Результати виборів до Ради здивували багатьох і низькою явкою, і розподілом симпатій виборців.
Оцінку цьому ще дадуть експерти після остаточного підбиття підсумків. Зараз вся увага зосереджена на перших кроках з перерозподілу влади, пише Артем Горячкін у №43 журналу Корреспондент від 31 жовтня 2014 року.
Сюрпризів більше, ніж могли уявити, –таким є результат виборів до Верховної Ради. За списками до парламенту потрапляють п'ять політичних партій: Народний фронт (НФ), Блок Петра Порошенка (БПП), Самопоміч, Опозиційний блок (ОБ), Радикальна партія (РП) і Батьківщина.
Найчастіше дивуються несподіваному підсумку «фронтовиків», проходженню ОБ, низькому результату Батьківщини, а також ВО Свобода, що залишилася за бортом
Найчастіше дивуються несподіваному підсумку «фронтовиків», проходженню ОБ, низькому результату Батьківщини, а також ВО Свобода, що залишилася за бортом. Ще сюрпризи піднесуть підсумки виборів по мажоритарці.
На момент верстки номера, за попередніми даними з урахуванням результатів з округів, БПП зможе створити фракцію зі 132 депутатів, НФ – 83 мандатів, Самопоміч – 33, ОБ – 29, РП – 22, Батьківщина – 19. Остаточні дані назве ЦВК. А підсумковий результат стане очевидним, коли зі своїми симпатіями визначаться самовисуванці, яких виявилося близько сотні.
Насправді приводів для здивування не так і багато. У лідерстві БПП сумнівів не було. Нехай підсумок голосування виявився не таким тріумфальним, як розраховували у штабі блоку, але майка лідера перегонів, як і раніше, за ними за рахунок представників партії, які пройшли по мажоритарних округах.
Щодо формування коаліції, яка повинна буде призначити керівництво новообраного парламенту і затвердити уряд, то очевидно, що однопартійної більшості, про яку мріяли у штабі БПП, вже не вийде.
«Але ж метою виборів були все-таки не красиві статистичні розклади, скільки влада, а її менше у БПП не стало", – сказав Корреспонденту співрозмовник, близький до штабу НФ.
Тим більше що політична історія України знає випадки, коли нестабільна на перший погляд більшість виявлялася досить стійкою. «Друга помаранчева коаліція» формувалася за несприятливих для її учасників умов, об'єднувала мінімальну кількість членів (228 за необхідних 226), але проіснувала майже три роки (2007-2010).
Природними ідеологічними союзниками для БПП зараз виглядають НФ і Самопоміч
Природними ідеологічними союзниками для БПП зараз виглядають НФ і Самопоміч. Батьківщина вустами нардепа Олександри Кужель дала зрозуміти, що поки що «дметься», оскільки переможці кампанії не поспішають пропонувати екс-прем'єру участь у переговорах.
«Цілком логічною була б і участь в якомусь вигляді Опозиційного блоку. У БПП та ОБ досить багато людей, які давно знайомі, притерті й можуть досить швидко і безконфліктно спрацюватися. Співпрацю можна було б запросто вибудувати навколо теми боротьби за мир. Але як це реалізувати на практиці, неможливо уявити. Тому, швидше за все, гратимуть у владу й опозицію, з підіграванням один одному під час потрібних голосувань», – повідав Корреспонденту співрозмовник.
Очікувати інших складних конфігурацій у сесійній залі не варто. Навряд чи учасники переговорів захочуть витрачати сили і час на боротьбу за владу в Раді, якій ще до виборів приготували роль перехідного парламенту.
Експерти, політологи і депутати не бачать підстав для стійкого союзу в Раді, здатного забезпечити роботу парламенту на весь термін повноважень. Гарантовано депутати пропрацюють рік. Імунітет від чергового розпуску надає Конституція. А далі окреслюється реальна перспектива ще одних виборів.
Сказано ділитися
Головне питання під час формування уряду буде не стільки «між ким розподілять квоти», скільки «які посади вирішать ділити крім міністерських портфелів».
