Президенту США варто поміркувати над тим, як президенти часів холодної війни поводилися в набагато серйозніших сутичках із Москвою.
Коли Володимир Путін направив російські війська до Криму, наші військові яструби почали вивергати вогонь. Русофобія стала неприборканою, а сторінки думок і коментарів запалали праведним гнівом. Бараку Обамі слід загасити це полум'я і поміркувати над тим як президенти часів холодної війни поводилися в набагато серйозніших сутичках з Москвою, пише видання The American Conservative.
Коли танкові дивізії Червоної Армії 1956 року придушили угорських борців за свободу, Ейзенхауер навіть пальцем не поворухнув. Коли Хрущов побудував Берлінську стіну, Джон Кеннеді відправився до Берліна і виголосив там промову. Коли війська Варшавського договору в 1968 році розтрощили «празьку весну», Ліндон Джонсон не зробив нічого. Коли Москва наказала генералу Войцеху Ярузельському знищити «Солідарність», Рональд Рейган відмовився доводити Варшаву до дефолту. Президенти не бачили в цих радянських діях загрози важливим американським інтересам, хай як жорстоко чинили Совєти. Вони відчували, що в холодній війні час на нашому боці. І історія підтвердила їхню правоту.
Які важливі американські інтереси в Криму? Їх немає. З часів Катерини Великої до Хрущова півострів належав Росії. Населення Криму - це на 60 відсотків росіяни. Якщо Крим проголосує за відділення, за яким моральним правом ми зможемо відмовити йому в цьому, коли самі 78 днів бомбили Сербію, борючись за відділення Косова? Після закінчення холодної війни країни розпадалися на частини по всій Європі. З Радянського Союзу, Чехословаччини та Югославії вийшли 24 країни. Цього року з питання відділення голосуватиме Шотландія. Наступною може стати Каталонія.
Однак сьогодні Wall Street Journal називає «бліцкригом» дії Росії що відправила своїх солдатів для захоплення аеродромів в Україні. Газета заявляє, що «загроза війни влучила в серце Європи», хоча Крим розташований на самісінькому сході східноєвропейської країни. Wall Street Journal вимагає відправити авіаносець George HW Bush до східного Середземномор'я, а кораблі шостого флоту США у Чорне море. Навіщо? У нас немає союзницьких зобов'язань, що вимагають, щоб ми воювали з Росією за Крим. У нас там немає життєво важливих інтересів. Отже, ми направимо туди групу кораблів, просто щоб показати, які ми круті, щоб викликати ескалацію кризи і створити ризик збройного зіткнення?
Washington Post називає дії Путіна «неприкритим актом збройної агресії в центрі Європи». Це Крим центр Європи? Ми розплачуємося за незнання географії. Washington Post також вимагає оголосити Путіну ультиматум: забирайся з Криму, або ми застосуємо санкції, які «потоплять російську фінансову систему». Так, ми з Євросоюзом можемо нанести каліцтва російській економіці і зруйнувати її банки. Але чи доцільно це? А що, як Москва у відповідь відмовить в кредитах Україні, зажадає від Києва повернення боргів, відмовиться купувати українські товари і підніме ціни на нафту і газ?
У такому випадку США та ЄС будуть нести відповідальність за крах країни розміром з Європу і з населенням вчетверо більшим населення Греції. Чи готові Ангела Меркель та ЄС взяти на себе такий тягар після визволення з прірви кризи Португалії, Ірландії, Італії, Греції та Іспанії?
Якщо ми виштовхали Росію зі спільного намету назовні, як ви думаєте, у чий бік повернеться Путін, якщо не в бік Китаю?
Це не заклик ігнорувати те, що відбувається. Це заклик зрозуміти, що відбувається, і діяти згідно з довгостроковими інтересами США. Дії Путіна хоч і викликають занепокоєння, але не є нерозумними. Коли він переміг у змаганні за Україну і домігся її рішення про вступ до Митного союзу, вибивши з гри боязкий ЄС своїм кредитною пропозицією на 15 мільярдів доларів і зниженням цін на нафту і газ, він побачив, як його перемогу просто вкрали.
На Майдані зібралися натовпи людей, звели барикади, вступили в битву з міліцією, застосовуючи кийки і коктейлі Молотова, і примушуючи законно обраного президента Януковича до однієї капітуляції за одною. А потім вони повалили його, змусили тікати з країни, пред'явили йому звинувачення, захопили парламент, знизили статус російської мови і оголосили Україну частиною Європи. Американцям може здатися, що це демократія в дії. Для Москви ж тут присутні елементи успішного «пивного путчу» 1923 року - адже навіть західні журналісти визнають, що на Майдані є неонацисти. У Криму та на сході України росіяни побачили, що обраного ними президента і підтриману ними партію скинули, замінивши на партії і політиків, що вороже ставляться до Росії, з якою у них глибокі історичні, релігійні, культурні та спадкові зв'язки.
Проте Путін бере на себе серйозний ризик. Якщо Росія приєднає до себе Крим, жодна велика країна не визнає законність таких дій, і він може назавжди втратити решту України. Якщо він відріже і анексує східну Україну, це може призвести до громадянської і до другої холодної війни. Тут час не на стороні Путіна. У цьому Джон Керрі, мабуть, правий. Але що стосується войовничих завивань про прийняття України і Грузії в НАТО, то ці країни, що знаходяться в глибині російського простору, отримають такі ж гарантії, які кайзер дав Австрії в 1914 році, а британці - польським полковникам в березні 1939-го.
Ці гарантії привели до двох світових воєн, і історики ще можуть прийти до висновку, що ці війни завдали смертельного удару по західній цивілізації.