Корреспондент з'ясував, чому українське суспільство вирішило, що Надія Савченко може врятувати країну.
Вона їм покаже! Вона їх розжене! Вона впорається! Після повернення Надії Савченко додому українці повірили, що нарешті отримали в її особі рятівника, пише Владислав Лазареву №21 журналу від 3 червня 2016 року.
Ще трохи – і тендітна жінка після дворічного полону наведе порядок у Верховній Раді. Потім стане президентом. І, нарешті, в Україні настане Золотий вік. Чому ми переклали на плечі Надії всю відповідальність за те, що відбувається в країні,і своє життя? Ми спробували розібратися в тому, що відбувається ...
«Не робіть з неї месію!»
«Ви наша Жанна Д'Арк! – захоплено вигукує дівчина у квітчастій кофтині. – Можна з вами сфотографуватися?! Ось мій хлопець, він уже дістав телефон... Він нас сфотографує...»
Льотчик, доброволець, екс-полонена і народний депутат України Надія Савченко замість відповіді дружелюбно киває головою. Мовляв, давайте сфотографуємося, якщо вам так хочеться. Кілька хвилин тому вона вийшла з Володимирського собору, де їй вручили орден Георгія Побідоносця. І її відразу оточили перехожі.
«Я, коли дивилася ваш виступ в Адміністрації Президента, плакала», – зізнається Савченко одна з молодих жінок.
«Ви така струнка», – щебече попросивши про спільну фотографію дівчисько.
«Це ви струнка! – парирує Савченко. – А я ні. У мене 70 кілограмів...»
Після повернення Савченко на Батьківщину багато хто писав у соцмережах: «Бачили Савченко на ТБ. Вона зовсім не виглядає виснаженою голодуванням...».
Але під час особистої зустрічі видно, що час, проведений у камері, для Надії безслідно неминув. Я помічаю запалі щоки, темні кола під очима, землистий колір шкіри і божевільну втому в погляді.
- Вам би відпочити, – кажу, я.
- Ось до церкви сходила і відпочила, – відмахується Надія.
Чи вистачить їй сил після всього пережитого відбутися у вітчизняній політиці? Не стати маріонеткою у руках більш досвідчених гравців? Зберегти самостійність мислення? Що вона сама про це думає?
- Я ніколи, чуєте, абсолютно ніколи не стану ні під кого прогинатися! – вигукує Надя у відповідь на моє запитання.
- А ви не боїтеся, що політики вас просто використають, для того щоб донести суспільству необхідні їм меседжі? Наприклад, Президент Петро Порошенко скаже: я такий молодець – звільнив Савченко з полону! Або Юлія Тимошенко заявить: Надя у БЮТ, голосуйте за нас...
- Ну ви що, вважаєте, я погана? –зітхає Савченко. – Я вірю в краще. Все буде добре…
А потім несподівано після хвилинної паузи додає:
- Думаєте мені легше від того, що народ мене сприймає як героя?! Я ж розумію, що якщо завтра оступлюсь, то мене камінням закидають ... Але, якби я не була собі вірною до кінця, я б не вийшла з в'язниці. Так і зараз діятиму.
Надя знову замовкає. А потім по-офіцерські рубає повітря:
- Усе! Час іти працювати! У мене зараз дуже багато роботи!
- Якої?
- Так політичної. Якої ще? Хочу сподіватися, що витягну з полону всіх хлопців.
І наостанок, немов на мітингу, декларує: «Війну треба зупинити, кров зупинити, а потім усе інше відбудовувати!»
Надія йде, а я продовжую розмову з її помічником – Олегом Мезенцевим.
- Я не хочу, щоб із Савченко месію робили, – каже він. – Нам зараз головне не задушити її своєю любов'ю. Вона така ж, як і ми. Ось сьогодні громадським транспортом на роботу поїхала. А у ЗМІ пишуть, що з нею працюють політтехнологи. Це смішно. Вона така, яка вона є. Вона не грає на телекамеру, однаково відповідає на запитання і журналістів, і друзів.Навіть більше, вона сама себе розпіарила. Пам'ятаєте відео, де бойовики допитують її: «Скільки вас?». Вона: «Вся Україна!». Я не бачив, щоб так зухвало в полоні поводилися. Вона змушувала ворога відчувати до себе повагу.
- Занадто різка риторика Надії викликає певний подив. У ЗМІ навіть з'явилися публікації про її душевнийстан. Мовляв, стільки випробувань на її долю випало, що ...
- Надя може висловити все, що вона думає, але вона не бабахнана голову! – вибухає Мезенцев. – Чого, чого, а холоднокровності їй не позичати. І ті, хто з нею воював, неодноразово говорили: «Куля» [позивний Надії в АТО] – не дурна. Вона сто разів подумає перед тим, як щось робити. Якщо виникали конфлікти, вона завжди намагалася домовитися. Готова була йти на компроміси. Це знають усі, хто тісно з нею спілкувався.
