Після падіння режиму в Україні виникло декілька рівних політичних утворень зі своїми лідерами, своїми арміями і своїми поглядами на майбутнє країни, пише Артем Горячкін у №24 журналу Корреспондент від 20 січня 2014 року.
Претензії до держави в Україні існували у всіх. У громадян – одні, у серйозних гравців – інші. Перші скаржилися і ходили на вибори, другі плели інтриги і ці вибори проводили. Але з ослабленням держави, викликаним внутрішньою кризою і зовнішнім втручанням, найбільш рішучі групи впливу ризикнули оформити своє бачення України, нехай і в окремо взятих областях.
Мова йде не тільки про сепаратистів південного сходу, що прагнуть будь-яким способом від'єднатися від України. Навіть Київ змушений вибудовувати зовсім нові, незалежні від колишніх структури через неефективність колишньої державної системи. Створення Нацгвардії, зокрема, є прикладом того, як самі ж чиновники похапцем створюють більш повороткі військові формування, здатні діяти ефективніше Збройних сил. А залучення пожертвувань на їхнє утримання – це альтернатива державним фінансам.
У країні співіснують три утворення з власними збройними формуваннями, натяками на окрему фінансову політику і навіть зовнішню. Від того, як вони домовляться між собою і зроблять це взагалі, залежатиме, в якій Україні ми в підсумку опинимося.
Матриця Донбасу
Головним аргументом в обґрунтуванні своєї самостійності від столиці «народні республіки» Донбасу вважають проведення так званого референдуму про незалежність Донецької і Луганської народних республік, а також зрив голосування на виборах президента на території 24 округів.
Для держави вибори 25 травня на сході стали викликом, з яким вона не впоралася. Втім, Донбас – це єдина частина України, щодо якої Київ змушений був офіційно визнати, що не контролює її повністю. Таку заяву знехотя зробив 30 квітня спікер і в.о. президента Олександр Турчинов.
Формальний глава владної вертикалі не міг сказати інакше, адже державна влада в регіоні не просто порушена, а в прямому сенсі зруйнована. Вперше з часів Великої Вітчизняної війни адміністрація Донецької області перенесена, а по суті евакуйована, в інше місто, Маріуполь, а в. о. луганського губернатора працює, як писав Корреспондент (№ 22 від 6 червня) на півночі області, контрольованій українськими силовиками.
В областях серйозно порушена робота органів державної влади: кілька міст відключені від держказначейства, в них припинені будь-які виплати, включаючи пенсії і зарплати, зупинено фінансування державних функцій, в тому числі робота шкіл і лікарень. Через дії представників «народних республік» області періодично відключають від того чи іншого реєстру (ЦВК, Мін'юсту).
Деякі установи знищені повністю, як, наприклад, відділення Пенсійного фонду в Слов'янську. У центральних апаратах відомств, куди звернувся Корреспондент, не змогли навіть приблизно зорієнтуватися в термінах, які будуть потрібні на відновлення роботи потерпілих місцевих відділень.
«Народні республіки» теж не контролюють всю територію, на яку претендують. Вони намагаються вибудовувати цивільну управлінську вертикаль, паралельну військовій, адаптувати російське законодавство, але поки це має самодіяльний характер.
Загалом на Донбасі складається мозаїка з безлічі формальних і неформальних суб'єктів впливу: деморалізована офіційна влада, колишні еліти, власне «республіки», а також дрібні угруповання, чию роль і місце в цій історії простежити неможливо.
«Господарі» Донбасу, яких на початку конфлікту підозрювали в його організації та фінансуванні, публічно висловили лояльність Києву і далеко від бойових дій зайняті долею своїх бізнес-імперій і політичних проектів. Найбагатший українець Рінат Ахметов переїхав до столичної резиденції, а глава фракції Партії регіонів Олександр Єфремов намагається в Раді виступати від імені південного сходу.
Донецькі ЗМІ також писали про участь у фінансуванні бойовиків вигнаного президента Віктора Януковича і навіть про справжню війну між його людьми й людьми Ахметова. Але ця тема не отримала розвитку.
