Найнебезпечніші системи озброєння Росії та Туреччини, які повинні змусити задуматися.
Сирія була серйозним джерелом напруженості між Туреччиною і Росією ще до того, як турецький F-16 24 листопада збив російський Су-24 на кордоні з Сирією, пише The National Interest. З самого початку громадянської війни в Сирії в 2011 році Росія і Іран підтримують режим сирійського президента Башара аль-Асада, а Туреччина разом з Саудівською Аравією, Катаром і США сприяє повстанцям, які борються проти Асада.
Коли війська Асада в червні 2012 року збили в небі над Середземним морем турецький літак-розвідник RF-4, Анкара ввела в дію нові правила бою і застосування зброї проти Дамаска, які мають сумнівну законну силу. За останні три з половиною роки Туреччина збила близько десятка сирійських літаків, вертольотів і безпілотних літальних апаратів нібито за порушення її повітряного простору.
Останній інцидент став кульмінацією в цьому перетягуванні каната і в прагненні Туреччини допомогти своїм клієнтам в Сирії.
Російська суперзброя нового покоління
Після прибуття у вересні 2015 року на середземноморське узбережжя Сирії російського авіаційного контингенту, один його літак на короткий час порушив турецький повітряний простір; сирійський МіГ-29 перейшов на режим автоматичного супроводу цілі, якою виявилися турецькі F-16 на території Туреччини, а турки 16 жовтня збили на своїй території російський, як вони вважають, безпілотник.
Незважаючи на ці інциденти, російська авіація повинна була демонструвати туркам, що надається ними підтримка антиасадовськими силам не вітається. Для Туреччини посилення тиску на діючу в Сирії російську авіацію стало можливістю заспокоїти воюючі під її крилом повстанські групи і націлити їх на подальшу боротьбу з Асадом.
Оскільки Туреччина є членом НАТО і має більше доступу до бойового простору в Сирії, а Росія володіє колосальною військовою перевагою, масштабна війна між двома сторонами малоймовірна.
Проте невеликі зіткнення, схожі на інцидент 24 листопада, все-таки можливі - особливо у зв'язку з тим, що російський Генеральний штаб зайняв більш агресивну позицію щодо турків. Але у Туреччині є значні військові сили і засоби, які можуть ускладнити життя Росії.
Видання зібрало по п'ять найнебезпечніших систем озброєння Росії та Туреччини, які повинні змусити задуматися, перш ніж хтось із них вирішить піти на ескалацію напруженості.
Туреччина
Багатофункціональний винищувач F-16 і вдосконалена керована ракета класу "повітря-повітря" середньої дальності AIM-120
У складі турецьких ВПС майже 250 літаків F-16, причому 30 з них в модифікації Block 50+. Block 50+ це останній варіант F-16, що є перевіреним в бою багатоцільовим винищувачем четвертого покоління. Туреччина виробляє (за американською ліцензією) і використовує з середини 1980-х років різні варіанти F-16, у зв'язку з чим її ВПС знайшли значні навички та досвід польотів на Fighting Falcon у всіляких сценаріях.
Ракета американського виробництва AIM-120, якою турки 24 листопада збили російський Су-24, є смертоносною зброєю F-16. Маючи дальність пуску майже 50 кілометрів, AIM-120 перетворює F-16 на серйозну загрозу для добре підготовлених і оснащених російських ВПС.
Система радіоелектронного придушення наземного базування KORAL
Пересувна станція радіоелектронного придушення наземного базування KORAL - новітнє поповнення в турецькому арсеналі засобів РЕБ. Створена турецькою державною корпорацією Aselsan, ця система радіоелектронного захисту/активного радіоелектронного придушення призначена для придушення і постановки перешкод сучасним РЛС супротивника.
Вона аналізує численні сигнали цілей у великому діапазоні частот і автоматично формує алгоритм дій у відповідь завдяки своїй цифровій пам'яті високих частот. Маючи ефективну дальність близько 150 кілометрів, KORAL, згідно з наявною інформацією, може пригнічувати і вводити в оману будь-які радіолокаційні системи наземного, морського і авіаційного базування.
Ця нова система знижує обізнаність супротивника про навколишнє оточення, а тому може дезорієнтувати росіян, посилити неясність бойової обстановки і засліпити їхні системи озброєнь, здатні створювати загрозу для турецької армії.
