Радник міністра внутрішніх справ, народний депутат Антон Геращенко дав інтерв’ю журналу Корреспондент.
Інший раз те, що каже Антон Геращенко, здається неймовірним. Або неприйнятним. Чого варті хоча б його підозри, що Надія Савченко в Росії була завербована і тепер працює на сусідню країну. Але при цьому Геращенко, який найбільше відомий як радник міністра внутрішніх справ, досить незвично і швидко знаходить докази будь-яким своїм твердженням.
У міру спілкування з ним у Корреспондента виникло відчуття: Геращенко – в першу чергу аналітик і для аналізу ситуації в масштабах країни використовує власний метод, своєрідне ноу-хау, яким не хоче ділитися, пише Аліса Свєтлакова у №30 видання від 12 серпня 2016 року.
Замість цього жартує:
- Знаєте, хто придумав Надії Савченко прізвисько Троянський кінь?
- Ви?
- Я!
Коли вона вийшла майже з дворічного полону, кожен поважний блогер висловився з цього приводу, багато хто побажав їй успіхів у політиці. Напевно я був одним з небагатьох, хто побажав їй створити сім'ю, народити дітей й облаштувати особисте життя. Але Савченко мого заклику не почула – вона активно втягнулася в політику.
У неї гострий язик, який часто видає меседжі, здатні сильно роздратувати простих громадян України. Наприклад, фраза про те, що матерям потрібно вибачатися одна перед одною, викликала величезне розчарування і резонанс. Складно зрозуміти, чому мати українського бійця, загиблого від снаряда російських військових, повинна вибачатися перед матір'ю іншого громадянина України, якого путінська пропаганда налаштувала проти нас, озброїла і направила вбивати наших хлопців.
Я не можу підтримувати такі погляди, тому залишаюся при своїй думці: Савченко було б чудово зайнятися облаштуванням свого особистого життя. А прочитавши її книгу, я ще більше переконався у своїй думці. Взагалі, я люблю читати книги і дарувати їх. Наприклад, сьогодні подарував одному прокурору книгу Лі Куан Ю З третього світу в перший, щоб він надихнувся досвідом сінгапурських реформ і навчився садити своїх друзів.
Троянський кінь
- По-Вашому, Савченко діє сама по собі або за нею хтось стоїть?
- Як тільки вона потрапила в полон, кілька українських партій включилися в гонку за те, хто швидше включить її до свого списку. Вони робили це з чисто меркантильних міркувань, в надії, що образ народної героїні, яка перебуває в катівнях Кремля, підвищить їхні рейтинги. Краще за всіх переконати маму і сестру Надії вийшло у Юлії Тимошенко. Тому Савченко опинилася в списку БЮТ. Зараз же багато політичних оглядачів чекають, коли ж Юлія Володимирівна почне підтримувати висловлювання Савченко.
Але, схоже, не дочекаються. Я спостерігаю між ними якесь охолодження, яке почалося після її звільнення.
Взагалі, Савченко завжди відрізнялася цікавим характером і нестандартним підходом. Якщо ви піднімете її інтерв'ю 2011 року, то зауважите, що навіть у той час у неї спостерігався нестримний потяг до слави, популярності. Я думаю, аналітики російських спецслужб побачили цей потяг і посприяли, щоб образ Савченко був широко розтиражований в українському суспільстві.
Вас не дивувало, чому саме для судів з її участю були забезпечені прямі трансляції? Ні Олег Сенцов, ні Олександр Кольченко [українці, політичні в'язні в РФ], ні десяток інших наших незаконно затриманих людей не мали ніяких прямих трансляцій під час засідань суду, їм не дозволяли співати гімн, демонстративно носити футболку з українським тризубом ...
Це наштовхує на думку, що освітлення цього судового процесу було створено навмисно. Якби російським суддям була дана команда не організовувати трансляцій, то ніяких би геройських виступів Савченко ми не побачили.
- Виходить, навіть у ситуації з обміном заручниками ініціатива не на нашому боці. Як тоді взагалі боротися, рятувати країну?
- Нам треба Україну зшивати. У тому вигляді, в якому країна перебуває сьогодні, вона з'явилася в 1954 році – саме тоді остаточно оформилася територія сучасної України. Ми багатонаціональна держава, що в першу чергу складається з громадян російського та українського походження. І у всіх країнах, неоднорідних за нацскладом, завжди виникає певне непорозуміння.
