Надія Савченко дала інтерв’ю журналу Корреспондент.
Їй не подобаються хитромудрі питання, а відповіді вона чеканить лаконічно і жорстко. Відчувається: ЗМІ не довіряє. І лише коли вимикається диктофон, Савченко-політик відходить на другий план, а на губах Наді з'являється злегка розслаблена або навіть пустотлива усмішка, пише Аліса Свєтлакова у №23 видання від 17 червня 2016 року. Вона жартує і зовсім по-дівочому позує перед камерою. Про те, кому довіряє Надія і чи вірить сама, що зможе зламати наявну систему, вона розповіла в інтерв'ю Корреспонденту.
Вчуся на помилках
- В інтернеті проти вас триває масована атака. Більшість опитаних нами експертів сходяться на думці, що це підступи політиків. По-вашому, чим ви їх уже встигли дістати, що вони досі не відкликають своїх ботів?
- Я не знаю, хто такі боти, я не читаю інтернет. З усього того, про що ви запитали, я можу розмірковувати лише про те, чи вигідна я зараз владі. Не впевнена. Але я працюю. Собаки гавкають – караван іде.
- Якими будуть ваші три першочергових кроки в політиці?
- Хіба я їх ще не зробила? Буду, як і раніше, працювати, помилятися, вчитися на своїх помилках і досягненнях. Зараз учуся робити менше помилок. Найближчим часом приступаю до роботи над законопроектами щодо в'язниць, пенітенціарної системи. Я, до речі, із зусиллями це слово вивчила. Але я ретельно і скрупульозно намагаюся розбиратися в усьому. Там є над чим працювати, обсяг матеріалів великий.
Але коли, нарешті, ажіотаж навколо моєї персони стихне і я перестану витрачати час на розмови з журналістами, то повністю занурюсь у роботу. Вона дійсно забирає багато часу, і я не встигаю вичитувати законопроекти, занурюватись, писати, розбиратися в чомусь новому. Тому чекаю, що всі навколо заспокояться. Хочу з головою зануритися в роботу.
- Ви кажете про зроблені помилки. А які кроки вважаєте помилковими?
- Повною мірою помилками свої прорахунки я не вважаю, оскільки всі кроки роблю від душі, з відкритим серцем, щиро. І я готова захистити кожне сказане слово, кожну свою дію. Якщо десь у чомусь я ще не до кінця розібралася – я розберуся.
Найпоширеніша помилка полягає, напевно, в тому, що я говорю, маючи на увазі одне, а люди якийсь інший зміст вкладають. А це означає, що я не знайшла відповідних слів
Найпоширеніша помилка полягає, напевно, в тому, що я говорю, маючи на увазі одне, а люди якийсь інший зміст вкладають. А це означає, що я не знайшла відповідних слів, щоб донести свою думку, щоб ті, кого ви називаєте ботами, якась російська пропаганда, не змогли б використовувати проти мене мною ж сказане – перекрутити, переінакшити сенс почутого. Для себе я ставлю завдання навчитися говорити настільки чітко, щоб мінімізувати будь-які можливості спотворення моїх слів.
- А що можете відповісти тим, хто говорить про ваше психічне нездоров'я. Наприклад, про те, що ви переживаєте посттравматичний синдром?
- Я готова разом з тими, хто сумнівається, пройти медкомісію, нехай лікарі нам усім поставлять діагноз. Я проходила комісію щороку, я ж військовий льотчик! Я б не була допущена до роботи, якби у мене було щось не так з головою. Я навіть проходила психіатричну експертизу – і не де-небудь, а в Росії, в Інституті Сербського, фахівці якого також визнали, що я нормальна.
Пробудити свідомість
- Анонсовані вами переговори із Захарченком, Плотницьким викликали шквал критики. Говорили, що вони кремлівські маріонетки і самостійних рішень не приймають. Якщо дивитися на речі під таким кутом зору, чого ви хочете від них домогтися?
- Я ось що думаю: адже Захарченко і Плотницький – вони теж українці. Може, з цієї причини їх хтось там і призначив керувати цими територіями, є така практика. Тобто вони українці, а не малороси, як їх принизливо називають у Росії, не путінські маріонетки.
І я хочу розбудити в них українців, пробудити в них свідомість, достукатися до їхнього розуму. Так можна врятувати багато кого, дуже багато людських життів. Тому шквал критики мене не хвилює. Якщо комусь не боляче від того, що вбивають українців, і багатьом диванним військам Майдану й АТО просто хочеться обговорювати це, лежачи на дивані, то нехай так і роблять. А я діятиму. І якщо завтра на місці хлопців або мене в полоні опинитеся ви, він [вказує на нашого фотографа], ще який-небудь журналіст, то ви зрозумієте, про що я говорила.