У Мережі до цього часу можна знайти проект угоди помаранчевої коаліції 2006 року, в якому намагалися вивести універсальну формулу розподілу всіляких постів залежно від кількості набраних на виборах голосів і «важливості» посад. До списку потрапили пости заступників міністрів, керівників агентств, комітети Верховної Ради, губернатори і їхні заступники.
Але оскільки переговорники мали різні погляди на свою значимість і різні інтереси в тих чи інших управлінських сферах, переділ квот став однією з причин того, що «перша помаранчева коаліція» протрималася місяць, а в підсумку уряд сформував більшість на чолі з Партією регіонів (2006- 2007).
У БПП є багато учасників тодішніх переговорів зі створення коаліції, що не відбулася, і вони враховують цей досвід. Та й за фактом з представниками Народного фронту в БПП вже притерлися за останні півроку, у тому числі і з кадрових питань. Тому ризик, що уряд не вдасться сформувати з цієї причини, є досить низьким.
У Блоці Петра Порошенка вже встигли виступити з тим, щоб не чіпати посади заступників міністрів. В такому випадку, швидше за все, право призначати залишиться за урядом, як це було у випадку з екс-міністром економіки Павлом Шереметою. Тоді міністр образився на своїх колег, що призначили йому в заступники Валерія П'ятницького, проти кандидатури якого він виступав.
Тільки чи погодяться на це потенційні партнери БПП? З точки зору політичної ваги, наявних ресурсів і медійності деякі посади заступників становлять більший інтерес, ніж, наприклад, пост гіпотетичного гуманітарного віце-прем'єра.
Це стосується і керівництва державних агентств, НАКів і т. п., які формально в уряд не входять, перебувають у становищі підлеглих, але чиї роль і значення знову-таки можна порівняти з міністерськими. Як це бувало неодноразово, зосередившись винятково на розподілі крісел на Грушевського, ЗМІ потім раптово виявляють в агентствах представників тих чи інших партій, лобістських груп.
Бажання БПП не роздувати кількість «підквотних» посад викликано потребою швидше оформити коаліцію й уряд. Решту «цінних» посад можуть залишити на майбутнє
Бажання БПП не роздувати кількість «підквотних» посад викликано потребою швидше оформити коаліцію й уряд. Решту «цінних» посад можуть залишити на майбутнє, а то й взагалі використовувати як розмінну валюту.
Формування президентської вертикалі, про що Корреспондент писав неодноразово, зажадає безлічі аргументів, особливо коли справа дійде до змін у Конституції та голосування за потрібний закон. Для цього в хід можуть піти і губернаторські посади в регіонах.
Кроки на місці
Для побудови вертикалі губернаторські посади мало не важливіші за міністерські. Причому незалежно від того, чи збережеться нинішня система їхнього призначення чи це буде новий інститут внаслідок децентралізації влади.
Але всюди є підводні камені. Публіка не звертає уваги, що, на відміну від «кучмівської» Конституції, коли президент одноосібно призначав губернаторів, згідно з нинішньою редакцією вимагається подання Кабінету Міністрів. За наявності лояльного прем'єра для глави держави ця вимога не становить жодної проблеми.
Але ця норма, як і багато інших місць Основного закону, приховує потенційну пастку: незрозуміло, чи потрібне подання на відставку, хто повинен призначати в. о. губернатора, чи може президент безпечно для себе проігнорувати думку міністрів.
Мало хто згадає, але саме це і ставало причиною конфліктів президента Віктора Ющенка з прем'єрами Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко. Кожен з них намагався вибити для себе максимум повноважень. Боротьба за владу приймала форму в тому числі і суперечок щодо призначення керівників регіонів.
Правда, до якогось завершеного правового прецеденту дійти не встигли, прогалини в законодавстві не виправлені. Якщо між Президентом і прем'єром знову пробіжить кішка, то неминуче повторення історії майже десятирічної давності.
Тому Порошенко і пропонує децентралізацію у вигляді ліквідації державних адміністрацій, посади губернаторів та розширення повноважень місцевих рад. Натомість вводиться посада представника Президента. Перевага для глави держави – відсутність необхідності узгоджувати з ким-небудь призначення. Крім того, досить серйозні повноваження в плані контролю над діяльністю місцевих рад.