Такі конфлікти бувають навіть у цивілізованих державах, на кшталт Канади, де французька більшість у провінції Квебек хотіла відокремитися. Є проблема Великобританія – Шотландія, Іспанія – Каталонія. Тому в таких країнах, як Україна, необхідно вести зважену культурну, мовну та національну політику. А у нас 23 роки до початку Майдану країну просто розривали на частини.
- Хто конкретно її розривав?
- Приміром, у 2004 році за мовчазного сприяння президента Леоніда Кучми був дозволений до показу відеоролик, який розділив усіх українців на три сорти. Таким чином, за участю державної влади був організований розкол країни на частини. А потім Володимиру Путіну залишилося лише посилити ситуацію.
Величезну роль у цьому розколі зіграли російські телеканали, які вільно здійснювали мовлення в кабельних мережах України до 2014 року. Вони показували сюжети про те, що Україна нібито неповноцінна держава, що такої держави взагалі бути не повинно, що вона є «тимчасовою проблемою», і рано чи пізно все закінчиться тим, що Україна на колінах приповзе до Російської Федерації. Все це було зроблене за повного потурання влади і стимулювало наростання екстремізму.
Зараз ми повинні вести дуже обережну політику всередині країни, щоб її зшити, скріпити усіма силами, щоб кожна нація відчувала себе в Україні як удома, щоб не було ніяких спроб викривляти історію і вивищувати одну націю над іншою.
Солдати інформаційної війни
- Після публікації контактів журналістів, акредитованих у "ДНР/ЛНР", багато хто на вас образився. Можете пояснити, навіщо ви це зробили? Адже на територію невизнаних республік їздили й українські журналісти-патріоти з метою правдиво висвітлити ситуацію на сході країни.
- Тим журналістам, які писали правду, а не займалися пропагандою, боятися нема чого. Які до них можуть бути питання?
Питання повинні бути до тих журналістів, які, прикриваючись посвідченням, писали неправду, прославляли сепаратистів, бойовиків, підтримували розкол держави. Опубліковані дані не були взяті зі стелі, вони були отримані під час перехоплення електронної пошти так званого міністра пропаганди "ДНР" такої собі Олени Нікітіної-Пушиліної. І жоден журналіст не заперечив факту наявності свого прізвища в списку, оскільки він справжній. Конфлікт у тому, що українські журналісти з легкістю віддали всі свої дані, в тому числі паспортні, а також домашні адреси і телефони, щоб отримати картку акредитації "ДНР". При цьому вони обурилися тим, що в Україні їхні дані були оприлюднені. Це подвійні стандарти, якщо бути відвертим.
Але при цьому жоден журналіст мені не погрожував, виникали лише словесні перепалки в соцмережах. Боятися потрібно тим журналістам і пропагандистам, які писали неправду.
- Багато журналістів погрожували судитися з вами після публікації списку ...
- Ніхто так і не подав заяви, ніхто зі мною не судився. Це був лише білий шум.
- По-вашому, в Україні, як і раніше, діють антиукраїнські ЗМІ?
- На сьогоднішній день наша країна абсолютно беззахисна не тільки у військовій, а і в інформаційній сфері. Наприклад, живучи в РФ, ви не зможете зайти на сайти багатьох українських інформаційних порталів, оскільки у них працює захисна система, яка не дозволяє росіянам дивитися сюжети про звірства їхніх бойовиків в Україні. У нас же інформаційний простір вільний. І як тільки який-небудь політик заявляє, що так далі бути не повинно, громадськість відразу обурюється, – це нібито утиски свободи слова.
Я вважаю, що потрібно блокувати ті сайти, які ведуть антиукраїнську пропаганду, збирають фінансування на утримання бойовиків "Новоросії".
- Усі журналісти ходять по лезу ножа. Які існують критерії роботи в правовому полі і за його межами?
- На Нюрнберзькому процесі одним з обвинувачених був керівник газети Штурмовик Юліус Штрайхер. Цю "святу людину" повісили за те, що він видавав газети та журнали, в яких закликав до винищення євреїв як нації.
Багато хто може заперечити, що він лише висловлював свою точку зору, у нього було право на свободу слова, адже він нікого особисто не вбив, нікого не застрелив, не повісив. Але судді трибуналу вирішили, що його необхідно страчувати за антисемітську пропаганду і створення атмосфери ненависті і страху, яка призвела до загибелі мільйонів людей.
