Кілька міст Донецької області відрізані від фінансування через ситуацію в регіоні. Місцеві бюджетники вважають, що все йде відносно спокійно, і ламають голову над тим, як прожити без засобів до існування, пише Артем Горячкін у №23 журналу Корреспондент від 13 червня 2014 року.
Майже місяць жителі Антрацита, Слов'янська і Краматорська не отримують пенсії та інші соціальні виплати. Рахунки казначейства заблоковані з Києва через нестабільність ситуації, яка загрожує співробітникам відповідних органів, пояснили в уряді. У середу, 6 червня, Кабмін знайшов спосіб відправити кошти в Антрацит, але зупинив розрахунки з містами Сніжне і Красний Луч.
Більше за всіх обурені краматорчани. Вони вважають, що ситуація в їхньому місті неспокійна, але відносно безпечна, особливо на тлі сусіднього Слов'янська, і дії столичного керівництва викликають у них здивування і роздратування. Першими забили на сполох представники медичної сфери міста, яка гостро залежить від безперебійного фінансування їхньої діяльності.
Ірина Ізмайлова, заступник головного лікаря краматорської станції переливання крові
Проблеми у працівників бюджетної сфери нашого міста виникли не стільки із силами самооборони, скільки з владою Києва. Нас заблокувало казначейство, і лікарні, дитсадки, школи перестали отримувати фінансування.
Може, в столиці вважають, що нас народ спільними зусиллями прогодує. Але не проходять проплати за комунальні послуги, світло, воду, вивіз сміття.
У нашому випадку є ще й вимоги закону про донорство. Ми зобов'язані сплатити людині, яка здала кров, вартість обіду. За останніми розрахунками, ця сума дорівнює 30 грн з копійками. Але через блокування рахунків казначейства ми не можемо видати їй навіть ці гроші.
Краматорська станція переливання – найбільша в північній частині Донецької області. Вона обслуговує також Костянтинівку, Дружківку, Червоний Лиман, Олександрівку і Слов'янськ з районами. Але зараз виїжджати туди на заготівлю ми не в змозі, наші бригади просто не можуть проїхати. А люди приходять і здають, враховуючи обстановку. У Слов'янську відділення переливання крові не може виконувати свої функції, тому донори звідти приїжджають до нас. У нас унікальні люди. Здають у борг, жертвують своїм здоров'ям, а ми неспроможні забезпечити їм елементарне.
Мова йде не тільки про запаси крові для постраждалих у бойових діях. Кров і препарати з неї потрібні хворим і під час планових операцій.
Спроб захоплення такого стратегічного навіть у звичайний час об'єкта, як наша станція, не робилося. Мені здається, що сторони конфлікту розуміють: якщо доведеться, то в лікарні вони всі будуть просто пацієнтами, незважаючи на політичні та інші переконання. У нас немає фашистів, нефашистів – є український народ.
Допомагати зобов'язані всі і всім. У Червоному Лимані, коли довелося вивозити важких пацієнтів, головлікар місцевої лікарні домовлявся про коридор і з Нацгвардією, і з ополченцями. У підсумку машини з лікарями, препаратами, кров'ю пропустили на всіх блокпостах.
Днями в тому ж Червоному Лимані знадобилася кров, а до нас проїхати не змогли. Тоді вони зв'язалися з Донецьком, доставили її з обласного центру, а ми пообіцяли компенсувати запаси Донецьку. Ось так співпрацюємо і вигадуємо схеми.
Всі наші люди продовжують ходити на роботу. Трясуться, але ходять. Читаємо повідомлення з Києва про те, що співробітників казначейства та Пенсійного фонду потрібно захистити. А чого їх захищати? Вони ж разом з нами в одному місті живуть! Не можу сказати, що в Краматорську "нестабільна обстановка". Гірше, ніж у Києві, тому що у нас стріляють. Але люди на роботу ходять таки.
Через блокування рахунків ми не можемо вчасно нічого ні в пенсійний перерахувати, ні в податкову. Але ж потім нам випишуть санкції. Головний бухгалтер уже сидить і думає, які пояснювальні записки писати. Не знаю, скільки протягнемо в такому режимі.
Ми виявилися заручниками політичних ігор. Я не знаю, чому так вирішили щодо Краматорська. У Слов'янську дуже важка ситуація, але у нас ходять трамваї, їздять тролейбуси, в магазинах все є, а купити нічого не можемо.
Марина, співробітниця одного з диспансерів Краматорська
За законом відключити установу від електронного реєстру казначейства можна тільки на прохання її керівництва. Наскільки нам відомо, міське казначейство з такою пропозицією не зверталося, рішення було прийнято київським керівництвом самостійно.
Наші співробітники продовжують виходити на роботу, виконують свої обов'язки, нам нараховуються відрахування, нам блокують рахунки і не видають грошей, посилаючись на закон про АТО. Не виплачують пенсії за віком та за групою, допомоги матерям, інші платежі. Місто не фінансується взагалі.
Зі сферою освіти ті самі проблеми. Їм трохи простіше, якщо можна так сказати, адже школи пішли на канікули, а пацієнтів же на відпочинок не відправити.
Виплати перестали надходити з 20 травня, хоча банки всі працюють, у тому числі і ті, які обслуговують зарплатні проекти. У банкоматах готівкові кошти є. На самому початку ще був ажіотаж, коли люди запанікували і стали знімати гроші, але зараз такого немає.
Поки лікарням послуги надають у рамках того, що було проплачено. Але проходить місяць, і чим потім лікувати і годувати хворих, незрозуміло.
Лариса, співробітниця однієї з лікарень міста
Одна моя знайома подзвонила в Київ запитати, коли будуть пенсії, а їй відповіли: "Навіщо вам гроші? Ви і так вже мерці". Каже, так і сказали, – уявляєте?
Ми ж не прогульники, ми працюємо, у відділі кадрів все враховується, податки нараховують, а де наші пенсії і зарплати, незрозуміло.
Ми у відчаї. Хто може, живе на те, що відклав, на старих запасах. Але у багатьох з нас кредити. За прострочені платежі нараховують штрафи. А як вчасно платити, якщо зарплати немає? Ми стали звертатися в банки, а там кажуть, що їх це не хвилює. Мовляв, брали кредити, от тепер і платіть. Вже sms розсилають з погрозами.
***
Цей матеріал опубліковано в №23 журналу Корреспондент від 13 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.