Загалом західні ЗМІ прихильно ставляться до Майдану, однак активна участь у протестах праворадикалів все ж декому допікає.
Західні медіа висвітлюють українські події більш-менш об’єктивно, і більшість із них ставляться до Майдану прихильно, однак "є нюанси", кажуть експерти.
І один з тих "нюансів" – подекуди обережне, або й відверто вороже ставлення до українських праворадикалів, які відіграють якщо не провідну, то принаймні дуже помітну роль в протестах.
Поруч з вигуками захоплення на адресу Майдану, таких як стаття французького філософа Бернара-Анрі Леві "Ми всі українці", яка вийшла в Le Monde, на Заході трапляються і скептичні оцінки українського протесту.
"З більшості репортажів ви ніколи не довідаєтеся, що в осерді протестів і нападів на урядові будівлі були праворадикальні націоналісти і фашисти", - написав журналіст британської Guardian Соймас Мілн.
Згадав він і про факельну ходу "свободівців" центром Києва на вшанування пам'яті "фашистського лідера Степана Бандери, чиї війська воювали разом з нацистами в Другій світовій війні та брали участь у масових убивствах євреїв".
Абсурдне, на думку письменника Юрія Андруховича, побоювання "неофашистського путчу" в Україні подекуди присутнє і на шпальтах німецьких таблоїдів. Однак, додає він, поруч існує й протилежна "екстрема": "Ми повинні підтримати українців, тому що це все діється заради Кличка, і ми хочемо, щоб наш улюблений Кличко став у них президентом".
Пан Андрухович, який минулі тижні провів у Німеччині, наголошує, що обидві ці крайні точки зору не є визначальними в тамтешніх медіа.
Однак існує й інший погляд.
"Той факт, що праворадикальні елементи присутні в цьому русі в Україні, і той факт, що Партія регіонів і Кремль намагаються використати це в своїх пропагандистських цілях, ще не означає, що це неправда і що ми маємо це просто ігнорувати", - каже тележурналіст Ґуллівер Краґ, який вже кілька років працює кореспондентом телеканалу France 24 в Україні.
Безробітні і радикальні
Чому деякі європейські ЗМІ все ж стурбовані роллю праворадикалів в українських протестах?
Ґуллівер Краґ має своє пояснення, яке він виклав під час дискусії в Українському домі в Києві, який перетворився на один зі штабів Майдану.
В Європи є власні проблеми з ультраправими, особливо напередодні виборів до Європарламенту в травні 2014 року. І багато європейців, побоюючись, що такі партії можуть отримати хорошу підтримку виборців, підозріливо поглядає і в бік України: "Хто ці люди? Чи не фашисти вони?"
Розбурхує полум'я і той факт, що українська "Свобода" є союзником Національного фронту Франції, який деякі французи сприймають як неофашистську партію, каже пан Краґ.
На його думку, серед українських протестувальників є й такі, які поділяють "ксенофобію, неофашизм з елементами расизму та антисемітизму", і це повинно турбувати самих українців.
"У вас є самооборона Майдану. Я знаю, не всі ці люди прихильники правих партій. Але ви потрапили в ситуацію, коли маєте тисячі молодих людей, які озброїлися, і є праворадикальні партії, які хочуть, щоб ці люди вступили до них", - каже журналіст.
Навіть якщо українська революція буде успішною, веде далі пан Креґ, і опозиція сформує новий уряд та підпише угоду про асоціацію з ЄС, Україні все одно не уникнути економічної кризи.
"Ці люди підуть додому, в них не буде роботи, і праворадикальні партії спробують залучити їх і змусити проголосувати за себе. І це може бути проблемою. Ви так не вважаєте?", - звернувся французький журналіст до слухачів.
Однак дехто з них явно так не вважав.
"Я б хотів почути вашу думку, якби французів при виконанні французького гімну побила французька поліція", - емоційно сказав у мікрофон літній чоловік, який представився давнім прибічником Майдану.
Два різні націоналізми
З французьким журналістом не погодився й інший учасник дискусії - філософ та есеїст Володимир Єрмоленко.
За його словами, економічні негаразди приводять здебільшого до зростання популярності не націоналістичних, а ультралівих партій, яких в Україні нині ще немає.
"Все ж таки електорат європейських ультраправих – це люди, які реагують передусім на проблеми міграції. Цієї проблеми в Україні поки що немає, хоча вона може виникнути", - додав пан Єрмоленко.
Не заперечуючи небезпечні тенденції, які є в ультранаціоналізмі, він вважає "абсолютно неадекватним" називати українських правих неофашистами чи неонацистами.
"Чому не можна говорити про неофашизм? Тому що історичний фашизм створювався в Німеччині, Італії, Іспанії після дуже довгих десятиліть національної держави, якої в нас немає і досі", - пояснює пан Єрмоленко.
Відтак, за його словами, українських націоналістів не можна порівнювати з західноєвропейськими, тому що "в них народи давно підкріплені державою".
Відмінність між українськими і французькими націоналістами визнає і сам журналіст Креґ.
"Патріотичний, визвольний націоналізм в Україні і націоналізм у Європі – різні. Європейцям це важко зрозуміти, бо їхні країни не були під іноземним пануванням протягом багатьох років, як це було з Україною", - каже він. І додає, що французький націоналізм, на його думку, "абсолютно ксенофобський".
Журналіст скаржиться, що йому складно пояснити телеглядачам у Франції цю різницю за дві хвилини прямого телевізійного включення з Києва.
Однак пан Єрмоленко пропонує лаконічне пояснення цих відмінностей: "Французький націоналіст досі продовжує прагнути гегемонії, маючи свою територію. Наш націоналізм – це націоналізм повстанський, який повстає проти окупаційної влади".
На думку Володимира Єрмоленка, розмови про неофашизм в Україні в західній пресі збурюють переважно прибічники лівих ідеологій. При цьому ці самі люди, за його спостереженням, парадоксальним чином закликають не перебільшувати роль ісламістів у протестах на Близькому Сході.
Примирливий підсумок дискусії підбив Юрій Андрухович: "Ми ніколи не досягнемо того, що на Заході всі одностайно будуть думати про Майдан так, як нам того б хотілося".