Як можна розцінювати заяви українських журналістів, які говорять, що такої країни, як Україна, немає? Журналісти повинні пам'ятати, що вони є солдатами інформаційної війни, і розуміти глибину відповідальності. Журналісти з Росії, що знімають пропагандистські сюжети, в тому числі допомагають убивати солдатів і мирних жителів.
"Ви тримайтеся тут ..."
- Ви опублікували листування прес-секретаря "ДНР" з російським єпископом, у якому вони обговорюють, що в Україні за останні два роки перебувало близько 50 тис. бойовиків з РФ. Чи не забагато? Як ця цифра корелюється з іншою статистикою?
- На сайті Миротворець на сьогоднішній день зібрано дані про 18.200 громадян РФ, які причетні до конфлікту на Донбасі. В цілому кількість російських громадян, які воювали проти України, обчислюється десятками тисяч.
А цей лист було підписано Олександром Бородаєм, людиною, делегованою Росією, яка є громадянином РФ і через якесь непорозуміння він був названий прем'єр-міністром якоїсь Донецької терористичної республіки. Тому, я вважаю, що цю цифру можна використовувати історикам, правозахисникам, дипломатам для демонстрації реальних масштабів російської агресії.
Про яку громадянську війну ми говоримо? Уявіть собі, що 50 тис. українців приїдуть до Росії відстоювати свободу вільної Ічкерії. Як ставляться до українців, які допомагали чеченському народу в 90-і роки відстоювати свою незалежність? Їх судили в Росії, вбивали ... А як ми повинні ставитися до громадян РФ, які незаконно приїжджали на територію нашої країни і вбивали наших громадян? Це бойовики, терористи – й іншого ставлення до них не може бути.
- А скільки українських громадян воювало проти нашої армії?
- Багато тисяч. Одні піддалися антиукраїнській пропаганді, а інші вплуталися у війну просто за фінансову винагороду. Адже Росія щедро спонсорувала всі ці козацькі полки і батальйони. Тому багато хто, взявши до рук зброю, спробував воювати за відділення Донбасу від України.
Не будемо приховувати, що це було успішним ще й тому, що понад десятиліття велася антиукраїнська пропаганда. Людям пообіцяли стати частиною РФ, це нібито гарантувало їм високий рівень зарплат і пенсій. Будемо казати правду: економічне становище України на тлі Росії було програшним – водій маршрутки в Москві отримує півтори тисячі доларів.
Тоді говорили, що в Росії зарплати є, а в Україні немає. І це була правда, оскільки влада у нас багато років не дбала про розвиток країни, грузла в корупції. Бажання жити краще теж зіграло свою роль. Однак тепер уже мешканці Криму, які спочатку купилися на ці посили, живуть фразою [Дмитра] Медведєва: "Грошей немає. Ви тримайтеся тут".
Рука Москви
- Чи є з нашого боку дані про кількість громадян РФ, які загинули під час конфлікту в Україні?
- Точних даних немає, але ми розуміємо, що ця кількість вимірюється кількома тисячами російських військовослужбовців і бойовиків.
У Росії ж дані про втрати повністю засекречені, вони не транслюються, щоб не деморалізувати народ. Володимир Путін з великим небажанням задіяв кадрові частини російської армії і зробив це лише двічі – тоді відбувся бій під Іловайськом і під Дебальцевим.
А решту часу вперед кидали гарматне м'ясо. Причому воно ранжувалося таким чином: у перших лавах стояли українці, які присягнули на вірність Росії, у другу чергу йшли російські бойовики. Колись історики, отримавши доступ до архівів, будуть знати точні цифри. Але це станеться через десятиліття.
- Звіт з підписом Бородая був адресований єпископу російської церкви московського патріархату. Наскільки церква в Україні є сильною зброєю в руках Кремля?
- Не можна всіх стригти під одну гребінку. Серед священиків московського патріархату є люди, які цінують Україну, допомагають їй. Вони навіть їздять у зону АТО і благословляють наших військових. Але є серед них і такі, як батюшка зі Слов'янська, який підтримував Гиркіна, допомагаючи створювати в місті режим страху, терору. Він у розшуку, зараз, за моїми відомостями, виїхав на територію РФ. Були й інші священнослужителі, які брали участь у такій діяльності.
На сайті Миротворець є десятки таких священнослужителів.
