Що очікує Крим після референдуму 16 березня і чого кримчани найбільше бояться вже зараз, - пише Сергій Одаренко в №10 журналу Корреспондент за 13 березня 2014 року.
На центральних вулицях і в готелях Сімферополя кількість іноземних журналістів зашкалює - здається, сюди з'їхалися репортери з усіх країн.
Увага світу прикута до референдуму 16 березня, на якому кримчанам потрібно визначитися, чи хочуть вони бачити Крим у складі Росії. І прихильники, і противники референдуму вважають його результати приреченими, проте півострів завмер в очікуванні: всі розуміють, що голосування - це лише початок історії.
Провідник потяга Київ - Сімферополь ще до відправлення зі столиці малює похмурі перспективи.
"Нещодавно в масках і з дубинками заходили в потяги, кожне купе перевіряли, - розповідає він. - Зараз тільки на перонах перевіряють. Журналістів точно не пустять - тільки з кримської пропискою".
Ранкові краєвиди за вікном підтверджують побоювання. На дорогах - бронетехніка, барикади і озброєні люди в камуфляжі, на кожній станції - загони "дружинників", суворих чоловіків зі стрічками кольорів російського прапора.
Такі ж "дружинники" снують по перону сімферопольського вокзалу. Двоє чоловіків з побитими обличчями "шмонають" наші сумки. Гроші ми на всяк випадок сховали в устілках черевиків, в журналістській професії не зізнаємося, але масивну техніку фотокореспондента не приховаєш. Критерії проведення фейс-контролю незрозумілі: охоронці можуть зупинити гламурну дівчину на шпильках або залишити без уваги групу хлопців спортивної зовнішності.
Для нас все обійшлося, і ми немов потрапляємо в інший світ: на вулицях Сімферополя йде звичайне розмірене життя. Таксисти нав'язливо шукають клієнтів, торговці сушеною рибою розкладають свій товар. Ситуація нагадує Київ у січні: бунтівний Майдан - чітко обмежений простір, а на Троєщині чи Оболоні навіть і не скажеш, що в місті йде революція.
І все-таки це не той Сімферополь, яким його звикли бачити відпочивальники. Українську військову частину неподалік вокзалу блокують військові без розпізнавальних знаків. Українські солдати, у свою чергу, склали біля воріт мішки з піском і ходять по території з автоматами.
Іноді зустрічаються колони по 10-20 осіб, що йдуть по дорогах і розмахують російськими та георгіївськими прапорами. Біля будівлі Верховної ради АРК стоять кілька груп козаків і ще якихось людей у незрозумілій уніформі. На контакт ніхто з них не йде.
З вуличних репродукторів лунають заклики прийти на референдум і проголосувати за приєднання до Росії, до цього ж схиляють численні плакати і білборди. За прогнозами голови Верховної ради Володимира Константинова, за перехід півострова під російський триколор проголосують 80% виборців.
У Валерії Русакової, студентки Таврійського національного університету, одного з найбільших вишів Криму, своя статистика.
"У нас в групі 50% за Росію, 50% за Україну, - каже Русакова. - Особисто я думаю, що Україна єдина і ми повинні залишитися в її складі. Але я не намагаюся нікого переконувати, це марно".
У розмові з Корреспондентом дівчина навмисно демонструє знання української - в нинішньому Криму це відважний вчинок. Наші телефонні розмови українською з родичами-киянами кожного разу привертали десятки насторожених поглядів, чи то в кафе, чи в рейсовому автобусі.
Приєднання до Росії тут вважають доконаним фактом - на місцевих телеканалах її називають "нашою країною", а чиновники розповідають про нюанси нового життя. Наприклад, на прес-конференції у вівторок Константинов закликав кримчан не лякатися відключення півострова від дніпровської води: резервуари півострова повні, а на випадок чого Росія допоможе.
Київ "смокче лапу"
Найбільш обговорювана тема - недільний референдум, хоча в його підсумках ніхто не сумнівається.
"Референдум проводиться тоді, коли на дорогах Криму перебувають озброєні війська і військова техніка чужої держави!" - обурюється глава Меджлісу кримських татар Рефат Чубаров.
Найбільше запитань - до термінів підготовки.