- Певний час тому ви були проти Мінських угод, тепер виступаєте за них. Що вплинуло на зміну вашого бачення?
- Будь-які методи хороші, якщо у підсумку вдалося домовитися про припинення вогню. Так, ці домовленості попередні, існує маса нюансів, які згодом вирішуються, змінюються. Але важливо те, що зупинили вогонь. Мінус Мінських угод у тому, що на наступних етапах вони втратять свою ефективність. Це станеться в майбутньому, ось і все. Поки ж потрібно домагатися їхнього виконання. А в майбутньому будемо робити щось додатково, крім угод.
- Засуджений в Україні Євген Єрофєєв виявив бажання зустрітися з вами і поспілкуватися. Ви погодитеся?
- Знаєте, як кажуть, земля квадратна – за рогом зустрінемося. Я абсолютно не проти зустрічі з ним. Буде про що поспілкуватися. Причому неважливо, де це станеться, – на території вільної України або на території вільної Росії. Розумієте, про що я?
- Існує думка, що вас повинні були звільнити ще 23 березня. Дійсно були якісь до цього передумови або це лише домисли?
- Я не можу підтвердити, чи була насправді така можливість, але мені так теж говорили. Були такі чутки. А ось підтверджень отримати не вдалося.
Я чудово знаю, що собою представляють операції зі звільнення заручників. Це завжди дуже хиткі домовленості, оскільки щось переноситься, щось відкладається, щось могло не зростися, – це все звичайний процес, але головне – це результат, і головне досягти його якомога швидше. Так що я думаю: між 23 березня і тією датою, коли мене звільнили, не така вже й велика різниця. Тому що, якщо казати по суті, мене повинні були звільнити, щойно привезли в Росію. А решта – це дрібниці.
- З вашими адвокатами підтримуєте зв'язок?
- Так, підтримую. Ми планували разом працювати в певних сферах. На цьому тижні ми з ними зустрінемося і подивимося, чи будемо співпрацювати в подальшому і в якому форматі. Я їм дуже вдячна за себе, за те, що вони зараз борються за українців, які там залишилися, а також за всіх політв'язнів Росії. Через усе це у мене апріорі не можуть бути погані стосунки з адвокатами.
- Багато хто чекав, що ви після 709 днів перебування у в'язниці візьмете тайм-аут.
- Люди навіть дні порахували! Спасибі, буду знати тепер, я, якщо чесно, не рахувала.
- Що кажуть близькі про ваш відпочинок?
- Мені всі кажуть, що потрібно відпочити. Близько роблять це щиро, бо вони налаштовані на те, щоб мене захищати, відгороджувати від інших, охороняти мій спокій – лише б не смикали. А кожна людина, яка за мене вболівала, поки я була в тюрмі, міркує приблизно так: «Тобі дуже потрібно відпочити, але спочатку виріши моє питання».
І таких питань безліч, і я розумію, що за такого темпу я відпочину коли-небудь потім ... дуже нескоро ... (сміється) на тому світі ... Ну і нестрашно – якщо поки ніяк не виходить, отже, треба працювати. І ще я розраховую на перепочинок відразу після того, як почнуться канікули в Раді [із 17 червня]. Усім, хто хвилюється за мене, хочу повідомити: я неодмінно цією законною відпусткою скористаюся і дійсно відпочину.
- Вам виплатили зарплату або відпускні за час відсутності в Раді?
- Ну з якої радості мені повинні платити? Я не приходила на роботу, мене не було. Я була у штаті, звичайно, ішов стаж (сміється) ... Сидіння у в'язниці для Верховної Ради, як я зрозуміла, – це взагалі звичайне явище. Але зарплату я не отримувала.
Однак усім депутатам виплачують кошти для роботи з виборцями. По 6 тис. грн або вже по 17 зараз – я так і не розібралася ще чітко, вибачте. І тут від мого імені працювала команда, вони їздили, проводили якісь акції, закуповували канцелярію, щоб відповідати людям на їхні звернення, допомагали їм вирішувати проблеми. Ці гроші за дорученням отримувала моя сестра і направляла їх на все те, про що я вам розповіла. А свою першу зарплату я отримаю в кінці поточного місяця, я навіть ще не знаю, скільки.
Щирість не заплануєш
- Як у вас зараз складаються стосунки з Юлією Володимирівною? Неодноразово вже доводилося чути, що Тимошенко тепер бачить у вас конкурента...
- У нас чудові ділові стосунки! Чудові! Ми з нею не так часто бачимося, оскільки обидві зайняті і багато працюємо. Але весь час наших зустрічей ми присвячуємо діловим конструктивним бесідам.
- Вона на вас не ображається за букет?