Найвпливовішою людиною ДНР на цей момент є «міністр оборони та командувач військами» Ігор Гиркін (Стрєлков), який обороняє Слов'янськ. Офіційно від імені ДНР виступають «прем'єр» Олександр Бородай і «голова» Денис Пушилін.
ЗМІ періодично повідомляють про з'ясування стосунків між групами впливу всередині «республіки». Як, наприклад, про розбірки між правою рукою Гиркіна Сергієм Здрилюком (Абвером) та Ігорем Безлером (Бісом), а також про розстріл «народного мера» Слов'янська Володимира Пономарьова, що виявився неправдивою інформацією. Але в самій ДНР наполягають на єдності рядів.
У ЛНР основними групами впливу в. о. губернатора Ірина Веригіна вважає главу «республіки» Валерія Болотова, групи Олексія Мозгового і козачого отамана Миколи Козіцина.
Активну роль у регіоні відіграє криміналітет, чиї представники, зокрема, записуються в загони «самооборони». Але, за інформацією Корреспондента, є випадки плідної співпраці місцевих кримінальних елементів з владою проти сепаратистів, якщо останніх розглядають як конкурентів у боротьбі за вплив у районі.
Відсутність єдиного центру впливу на Донбасі гостро ставить питання про майбутню організацію влади на цій території. Вона є досить туманною – від оформлення у вигляді автономії або суб'єкта гіпотетичної «Україна регіонів» до повернення у колишній вигляд або поглинання амбітними сусідами. Тим більше нове керівництво Дніпропетровської області вже дражнилося, провівши альтернативний місцевий «референдум» про приєднання Донецької області.
Приватний сектор
Неформальна зона впливу дніпропетровської групи на чолі з господарем Привату стала справжнім феноменом політичної системи країни. Якщо спочатку призначення Ігоря Коломойського губернатором сприймалося як спроба перекласти на великий бізнес частину витрат у непростий для держави час, то з часом стало зрозуміло, що підприємець ішов у владу з цілком чітким планом дій і явно не для того, щоб грати роль веденого.
Бізнесмен швидше за всіх оцінив низькі можливості держави і став формувати паралельні структури, здатні швидше й ефективніше захищати інтереси групи. Він обзавівся міні-армією, взявши на себе фінансування окремого батальйону Дніпро.
Наявність у групі системоутворювального ПриватБанку дозволяє самостійно реалізовувати масштабні соціальні проекти (на кшталт 5% до зарплати), що виглядає дуже вигідно на тлі безсилля державних фінансів на Донбасі. А медіагрупа 1+1 оперативно і в повному обсязі інформує країну про всі ініціативи губернатора.
У ході останнього візиту заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд мільярдер провів з нею переговори. Хоча спілкування іноземних дипломатів з українськими високопосадовими чиновниками не є чимось надзвичайним, але той факт, що зустріч відбулася на території іншої області, свідчить про претензії на участь у формуванні зовнішньої політики. А це вже втручання у виняткову сферу повноважень Президента.
На відміну від «республік» Донбасу, що прагнуть до відокремлення, Коломойський не проти поширити вплив на решту України. Після призначення одеським губернатором близького йому Ігоря Палиці активно обговорюють можливість призначення на пост глави Харківської області Геннадія Кернеса.
Але зростання впливу й особистої популярності Коломойського не може не натрапити на протидію. Акції протесту, інформаційна кампанія проти призначення Кернеса, реакція на це Інни Богословської, яку пов'язують з конкурентною групою Дмитра Фірташа, дають привід чекати першу після Євромайдану серйозну хвилю політичних розборок у країні.
Співрозмовники Корреспондента також порадили звернути увагу на те, як у зоні впливу Коломойського виконуватиметься рішення РНБО про припинення кооперації у сфері ВПК з російськими партнерами. Таке рішення приймалося на засіданні РНБО в новому, суто «київському» складі. Інтереси галузі не представляв ніхто, і там виявилися не зовсім готові до планів повного розриву співпраці. Те, чий бік візьме губернатор у цьому питанні, стане одним з індикаторів відносин між «приватним сектором» та Києвом.