"У 2000 році підготовка до референдуму з розширення повноважень парламенту зайняла майже рік, - зазначає кримський політолог Дмитро Омельчук. - Але щоб референдум проводили в такі суперстислі терміни, за два тижні, - це поза правовим полем".
Глава кримського відділення Комітету виборців України Андрій Крисько нагадує, що Центрвиборчком закрив свої реєстри виборців для кримської влади.
"Найімовірніше, органи місцевого самоврядування будуть користуватися старими базами даних, в яких присутні мертві душі, друкарські помилки, - каже Крисько. - У кримських виборців буде лише один день, щоб перевірити себе в цих списках".
Голова виборчої комісії Севастополя Валерій Медведєв визнає: референдум дійсно готувався в поспіху, але тепер побоюватися нічого. Міськрада виділила на проведення плебісциту 1,290 млн грн., дільниці працюватимуть з 8:00 до 20:00, а голосувати можна не тільки за паспортом, а й за водійськими посвідченнями.
Якщо ж виборець не виявить себе у списку, його внесуть до реєстру на місці. За словами Медведєва, це вимушений захід: по квартирах кримчан ходять невідомі особи і рвуть їхні паспорти. Цей факт підтвердив і Чубаров.
Заодно Медведєв прямо на прес-конференції закликав городян проголосувати за об'єднання з Росією. На питання Корреспондента про відкриту агітацію чиновник відповів: "Я не соромлюся своїх поглядів. Я за Росію і не боюся це сказати".
Більшість кримських татар та інших прихильників України референдум мають намір бойкотувати.
Ще одна обговорювана тема - критика української політики на півострові. Тут думки прихильників і супротивників Росії практично співпадають: Україна довго ігнорувала проблеми Криму, от і пожинає плоди.
"Кримчани відчули на собі повну безпорадність нинішньої української влади. З моменту оголошення референдуму немає жодного рішучого кроку. Київ роздає укази і розпорядження про арешти, а реальних дій немає", - констатує Омельчук.
Він зазначає, що Крим завжди розглядався Україною як другорядний регіон.
А Чубаров нарікає, що кримські татари не мають свого лобі в Кремлі.
"Ми завжди покладалися на власну державу, на природні міждержавні механізми, які дозволяють ці дискусії вирішувати в рамках міжнародного права", - пояснює глава Меджлісу.
Набагато жорсткіші у виразах солдати і офіцери з української військової частини в Севастополі. Вона розташована в центрі міста, на вул. Мокроусова, але її ніхто не блокує.
"Ми місцеві, ми тут народилися і виросли. Прикро, що Київ нас кинув, - говорить офіцер, який відмовився представитися. - Чому б сюди не перекинути десантуру з Дніпра чи Львова?"
Олександр, який продає сувеніри на набережній, теж не стримує емоцій.
"Ви самі винні - ми хотіли бути в складі України! - вигукує торговець. На його думку, Україна розв'язала конфлікт скасуванням "мовного" закону. - І потім, Україна нас зрадила! Якщо до нас ввели іноземні війська, так боріться за нас! А то вони топчуть українську землю, а Київ смокче лапу".
Президент Петро Перший
Севастополь виглядає ще більш спокійним, ніж Сімферополь. Рутину розбавляють хіба що російські Тигри з кулеметниками і буксири, які на ніч натягують трос поперек Севастопольської бухти, блокуючи українські кораблі.
Біля будинку офіцерів ЧФ РФ організований "пункт самооборони", куди бабусі зносять гарячу їжу. Спілкуватися з пресою вони категорично відмовляються - тільки після письмового дозволу міськради. У міськраді дозволу нам не дають: мовляв, українська преса себе дискредитувала, їй тут ніхто не вірить.
Старше покоління гаряче підтримує Росію.
"Тільки до Росії! Крим ніколи не був українським, - заявляє пенсіонер Віктор Капусняк у шапці-півнику з російським триколором. Особливо його дратують українські президенти, причому всі. - Я їх і президентами назвати не можу. Справжній президент - це типу Петра Першого, Кутузова, Суворова".
Його син Андрій, правда, не поділяє оптимізму батька. "Країна зміниться, а бардак залишиться", - упевнений він.