- Мене всі журналісти запитують про якийсь букет. Але букета не було. Вона мені простягла руку, я потисла її – все. Вона запитала, чи можна мене обійняти, але я вибачилася і пояснила, що зараз, поки я тільки вийшла з в'язниці, краще від цього утриматися.
І вона мене чудово зрозуміла, оскільки не з чуток сама розуміє, що означає перебувати за ѓратами, як себе після цього відчуваєш, особливо в перший час. Тому вона дуже добродушно мені відповіла – зустрінемося на роботі, попрацюємо у фракції. Хто і навіщо намалював цей букет, я не розумію. І, звичайно, ні за що вона на мене не ображається, а я на неї тим паче.
- У перший день вашої роботи в Раді ви спілкувалися з Мустафою Джемілєвим. Він давав вам якісь поради?
- Так. Ця людина – дисидент, я його дуже поважаю. Він пройшов через таку величезну кількість труднощів, через такі важкі життєві випробування, що нам і не снилося. Але він завжди жив заради боротьби за свої ідеали, ніколи не зраджував собі, своїм принципам, своєму народу. І він продовжує цю боротьбу, незважаючи на немолодий вік.
Мені приємно спілкуватися з цією людиною, я б хотіла бачитися і говорити з ним якомога частіше, але поки робота не дозволяє. Але я не сумніваюся, що та наша зустріч була не останньою і ми часто будемо обмінюватися думками.
- Він, можливо, давав вам якісь конструктивні поради щодо адаптації або ділився досвідом боротьби?
- Поки що у нас була лише коротка розмова. Ми розмовляли на більш загальні життєві теми. Я з радістю чекаю порад від такої людини, як він.
- Тобто ви йому на сто відсотків довіряєте? Чи є ще в Раді люди, яким ви довіряли б настільки ж повно?
- Саме на всі сто – ні, і не може бути ніколи. Справа в тому, що Рада – це політика, а в політиці все зовсім не так, як у звичайному житті, політика – щось зовсім інше. Звичайні людські принципи – тримати слово, бути вірним у дружбі, говорити правду – тут, як мені здається, не діють.
Я поки що не навчилася розбиратися в політиці, тому тим більше нікому не можу повністю довіряти. Ось на війні все інакше – там життєво важливо довіряти товаришеві. І кожен вірить, що товариш прикриє спину в бою, підставить плече, якщо ти впав.
Іноді здається, що у політиків, які нікому не довіряють і перебувають у постійній конкуренції один з одним, стан набагато більш стресовий, ніж у солдата
Тому іноді здається, що у політиків, які нікому не довіряють і перебувають у постійній конкуренції один з одним, стан набагато більш стресовий, ніж у солдата. Якщо в політиці присутній хоча б невеликий ступінь довіри, уже можна працювати.
- А поза Радою кому довіряєте?
- Звичайно ж, моїй сім'ї. Я абсолютно довіряю своїй сестрі. Що б вона не зробила, я буду їй вірити, бо це моя людина в самому прямому сенсі слова. І я знаю, що навіть якщо вона помилиться, то не зі зла, ненавмисно. І навіть якщо це мені зашкодить, я ніколи не буду тримати на неї зла.
- Чи вистачить у вас сил, щоб зберегти свою незалежність і самостійність у політиці?
- Вистачить. Ніколи, абсолютно ніколи прогинатися під когось не стану.
- Деякі політологи і тим більше прості люди покладають на вас великі надії і навіть вважають, що ви можете стати тією особистістю, яка не на словах, а на ділі змінить Україну. У вас є своєрідний план з руйнування тієї самої системи?
- Заява серйозна, особливо коли чуєш її від політологів. Нехай також підключаться астрологи, ворожки і змалюють повною мірою картину мого майбутнього.
Необхідно, щоб усі зрозуміли одну річ – навіть якщо щось написано долею, підкріплено історичними фактами або політологічними дослідженнями, то все одно все це відбувається само собою, спонтанно, а не за планом. Щирість неможливо запланувати. Якщо цьому судилося здійснитися, воно здійснитися.
Думаю я про це? Якщо я буду цілеспрямовано думати про те, як зруйнувати систему, зруйнувати те, що зараз є в Україні, то тоді я не буду тією особистістю, яка зможе домогтися поліпшення в країні. Все відбувається експромтом. Експромтом!
- Є ще один прогноз – вам пророкують майбутнє політичного тирана, який зможе вибити стільці з-під політиків, які сидять у країні за різних режимів. Ви згодні з такою інтерпретацією?
- А чому тирана? Якщо вибити крісло з-під нехорошої людини, це не тиран, це козак. Козаки у нас так робили! Я робитиму все, щоб Україна жила. Хто і що буде заважати, з тим і будемо боротися. А якими методами боротися – подивимося за ситуацією.
***
Цей матеріал опубліковано в №23 журналу Корреспондент від 17 червня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.