи, фігури більші, котрі позбулися своїх позицій, почувають себе більш впевнено. Так, колишньому першому заступнику генпрокурора Миколі Голомші його відставка в жовтні 2014-го лише відкрила нові перспективи. Він став лідером нової партії Патріот і зібрався йти на місцеві, а потім і парламентські вибори.
При цьому Голомша ще й оскаржує своє звільнення в суді – як він каже, з принципу має всі шанси виграти справу. У перервах між судом і політикою 52-річний Голомша активно займається спортом – мовляв, раніше на це часу не вистачало.
«Рекомендую вам зайти в Google і подивитися комплекс вправ П'ять тибетських перлин [йога омолодження, переважно для спини], – радить він Корреспонденту. – З шести до семи ранку кожен день я спочатку бігаю, а потім роблю ці вправи».
Заднє слово
Козаченко про люстрацію може говорити довго і натхненно, з азартом сперечатися і аргументовано доводити необхідність жорсткого очищення влади. Але вона визнає, що в законі є чимало підводних каменів для всіх, кому волею долі довелося працювати на керівних постах у часи «злочинного режиму».
Ті, кого сьогодні звільнили несправедливо, не повинні роками чекати свого відновлення, вважає Козаченко. Однак сьогодні суди часто не хочуть розглядати позови люстрованих, посилаючись на те, що вони чекають висновків Конституційного суду щодо закону.
Фото УНІАН
Тетяна Козаченко, глава люстраційного департаменту Мін'юсту, каже, що з її відомством судяться 200 люстрованих чиновників
«Водночас я знаю, що деяким чиновникам в обхід роблять індульгенцію і без зайвого шуму повертають на посаду», – додає експерт.
При цьому Козаченко зізнається, що досі не бачила повного тексту висновків Венеціанської комісії з приводу закону, але уточнює: навіть якщо зміни будуть прийняті, тих, кого вже звільнили, вони навряд чи торкнуться. Ці люди зможуть оскаржити справедливість звільнення тільки через суд.
Старший партнер юридичної компанії Ілляшев і партнери Роман Марченко сподівається, що рекомендації європейських експертів все-таки не залишаться без уваги української влади – вони важливі для країни в політичному й іміджевому сенсах. Але вже люстрованих чиновників у разі прийняття змін до закону, на його думку, може врятувати тільки одне – якщо в оновленому варіанті документа буде прописано, що він має ретроспективну дію.
«У новому законопроекті має бути пункт про те, що він стосується і тих чиновників, яких уже люстрували», – пояснює юрист.
Багато чиновників, які відчувають за собою минулі гріхи з погляду люстраційного закону, не чекають звільнення за статтею. Для них відхід за власним бажанням – єдина можливість уникнути ганебного клейма
Тим часом, багато чиновників, які відчувають за собою минулі гріхи з погляду люстраційного закону, не чекають звільнення за статтею. Для них відхід за власним бажанням – єдина можливість уникнути ганебного клейма.
«Якщо ви знаєте, що завтра вас люструють, то краще сьогодні написати заяву за власним бажанням, – радить Марченко. – Звільнення за статтею завжди негативно позначається на подальшому влаштуванні на роботу. А вже за такою – тим більше».
Зрозуміти, як багато людей намагалися заново влаштуватися на роботу після такого звільнення, неможливо, каже про відсутність об'єктивної статистики про люстрованих контент-експерт порталу rabota.ua Тетяна Пашкіна.
«Люди намагаються убезпечити себе і намагаються приховати той факт, що вони потрапили під люстрацію, – пояснює вона. – Адже тоді ризики, що на роботу не візьмуть саме з цієї причини, злітають вгору».
Закону, який забороняв би брати викинутих із системи функціонерів на недержавні посади, немає і бути не може. Але, на думку експертів, навіть у приватному секторі економіки у роботодавця виникає моральний бар'єр.
«І судитися з таким роботодавцем безглуздо – він завжди може сказати, що причини відмови в роботі були іншими», - запевняє Марченко.
Однак, за спостереженнями Пашкіної, у багатьох звільнених чиновників, навіть зовсім невисокого рангу, часто був і залишається стабільний додатковий неофіційний підробіток, для якого люстроване минуле не має значення.
«Насправді багато роботодавців намагаються відійти від політики, – впевнена експерт. – І якщо ти професіонал, то тебе з руками відірвуть. Незалежно «люстра» ти чи ні».
***
Цей матеріал опубліковано в № 26 журналу Корреспондент від 3 липня 2015 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net , можна ознайомитися тут.