Мати міст
Решта території з центром у Києві не має амбіцій до відділення або відокремлення. По суті, це колишня Україна з усіма її особливостями і недоліками у вигляді неповороткої бюрократії, з морально застарілою Конституцією та дірою в бюджеті. Саме ця Україна продовжує зазнавати витрат, які раніше були спільними для всіх.
Роль збирача земель Києву даватиметься важко, особливо після того як у цих землях спробували розмовляти з центром на рівних і тому вже не поспішають «здаватися» на умовах столиці. При цьому Київ, перебуваючи далеко від бойових дій, є центром інформаційної, політичної та ідеологічної війни з досить великою кількістю пасіонаріїв, що продемонстрував штурм посольства Росії. Ця неконтрольована енергія вулиць робить будь-яке правління на Печерських пагорбах нестабільним.
Найбільш логічним союзником й опорою для столичної влади є Західна Україна, яка категорично налаштована на відновлення «великої України». Власне, проходження до Київради депутатів під чисто львівським брендом Самопомочi – перший серйозний знак цього.
При цьому власного проекту «Київська Україна» не створить – поки що вона працює як уламок колишньої системи. Від того, до якого варіанту розвитку подій вона примкне, залежатиме майбутнє країни.
Порошенко обирали як Президента всієї України. На тезі єдиної країни будувалась передвиборча кампанія всіх кандидатів, за це голосували виборці. Тому на главу держави спрямовані погляди тих, хто мріє про відновлення колишньої системи – унітарної держави з єдиною вертикаллю влади. Інструментів для цього у чинного Президента небагато, як і можливих сценаріїв. За підсумками спілкування з експертами Корреспондент узагальнив три найбільш можливі варіанти поведінки глави держави.
Перший. Погодитися з тим, що його влада де-факто буде обмежена Центральною та Західною України. Тоді йому доведеться вступити з іншими центрами впливу в країні у відносини, розмежувавши повноваження письмово або усно. У такому разі за формального статусу глави єдиної держави Президент України стає тим, що означає назва посади в перекладі з латині, – «той, хто сидить попереду всіх», але не більше.
Однак в інавгураційній промові Порошенко висловився за відновлення колишньої цілісності країни, включаючи повернення Криму. Тобто Президент не планував миритися з декоративними функціями.
Другий. Відновлювати вертикаль влади з центром у Києві, як це було ще півроку тому. Але у нього для цього немає повноважень. Тому потрібна конституційна реформа, покликана скоротити кількість ланок і посередників між Президентом і виконавцями його волі. Або хоча б дострокові вибори, але за умови, що в Раді виникне стабільна пропрезидентська більшість. А також союзники в особі великих гравців. Щоправда, незрозуміло, навіщо їм це знадобиться, окрім як в обмін на особливі умови ведення бізнесу.
На користь вибору цього варіанту свідчить заклик Президента до проведення дострокових виборів і готовність провести нову політреформу. Однак, отримавши нові повноваження, Президент може виявитися зв'язаним умовами компромісу з політичними інвесторами, які його підтримали.
Третій. Погодитися на федералізацію України або істотне розширення прав органів місцевого самоврядування. Це зняло б з Києва частину витрат, які він несе як центр «великої України», і дозволило б київській влади вільніше оперувати вивільненими ресурсами. У тому числі і для відновлення свого впливу.
Однак прихильники Президента розглядають будь-який натяк на федералізацію як замах на територіальну цілісність. В інавгураційній промові Порошенко відзначив своє негативне ставлення до федералізації, а своє розуміння децентралізації він поки не розшифрував. Тому залишилося дочекатися анонсованого ним проекту змін до Конституції.
З усіх трьох сценаріїв не виключений жоден. Адже звернутися до будь-якого з них Президент може вимушено: почавши з відновлення міцної вертикалі, він може закінчити розширенням прав регіонів. Слід враховувати, що його бажання завжди будуть обмежені можливостями, а також опором як внутрішніх суб'єктів, так і зовнішніх, у яких теж є свої погляди на устрій України.
***
Цей матеріал опубліковано в №24 журналу Корреспондент від 20 червня 2014 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.