Незважаючи на активний міжнародний діалог, проблема України досі не вирішена.
Ситуація в Україні стала надто серйозною - Atlantico
Українська криза занадто серйозна, щоб її можна було навіть частково пояснити міркуваннями его. Складно уявити собі, щоб глава держави міг поступитися інтересами власної країни, щоб завоювати прихильність світу. Точно так само, навряд чи захист цих самих інтересів може бути пов'язаний з прагненням поквитатися на якесь нехтування, вважає французький письменник П'єр Лоррен.
Як би то не було, Володимир Путін витягнув уроки з двох десятиліть, які минули з моменту розпаду СРСР: якщо Росія поводиться покладливо, як це було при Борисі Єльцині, вона нічого не отримує натомість. До неї прислухаються тільки тоді, коли вона демонструє силу, наприклад, у Грузії в 2008 році. Раніше Радянський Союз вважав, що все його належить тільки йому самому, а про чуже можна і посперечатися. Сьогодні так поводиться весь Захід, а не тільки США. В українському випадку Європейський Союз вважав за краще заплющити очі на очевидні інтереси Росії у вирішенні кризи, що стало відвертою помилкою з його боку. ЄС зробив ситуацію незворотною і дозволив опозиційним лідерам за підтримки антиросійських і ультраправих воєнізованих угруповань з Майдану порушити угоду про врегулювання кризи, яка, тим не менше, була підписана трьома європейськими міністрами закордонних справ. У Москві вважають, що це вже занадто.
За що французи люблять Путіна - Le Figaro
У колективному несвідомому Володимир Путін трохи нагадує Людовіка XIV: це абсолютний монарх, авторитарний лідер, який, тим не менше, спроможний захистити російський народ від загроз, вважає фахівець з міжнародних відносин з Інституту політичних досліджень француз П'єр-Анрі Д'Аржансон.
«Мейнстрімові» ЗМІ цього не розуміють. Коли Володимир Путін відправив за ґрати олігарха Ходорковського, він нагадав Людовіка, який вчинив так з Фуке. Це, звичайно, самоуправство, але народ з ним згоден: якщо король може скинути сильних світу цього, значить він може захистити народ... Хоча така логіка і не завжди працює. Що кажуть критики нашої політичної системи? Що вона віддала владу на відкуп олігархії, корпораціям і лобі, які змінюють європейське законодавство так, як їм заманеться, без найменшого народного контролю, тоді як політичний клас просторікує про «демократію» і «права людини», але насправді зовсім безсилий і йде на поводу у інших. Симпатія до Путіна відображає наявну в народі глибоку потребу вираховувати лідерів, які б стали його справжніми захисниками і отримали б доступ до всіх важелів управління майбутнім нації, розосередженим сьогодні за різними незрозумілими інстанціями.
72% респондентів назвали Путіна «енергійним», а 56% - людиною, яка «добре захищає інтереси своєї країни».
Чому Китай та Індія підтримують Росію - The American Conservative
Повідомлення про протистояння між Росією і Україною продовжують надходити, а дебати про роль Америки в цьому конфлікті розпалюються. У цих умовах два важливих гравця зробили крок вперед і висловили підтримку Росії. Це Китай та Індія. Не можна робити ніяких припущень про китайську дипломатію у відносинах з Росією, але не виключено, що ця економічна наддержава буде захищати свої торговельні угоди в регіоні. Китай є другим торговим партнером України за обсягами товарообігу, який складає 7,3 мільярда доларів на рік, а до 2017 року може збільшитися до 20 мільярдів, згідно цільовими установками, пише видання.
Журналісти зазначають, що, швидше за все, Китай не має наміру ставити під загрозу свої вигідні зв'язки перед обличчям геополітичного конфлікту. Немає жодних вказівок на те, що КНР публічно засудить Росію за її дії. Замість цього він може ретельно зважити свої варіанти щодо політичного альянсу з Росією і майбутніх економічних зв'язків з Україною.
Як пише видання, незрозуміло, чому Індія вирішила приєднатися і підтримати Росію. На перший погляд, Індія повинна проявляти до ситуації в Україні ще менше інтересу, ніж Китай. Але не відкидають, що вона підтримує Росію для того, щоб убезпечити свої політичні ставки. Китай, Індія і Росія є членами БРІК, і тому вони зацікавлені в політичній долі Росії і Китаю, нехай навіть їхні економіки не є взаємозалежними.
Стримана позиція США - The National Interest
Наскільки активно Сполучені Штати повинні просувати демократію за кордоном? Запитує доцент Сенфордської школи державної політики Університету Дьюка Хал Брендс.
За його словами, це вічне питання знову прикувало до себе увагу в роки правління Обами. Політичні потрясіння в Ірані в 2009 році, події 2011 року в арабському світі, а зараз і в Україні - все це змушує американських оглядачів оцінювати перспективи демократизації в цих країнах. І в зв'язку з цим вони знову вступили в давнішні дебати з питання про те, яку роль Сполучені Штати можуть грати в зміцненні цього процесу і у сприянні йому.
Так, в Україні американські представники намагалися знайти таке рішення, в рамках якого опозиція могла б увійти у владу. Але Обама дистанціювався від протестного руху до самого кінця цієї гри. Заступник радника з національної безпеки Бен Родс охарактеризував погляди адміністрації на питання демократії так, що це цілком вписується в канони стриманості: «Ці демократичні рухи стануть міцнішими, якщо їх не будуть вважати результатом діяльності Америки або якоїсь іншої країни, якщо вони будуть з'являтися і розвиватися всередині цих суспільств».
У досить стриманих позиціях адміністрації щодо України, Близького Сходу і з просування демократії в цілому є свої переваги, такі як розсудливість і передбачливість. Адміністрація визнає ліміти американської сили і впливу, а також небезпеки, пов'язані з взяттям на себе непосильних завдань. Вона уважно ставиться до тієї обставини, що у США є й інші цілі, крім поширення демократії, і що переслідування другого може послабити перше, вважає експерт.
За матеріалами inoСМИ.ru