Підводні човни класу Gür
У складі турецьких ВМС є чотири субмарини класу Gür, які вважаються одними з найкращих дизель-електричних підводних човнів у світі. Основою для їх конструкції став експортний варіант німецьких човнів типу 209, модель T2/1 400 компанії HDW.
Субмарини класу Gür мають на озброєнні протикорабельні ракети Harpoon (UGM-84), а також важкі торпеди Tigerfish британського виробництва і DM2A4 виробництва Німеччини. Турецькі підводні човни також оснащені найсучаснішими системами виявлення і цілевказування, завдяки чому вони є безшумними і смертоносними мисливцями, що створюють серйозну загрозу російській групі надводних кораблів в східному Середземномор'ї.
З урахуванням недоліків засобів протичовнової оборони російського оперативного з'єднання ВМФ в Сирії субмарини Gür дають турецькій стороні колосальний важіль тиску.
Корвети-невидимки класу Ada
Турецькі корвети класу Ada - ще одна військово-морська платформа, що є смертельною небезпекою для російської групи надводних кораблів і допоміжних суден, що діють в Середземному морі.
Сконструйовані і зведені в Туреччині, ці корвети оснащені вісьмома ракетами Harpoon Block II, 76-міліметровими гарматами OtoMelara Super Rapid та іншою зброєю.
Оскільки в цьому кораблі застосовані технології малопомітності «стелс», у нього зменшена акустична сигнатура, ефективна поверхня, що відбивається, і знижені теплові демаскуючі ознаки.
Ці кораблі оснащені РЛС підвищеної скритності, що дозволяє їм підкрадатися до російських надводних кораблів і завдавати по ним смертельні удари.
Військово-морські диверсійні підрозділи SAT
SAT (підводні штурмові групи) - це еліта збройних сил Туреччини. Підрозділи SAT можуть діяти в будь-яких умовах. Вони можуть проникати в тил противника з повітря, по суші і по морю, завдаючи ударів по важливих цілях.
Вони можуть проводити диверсії і здійснювати напади на портові споруди і кораблі на якірній стоянці. Ці групи бойових плавців є силами спеціального призначення та оперативного реагування.
У ході обмеженого конфлікту бійці SAT зможуть проводити результативні таємні операції проти берегової сирійської інфраструктури і російських кораблів, що діють в Середземному морі.
Росія
Багатофункціональний фронтовий винищувач-бомбардувальник Су-34 і керовані ракети класу "повітря-повітря" середньої дальності Р-27/РВВ-АЕ
З 2008 року багатофункціональні винищувачі-бомбардувальники Су-34 (з кодифікації НАТО - Fullback Захисник) почали надходити на озброєння замість старіших моделей фронтових бомбардувальників Ту-22M і Су-24.
Су-34 оснащений новітньою системою управління вогнем, радіолокаційною станцією з фазованими антенними ґратами і потужною системою придушення радіоелектронних засобів.
У порівнянні з турецьким F-16 Су-34 може брати на борт більше снарядів і палива, що забезпечує йому більшу дальність польоту. Наразі в Росії на озброєнні є більше 80 фронтових бомбардувальників Су-34, близько 15 з яких базуються в Сирії.
Після події 24 листопада інциденту слід очікувати, що в повітряному протистоянні з турецькими F-16 Су-34 будуть брати участь частіше. Ці сучасні літаки, які поповнили арсенал російських ВПС, краще пристосовані до самозахисту і мають високу маневреність. Завдяки всім цим характеристикам Су-34 є "міцним горішком" для турецьких F-16.
Однак Су-34 стає ще більш смертоносним супротивником, якщо врахувати, що він озброєний керованими ракетами середньої дальності Р-27 (за класифікацією НАТО АА-10 Alamo) і РВВ-АЕ (за класифікацією НАТО AA-12 Adder) класу "повітря-повітря".
Особливе занепокоєння турецької сторони в умовах повітряного бою може викликати ракета РВВ-АЕ, дальність дії якої становить 100 кілометрів - у порівнянні з турецькими ракетами середньої дальності (виробництва США) AIM-120 AMRAAM класу "повітря-повітря" з дальністю дії всього близько 50 кілометрів.
Наземний комплекс радіоелектронної боротьби Красуха-4
Красуха-4 є новітньою системою радіоелектронної боротьби (РЕБ), що перебуває на озброєнні російської армії.
Можливості цієї широкосмугової багатофункціональної платформи дозволяють пригнічувати наземні радіолокаційні станції, бортові радіолокаційні комплекси (особливо з системами далекого радіовиявлення і наведення AWACS) і низькоорбітальні супутники.