«Вона ще не президент!»
Вважають вольовою і сильною Надію і сусіди. У мікрорайоні, де живе Савченко, її знають усі. Знайти рідну 16-поверхівку льотчиці можна без будь-яких довідників і карт.
У дворі будинку Савченко порожньо. Вхідні двері в під'їзд зачинені. У сусідньому дворі на лавочці про щось пліткують дві бабусі.
«Як її не знати! – каже бабця Тамара. – Звичайно, знаємо, наші діти з нею вчилися. У вчителів були вирвані роки. Надя вчилася непогано, але управи на неї ніякої не було. Все в очі вчителям говорила. З істориком сперечалася».
«Бойова! – додає бабця Марина. – І мати у неї така ж. Конс'єржкою працювала. Не пропускала нікого. Гроші на ремонти в парадному збирала. Підписи для якихось акцій протесту. Жорсткий характер у неї й у дочки».
Одна з бабусь пророкує Савченко велике політичне майбутнє. Інша не вірить, що льотчиці вдасться змінити систему.
«Нічого вона в державі не зробить, – впевнена Тамара. – Розчарується і піде в армію воювати».
«Зробить! – твердо відповідає їй Марина. – Втиснетьсяміж тими вовками і потрясе їх».
За пару годин до цієї розмови я вже побував біля будинку Надії. Але абсолютно випадково зустрів її маму – Марію Іванівну – і підвіз її на таксі до Володимирського собору, де нагороджували дочку.
- Звичайно, Надя втомлюється, – каже Марія Іванівна. – Одна справа сидіти в камері, а друга крутитися на 360 градусів. Ось сьогодні вона на ногах з шостої ранку. Я їй кажу, поспи: у тебе ж є час до 10 ранку. А вона відповідає: ні. У підсумку прийшла в Раду на дві години раніше.
- Як ви думаєте, чи впорається вона з роботою в парламенті?
- Не знаю. Але у неї сильний характер. Як і в мене. Я в 1938 році народилася, дитина війни і сирота. У мене, коли я ходила в школу, не було ні взутися, ні одягнутися. І я пам'ятаю, як на землі вже морозець, а я по ньому біжу боса на уроки. Привілеїв у мене в житті не було, я всього досягла самостійно. І Надя така ж. Вона у два роки мені говорила, коли я намагалася їй допомогти: «Я сама!».
Таксист дослухається до нашої розмови, потім не витримує і вступає вдискусію:
- Я з вас гроші не візьму. Щоб я зі свого президента ще гроші брав?
- Надя ще не президент! – суворо, зовсім як дочка, відповідає Марія Іванівна.
- Хто вам таке сказав? – не здається таксист. – Вона вже народний президент. Формальності лишилися.
- Відпочити б їй перед президентством, – зітхає ще один наш попутник, сусідка Марії Іванівни, Таня.
- Не хоче! – відповідає Марія Іванівна. – Каже, треба рятувати країну. Ось Юлія Володимирівна [Тимошенко] домовилася покласти її в Німеччину в клініку, де сама лікувалася. Але толку-то ... Знаєте, я була у Порошенка і сказала йому: не заздрю вам, ви прийшли в таку розграбовану країну! А він мені відповів: «Були б у нас такі патріоти, як Надя, Україна була б на висоті!». Але де їх взяти таких патріотів?
- Є вони! – знову втручається таксист. І якщо у нас Че Гевара у спідниці, то що ж? Вона наша!
«Надя кидається під танки»
На відміну від простих людей,колишні товариші по службі не схильні перекладати на плечі Савченко відповідальність за майбутнє всієї країни.
«Ми з Надею зустрілися буквально на пару хвилин біля АП і на прес-конференції, –каже Кирило Сергєєв, голова товариства ветеранів АТО, колишній боєць батальйону Айдар. – Сподіваюся, днями їй вдасться до нас приїхати на пару годин. Всі наші вражені її силою волі. У полоні за два роки кожен би зламався. Але Надія, незважаючи на всі випробування, тримається добре і міркує тверезо. Знаєте, мені здається, вона зараз спокійніша, ніж була на війні. Не так радикально налаштована. Але не варто забувати: вона жива людина».
Рішення «Кулі» вийти на велику політичну арену Кирило Сергєєв, з одного боку, підтримує. Мовляв, коли країна «тріщить по швах», злочин нічого не робити. З другого – переживає за Надію.
«Виглядає так, ніби вона кидається під танки, – каже він. – Надія далеко не дурна людина і розуміє: її будуть використовувати. Але одна справа розуміти, а інше стикатися з цим на практиці. Це як ходити по мінному полю. Ось недавно до мене прийшли журналісти. Попросили розповісти про життя ветеранів АТО. А потім вставили мій коментар у сюжет, що очорняє одного з політиків. Довелося мені потім виправдовуватися ... Можуть підставити і Надію. Причому набагато жорсткіше».