- Відразу ж напрошується питання про хресну ходу. Ви багато писали з цього приводу. Невже хтось справді замислював використовувати вірян для провокацій?
- Зайдіть на сайт Союзу православних журналістів. Чомусь восени минулого року була раптово створена така організація. Приблизно з березня над цим сайтом став активно працювати В'ячеслав Піховшек. Він же 12 березня 2016 року написав статтю, у якій говорилося, що ймовірність релігійної війни в Україні дуже висока.
Чому відомий політичний оглядач раптом зайнявся темою православ'я? Я не вірю, що такі люди, як Піховшек, раптово прозріли або на них зійшов божий дух, тому вони почали писати на християнську тематику. Контент-аналіз його профілю у Фейсбуці показав, що ще рік тому в нього жодного слова не було про церкву або Бога, а кількість публікованих постів становила 1-2 на тиждень ...
Завдання, які ставилися російськими ідеологами цієї хресної ходи, цілком зрозумілі: показати мобілізацію – скільки у них є людей, створити атмосферу напруженості, нервозності, і найбільш цинічне: вони розуміли, що в Україні знайдуться відчайдухи, які захочуть побити учасників ходи. Але завдяки злагодженій роботі поліції нам вдалося уникнути проблем.
Щоб ви розуміли, їх чекали на трасі близько 150 бійців ОУН-УПА, був створений штаб, мета якого полягала в тому, щоб не допустити хресну ходу до Києва. Це все закінчилося б грандіозним зіткненням поліції, Нацгвардії і праворадикальних організацій. Яка чудова картинка була б для російського ТБ: "Дивіться, в Україні православним не дають проводити хресну ходу, вірян б'ють! Це все нацисти!". А нам в підсумку ніхто навіть спасибі не сказав.
Але найважливіше, що ми попередили зіткнення, негативні результати. Це та кропітка робота, якої не видно і яку ніхто не цінує. Але вона дуже важлива.
- Руку Москви деякі побачили і в убивстві журналіста Павла Шеремета. Ви могли б пролити світло на хід розслідування?
- Я знав Павла Шеремета недостатньо близько, але при цьому ми з ним спілкувалися на різні теми, в тому числі і політичні. Коли стався вибух і з'явилися повідомлення про його вбивство, перша думка, яка прийшла мені в голову, що це, можливо, планове інсценування, зроблене за домовленістю з правоохоронними органами, щоб провести якусь оперативну комбінацію або перевірку.
Бувають такі випадки: правоохоронні органи розігрують оперативну комбінацію, інсценування вбивства, щоб вийти на кілера і замовника. Аналогічну операцію недавно провели в Одесі, і я в перші хвилини подумав, що з Шереметом та сама ситуація. Але, на жаль, я дізнався, що це правда і Павло загинув. Це був шок!
Не можу уявити, що в роботі Шеремета могло бути такого, що б свідчило про його конфлікт із злочинним угрупуванням. Взагалі, це все дивно. Сьогодні розглядається багато версій, одна з них – історія його взаємин з Російською Федерацією, де він жив до 2011-12 року, і ті зв'язки, які у нього там були. Павло регулярно їздив до РФ, і зараз слідство по крупицях намагається зрозуміти, хто його контактери в Росії, які питання він обговорював. Заступник генерального прокурора Анатолій Матіос повідомив, що Шеремет незадовго до загибелі зустрічався в Москві з Олександром Клименком [міністром доходів і зборів в уряді Миколи Азарова, 2012-2014].
У справі Шеремета поки що багато білих плям, неясний мотив. Слідство шукає тих двох осіб, умовно названих "чоловік і жінка", які фігурують на відеозаписі й здійснюють маніпуляції навколо машини Шеремета. Це були професіонали високого рівня. І, звичайно ж, всі адекватні люди хотіли б, щоб і замовники, і виконавці цього злочину були знайдені. Також розглядається версія дії російських спецслужб для дестабілізації ситуації в країні. Але ця версія є неповною, немає вагомих доказів. Яка конкретно версія виявиться вірною, покаже слідство.
***
Цей матеріал опубліковано в №30 журналу Корреспондент від 12 серпня 2016 року. Передрук публікацій журналу Корреспондент у повному обсязі заборонено. З правилами використання матеріалів журналу Корреспондент,опублікованих на сайті Корреспондент.net, можна ознайомитися тут.