Вибори в останні Президент пропонує провести якнайскоріше. Орієнтовно навесні. Тобто на півроку раніше ніж треба, оскільки попередні відбулися в жовтні 2010-го. Ті самі вибори, на яких відносно непоганий результат вперше показав УДАР, заявила про себе Свобода, а Батьківщина фактично була усунута від участі у виборах у Київській та Львівській областях.
Чи означає це, що до весни питання з правками щодо ліквідації адміністрацій буде завершене, поки що сказати складно. Але без прийняття пакету законів щодо децентралізації дострокові місцеві вибори стають ще більш безглуздими, ніж вибори до парламенту за старим виборчим законом.
Для Порошенка реалізація своїх пропозицій виявилася б хорошим приводом перезавантажити всю регіональну політику без великих для себе зобов'язань. Зокрема, можна було б максимально безболісно вирішити долю дніпропетровського губернатора Ігоря Коломойського, чий вплив є настільки величезним, що в теорії він може залишатися в кріслі губернатора скільки захоче.
Однак олігарх, який прийшов на хвилі захисту регіону та України від наступу сепаратистів, в умовах формального перемир'я, розмежування буферних зон і проголошеного Президентом курсу на мир трохи загубився в інформаційному просторі.
Останнім часом його оточення було зайняте виборами. Головний рупор його політики, Борис Філатов, пройшов у Раду. Чи захоче Коломойський і далі нести важкий тягар відповідальності за малу батьківщину або зосередиться на політичних проектах у парламенті, стане відомо найближчим часом.
Але навряд чи президентська ідея з ОДА викличе у нього серйозне неприйняття. У разі реалізації проекту децентралізації ніщо не заважає Коломойському, як і іншим місцевим елітаріям, очолити облраду, отримавши більш незалежний політичний статус з не меншим обсягом повноважень, ніж нині у губернаторів.
До моменту здачі журналу в друк партія Солідарність, яка є основою БПП, оприлюднила проект коаліційної угоди. Її підписання є конституційною вимогою. Документ містить загальні правила роботи коаліції, що повторюють по суті норми Основного закону, регламенту Ради, а також включає короткий зміст президентської програми реформ Стратегія-2020.
Присутнє і питання децентралізації влади. Але в набагато м'якшій версії, ніж у конституційних ініціативах Порошенка, і стосується воно винятково міжбюджетних відносин і місцевих фінансів. Ймовірно, щоб відразу не розполохати потенційних партнерів на переговорах. Політична частина питання відсутня, хоча параграфом нижче передбачено внесення правок до Конституції, що забезпечують «реформу місцевого самоврядування та територіального устрою влади».
Мається на увазі вже готовий проект Президента або передбачається дискусія, не визначено. Це відкриває можливість і для обговорення розширення повноважень регіональних рад аж до нової появи теми федералізації. Тим більше що її противники переважно зосереджені у вітчизняних партіях центристського і правого спрямування. Іноземні ж партнери дуже нейтрально або позитивно ставляться до цього, враховуючи, що всі основні суб'єкти врегулювання української кризи є федераціями.
У червні Корреспондент писав, що федералізація могла б зняти частину витрат, які Київ несе як центр «великої України», і перекинути ресурси на вирішення злободенних проблем. Однак за чотири місяці кардинально змінилася політична ситуація в країні, враховуючи і мінські угоди, і закон про особливості місцевого самоврядування на Донбасі.
Для Президента, який постійно повторює тезу про неминучість єдності і цілісності держави, може бути прийнятною будь-яка схема, що утримує бунтівні території у сфері управління Києва. Федералізація в тому чи іншому вигляді може виявитися універсальним способом об'єднати в цій схемі регіони з різним ступенем прагнення до самостійності.
***
Цей матеріал опубліковано в №43 журналу Корреспондент від 31 жовтня 2013 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент в повному обсязі заборонений. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент, опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.