За словами Сергєєва, сьогодні атошників обманом використовують у своїх цілях і бізнесмени, і політики.
«Хочуть зробити з бійця весільного генерала в сесійній залі Верховної Ради, – наголошує він. –Атошники йдуть на вибори в надії щось змінити, а їх перетворюють на кнопкодавца. Вони навіть помічника собі не можуть узяти без згоди глави фракції. Тим більше поставити на голосування законопроект. Втім наших людей у Раді багато. І всі вони розуміють, що з таким станом справ треба боротися. Можливо, Надії і вдасться їх об'єднати. Не знаю…"
«Стрес у суспільства сильніший, ніж у Надії»
Ясно, що головне багатство політика – душевна рівновага. Чи витримає навантаження психіка Савченко? Після війни, полону, голодувань...
- Тема психічної неврівноваженості Савченко цілих два роки мусувалася в російській пресі, –стверджує кандидат психологічних наук Олена Вознесенська. – Мабуть, за наказом Кремля. Там хотіли зробити з героїні божевільну. Я вважаю, що Савченко абсолютно здорова. Так, вона отримала психологічну травму. Але її отримали через війну всі члени нашого суспільства. Питання лише в тому, хто і як з цим справляється. У Савченко ресурсу було більше, ніж убудь-кого іншого. Оскільки вона людина ідеї. Заради цього вона живе і бореться.
- Кажуть, на фронті легше, ніж на дивані перед телевізором...
- Так! У бою є ілюзія, що ти впливаєш на ситуацію, можеш щось змінити. Сидячи на дивані, ти не можеш нічого змінити, і стрес у тебе сильніший. У підсумку в суспільстві накопичується апатія. Люди не бажають самі щось робити, а чекають появи героя, який прийде і всіх врятує. Наприклад, Надію Савченко. Все, що сьогодні відбувається, свідчить про те, що наше суспільство не справляється з травмою.
Згоден з Оленою Вознесенською і дисидент, голова Асоціації психіатрів України Семен Глузман.
«Я недавно підслухав умаршрутці, як хтось із пасажирів сказав:«Ось Надя їм покаже». Думаю: ось зараза, це ж ти повинен «показувати», а не вона! –злиться Глузман. – Сидіти в карцері - це одне, а будувати європейську державу –зовсім інше. Та й взагалі одна людина – в полі не воїн. Ніхто не може на самоті змінити всю державу. Знаєте, чому люди перекладають на плечі Савченко відповідальність за те, що відбувається в країні?
За часів СРСР нас відучили відповідати за свою долю. Нам давно треба зрозуміти, що вийти з цієї ситуації ми можемо лише в тому випадку, якщо відповідальність нестиме кожен громадянин держави
Справа в тому, що за часів СРСР нас відучили відповідати за свою долю. Радянська влада вирізала всю інтелігенцію, заточила в табори всіх мислячих і активних, а також «висмоктала» талановитих людей у Москву і Санкт-Петербург. У підсумку зараз нами керують пострадянські чиновники, яким вдалося у смутні часи вкрасти мільйони. І нам давно треба зрозуміти, що вийти з цієї ситуації ми можемо лише в тому випадку, якщо відповідальність нестиме кожен громадянин держави».
Водночас Вознесенська передбачає, що бажання українців бачити у Савченко Жанну д'Арк може сягати корінням у Середньовіччя.
«На відміну від росіян,ми не чекаємо царя-батюшку, – каже вона. – Але нам необхідний герой-ватажок, який поведе нас за собою. Вкаже напрямок, у якому треба рухатися. Савченко в Україні стала символом. Тим більше,що ім'я у неї чудове – Надія».
Примітно, що Глузман і Вознесенська не вірять в те, що Надію Савченко чекає смуга перемог.
«Швидше за все, вона не витримає і піде на фронт, – вважає Вознесенська. – Там її місце, там немає брехні, немає лицемірства. Там зрозуміло, де зло, де добро. Там їй буде простіше».
«Вона потрапила з чорного та білого світу у 100 відтінків сірого, – зазначає Глузман. – У нас глибоко аморальне суспільство. Я не вірю в те, що вона наведе порядок, хоча народ від неї цього чекає. У неї не так багато сил і зони впливу. І врешті-решт, вона може відчути себе зайвою».
Втім, у нашому світі завжди є місце чудесам. Всупереч прогнозам фахівців, Савченко може змінитися, піднятися над всім своїм життєвим досвідом, стати гнучкішоюі вижити в жорсткому політичному світі. Історія знає такі приклади. Інша справа, що Надії одній дійсно не під силу змінити країну на краще ...
***
Цей матеріал опубліковано в №21 журналу Корреспондент від 3 червня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.