Боязнь невизначеності - мабуть, головне почуття, яке відчувають кримчани.
"Я люблю Росію, але дуже не люблю зміни, - філософськи зазначає інвалід Володимир Сидоров. Те, що відбувається в Криму, його нітрохи не дивує. - Цього варто було очікувати: у нас російськомовне населення, і ми завжди до цього прагнули. Я сам до Росії дуже добре ставлюся, і до [президента РФ Володимира] Путіна теж".
Але ілюзій про солодке життя він не плекає: мовляв, якщо пенсії і підвищать, то ціни підскочать.
Прихильники України ще більш песимістичні.
"Я не знаю, що робити, - каже Русакова. - Може, виїхати в Київ або в Європу. Я люблю Росію, але чому я, українка, повинна жити в чужій країні?".
Покинути Крим у разі етнічних переслідувань має намір і сімферопольська студентка Фатма, кримська татарка. "Мій одногрупник вступив народну дружину і каже, що після 16 березня вони з нами, зрадниками, розберуться", - говорить вона.
Працівників туристичної індустрії хвилюють більш практичні питання.
"Багато хто не закуповує товар, вичікує", - розповідає власник сувенірного магазину в Севастополі Асман Асманов.
Організатор морських екскурсій Віра на прізвисько Морячка бачить й іншу проблему.
"В Україні ціни були набагато нижчими, ніж у Росії, і росіяни тут почувалися багатими, - говорить вона. - Тепер ціни зрівняються, і російським туристам буде не так цікаво".
А поки Морячка за 350 грн. організовує іноземним журналістам морські прогулянки по Севастопольській бухті з підходом до кораблів Чорноморського флоту двох країн. Непогано йдуть і російські прапорці з портретами Путіна і прем'єра РФ Дмитра Медведєва по 7 грн.
"Ми не хочемо ескалації конфлікту": п'ять запитань до Рефата Чубарова, голови Меджлісу кримських татар
- Як ви будете захищати кримських татар ?
- Сьогодні з одного боку є озброєні люди, а з іншого - все населення Криму, в тому числі й кримські татари. Це беззбройні люди. Тому наше головне завдання зараз виключити будь-які провокації, які можуть призвести до широкомасштабних зіткнень, чи то мирних людей з військовими чи, не дай, Боже, міжетнічні або міжрелігійні конфлікти. Поки нам вдається уникати таких провокацій. Але так довго тривати не може, і тому єдиний захист, який ми сьогодні бачимо, - це більш активні дії міжнародної спільноти. Провідні держави, особливо гаранти незалежності України (Великобританія, США - учасники Будапештського меморандуму), а також усі члени ядерного клубу повинні вживати активніших дій, щоб зупинити подальшу ескалацію.
- Яких дій може вжити міжнародна спільнота?
- Санкції не введені повною мірою - блокування всіх рахунків, активів. XX сторіччя показало, що потурання агресору - це більше нещастя. Судети, Балтика, потім Друга світова війна. Здавалося, що дрібними поступками можна зупинити велике нещастя, але цього не сталося. Через кілька днів відбудеться засідання ЄС, і ми очікуємо, що там будуть затверджені найжорсткіші санкції.
- Що ви плануєте зробити після референдуму 16 березня?
- Я не знаю у світі держав, які визнають результати цього референдуму. Хіба що дві-три країни, які не визнають пріоритету міжнародного права. Зрозуміло, люди будуть жити при всіх умовах і при будь-яких режимах. Але світ тоді повинен погодитися з тим, що в XXI столітті можна поставити мільйони людей в умови вибору, який для них небажаний. Якщо ж ви хочете почути від мене, що кримські татари будуть переходити до більш активних дій, я скажу ні.
- Тобто кримські татари не готові до силових акцій?
- Люди вже демонструють своє ставлення до того, що відбувається: щодня відбуваються масові мітинги. Але ми рекомендуємо людям не проводити мітинги, щоб уникнути провокацій.
- Чи пропонували вам допомогу?
- Ми не звертаємося ні до кого, щоб до нас приїжджав хтось ззовні, - ми не хочемо ескалації конфлікту. Це буде нещастя для всіх.
***
Цей матеріал опубліковано в № 10 журналу Корреспондент від 13 березня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.