Самброс коротко підсумував біди простих кримчан: "Два мільйони людей раптово стали зрадниками". За його словами, в України "були величезні ресурси лояльності в Криму, які вона не використала". З двох мільйонів осіб, що проживають у Криму, від українського громадянства відмовилися лише 200 тисяч, а це говорить про те, що вони хочуть зберегти різні варіанти дій, підтримуючи зв'язок як з Україною, так і з Росією, пише автор.
Але спільним наслідком стало те, що місцеве населення сьогодні покладає надії на Москву й, особливо, на заплановане будівництво 19-кілометрового мосту через Керченську протоку, який, як заявляє російський уряд, буде побудований до 2019 року.
"Вони моляться на керченський міст, як на ідола", - говорить Самброс.
Якщо західні санкції створюють серйозні незручності кримчанам, то розірвання зв'язків з основною територією України - це фундаментальна зміна в їх повсякденному житті.
Залізничне й автобусне сполучення з Україною зупинено. Північно-Кримський канал, що є головним джерелом води для півострова, закритий, і фермери залишилися без води для поливу. Електроенергія з України подається з перебоями, і постійні відключення були навіть у новорічні свята.
Нові правила заважають кримським студентам навчатися в українських вузах: згідно з введеними вимогами, випускники зобов'язані змінювати кримські атестати на українські, і лише після цього вони можуть отримати дозвіл на вступ.
Така каральна тактика проти провінції, що відкололася від України, нагадує методи грузинського уряду щодо сепаратистських територій Абхазії і Південної Осетії. Після війни з Росією у 2008 році тодішній грузинський президент Михайло Саакашвілі видав закон про "окуповані території", який серйозно обмежував контакти з двома регіонами і покладав на Росію відповідальність за їх "деокупацію".
Напевно, невипадковим є те, що термін "окупація" дуже часто використовується в українських публічних дискусіях, адже в новому уряді України працює чимало колишніх високопоставлених грузинських чиновників, включаючи самого Саакашвілі.
Але в Грузії така тактика зазнала провалу, і ще сильніше штовхнула Абхазію і Південну Осетію в обійми Росії. В Абхазії довгий час було важке економічне становище, але зараз у неї дуже мало зв'язків із Грузією, і вона повільно інтегрується в російську економіку. У 2008 році в Південній Осетії уряд Саакашвілі припинив подачу газу в місто Ахалгорі, де більшість населення грузини. Люди пережили кілька зим без опалення, і це дало південним осетинам можливість скаржитися на грузинську жорстокість. Вибраний у 2012 році новий уряд Грузії запропонував відновити подачу газу, але отримав повідомлення про те, що в цьому немає необхідності, оскільки росіяни прокладають туди новий газопровід.
Звичайно, Крим набагато більший, ніж Абхазія або Південна Осетія, і він забирає більше коштів у російської економіки. Але це більш значний політичний пріоритет для президента Путіна. Приклад Кавказу вказує на те, що наступні кілька років будуть вирішальними. Якщо росіяни знайдуть нові джерела подачі води для Криму і побудують міст на півострів, Україна втратить свої важелі впливу, й анексія стане міцним доконаним фактом.
Український уряд стикається в Криму з великою дилемою. Що робити і як ставитися до території, яку безцеремонно захопив великий сусід разом із її численними підприємствами та об'єктами власності? Поки що Київ іде шляхом повної ізоляції. Торгівля з Кримом все-таки триває, що вигідно фермерам і бізнесменам з півдня України, а також кримським споживачам. З вересня 2014 до лютого 2015 року її обсяг склав більше 500 мільйонів доларів.
Але навіть ця торгівля стала приводом для нападок з боку деяких українських політиків-націоналістів. Запропоновано проект закону, який передбачає повну блокаду і заборону торгівлі з "окупованими регіонами" - Кримом, Донецькою і Луганською областями. Один з ініціаторів законопроекту депутат Сергій Висоцький сказав, що з гуманітарної точки зору це його абсолютно не хвилює. А коли його запитали про Крим, він відповів: "За рік звідти міг виїхати кожен український патріот".
Але чому вони повинні їхати з дому? Облога Криму виявилася особливо болючою для кримських татар, які є корінним населенням півострова, живуть там багато століть і проявляють більше лояльності до України, ніж до Росії. Цьому нещасному народові тепер загрожують політичні переслідування з боку Москви та ізоляція з боку Києва.
Один кримський татарин, який нині мешкає в Києві, сказав мені, що він не бачить ніякої стратегії щодо повернення його батьківщини до складу України. «Через таку політику ми втрачаємо Крим», - заявив він.