За деякими даними, комплекс РЕБ Красуха-4 здатний викликати серйозні пошкодження радіоелектронних систем супротивника.
Російський контингент в Сирії, за деякими припущеннями, має у своєму розпорядженні комплекс Красуха-4, дальність дії якого, як відомо, становить 300 кілометрів, завдяки чому він має перевагу в порівнянні з турецькою наземною системою радіоелектронного придушення KORAL.
Комплекс Красуха-4 здатний "засліпити" системи AWACS, якими оснащені турецькі літаки Peace Eagle, і істотно ускладнити турецьким ВПС отримання інформації з повітря про обстановку в східному Середземномор'ї і Сирії, а також позбавити їх можливості координувати злети за тривогою своїх винищувачів і здійснювати перехоплення російських літаків.
Ракетні крейсери проекту 1164 Атлант
Ракетний крейсер проекту 1164 Атлант (з кодифікації НАТО - клас Слава) - це у вищій мірі ефективна платформа для проведення надводних бойових операцій і протиповітряної оборони.
Крейсери проекту Атлант є плавучими фортецями - вони оснащені 16-ма протикорабельними крилатими ракетами П-500 Базальт, зенітно-ракетним комплексом C-300ПМУ-2 Фаворит з боєкомплектом з 64 ракет великої дальності, двома установками Оса-М з ракетами малої дальності класу "поверхня-повітря", трьохкоординатним РЛС виявлення і стеження, а також загоризонтними РЛС.
Після загибелі російського Су-24 головний крейсер цього класу - Москва - заступив на бойове чергування в прибережній частині сирійського порту Латакія, що несе серйозну загрозу для подальшого проведення Туреччиною повітряних операцій в східному Середземномор'ї.
Однак з крейсером проекту Атлант є свої проблеми. Наприклад, загрозу для Туреччини може представляти тільки крейсер Москва, оскільки подібні кораблі цього проекту - Маршал Устинов і Варяг - рахуються у складі відповідно Балтійського і Тихоокеанського флотів.
Але що більш важливо, у цих крейсерів немає достатньо ефективних засобів протичовнової оборони (ПЛО), здатних відбивати атаки таких турецьких субмарин, як безшумні і смертоносні підводні човни класу Gür. Що ж стосується сторожових кораблів ВМФ Росії проекту тисячі сто тридцять п'ять Буревісник (з кодифікації НАТО - Krivak I, II), супроводжуючих крейсер Москва на бойове чергування для забезпечення ПЛО (так у тексті, - прим. перекл.), то їх можливості представляються досить спірними.
Війська особливого призначення
Війська спеціального призначення - це загальне позначення російських спецпідрозділів. Ці загони добре підготовлених оперативних співробітників можуть виконувати широкий спектр військових операцій, зокрема, вести розвідку, підривну діяльність, здійснювати диверсії, вести партизанську війну і скоювати санкціоновані вбивства.
Свої оперативні навички та мужність спецназ продемонстрував зовсім недавно, поставши в ролі «зелених чоловічків» під час раптового вторгнення до Криму у лютому 2014 року і в ході військових дій на сході України, що виникли за цим, завдяки чому Росія стала явним переможцем.
Російські елітні підрозділи спецназу наразі можуть представляти для Туреччини найбільш явну і безпосередню небезпеку.
На тлі того, як на південному сході Туреччини посилюється боротьба Анкари з воєнізованою повстанською організацією Робоча партія Курдистану (РПК), і при цьому в країну і досі прибувають біженці з Сирії, абсолютно не відкидається, що прекрасно підготовлені російські спецназівці проникнуть на територію Туреччини і влаштують там безлади і розгром.
Сили і засоби ведення кібернетичної та психологічної війни
Під час кожної з недавніх міжнародних криз, в яких брала участь Росія, противники Москви зазнавали масованих кібератак.
У 2007 році під час кризи у відносинах з Естонією, в ході війни Північної Осетії з Грузією в 2008 році, а також окупації Криму і війни на сході України в 2014-2015 роках Росія продемонструвала свою серйозну конкурентну перевагу - як в якісному, так і в кількісному відношенні.
А з урахуванням здатності Москви вести психологічну війну - маніпулювати засобами масової інформації, підбурювати місцеве населення і деморалізувати сили противника - було б розумним, якби Туреччина звернула увагу на ці сили і засоби, наявні у Росії.