Вбиті люди, зруйновані міста - такі наслідки путінської "спецоперації". Політики констатують, що варварською агресією Росія порушує закони та звичаї війни. Про що йдеться? Невже існує правова база ведення війни?
Невинні жертви
За пів року повномасштабного вторгнення російської армії в нашу країну загинуло понад 5 600 українців, серед них - 375 дітей. Поранення отримали 7 890 осіб, у тому числі 730 дітей. А близько 200 неповнолітніх вважаються зниклими безвісти.
Збитки, нанесені цивільній інфраструктурі, за різними оцінками сягають понад 113 млрд доларів. Зруйновані або значно пошкоджені 15,3 тис. багатоповерхівок,115,9 тис. приватних будинків,2061 заклад освіти (261 школа зруйнована повністю),934 медзаклади (127 лікарень зруйновані повністю),798 дитячих садків,715 культурних споруд,388 підприємств.
Окупанти особливо цинічно "привітали" нас і з Днем Незалежності, завдавши ракетного удару по Дніпропетровської області, де на вокзалі загинуло 25 осіб, у тому числі двоє дітей, а під завалами будинку знайшли мертвим 11-річного хлопчика. Ще 31 особа отримала поранення.
"Ракетний удар Росії по вокзалу, повному мирних жителів, - це звірство. Ми разом із партнерами з усього світу продовжимо підтримувати Україну та добиватися притягнення до відповідальності російської влади", - заявив голова Держдепартаменту США Ентоні Блінкен. А Верховний представник ЄС Жозеп Боррель зазначив, що Євросоюз рішуче засуджує "новий мерзенний напад Росії на мирних жителів у в День Незалежності України", і запевнив, що "винних у російському ракетному терорі буде притягнуто до відповідальності".
У зруйнованій Бучі та інших населених пунктах, які окупувала російська армія, представники міжнародних організацій та журналісти світових ЗМІ бачили наслідки перебування там окупантів: на вулицях - вбиті перехожі, які йшли пішки або їхали на велосипедах, дехто з них - з зав’язаними за спиною руками.
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, відвідавши ще у квітні Бучу, заявила, що загибель мирних жителів там показала "жорстоке обличчя" російської армії.
"Тут сталося немислиме. Ми побачили жорстоке обличчя путінської армії. Ми побачили нерозсудливість та холоднокровність, з якими вони окупували місто", - сказала вона.
Юристи зазначають, що навіть до збройних конфліктів застосовують міжнародне право. Головне завдання його - захист цивільного населення, а також певних груп беззбройних людей від насилля та вбивств. Це право захищає, у тому числі, й військовополонених, навіть якщо вони раніше брали участь у бойових діях, але на даний момент з якихось причин зброю склали.
Закони та звичаї війни - це збірка правил, яких мають притримуватися сторони збройного конфлікту, якщо вони поважають міжнародне право. Причому, не так важливо, як цей конфлікт називається: війна чи, приміром, спецоперація.
Основні документи, які регламентують поведінку сторін при збройних конфліктах, - це Женевскі конвенції 1949 року та протоколи до них від 1977 року. Останні (протоколи) створені на основі додаткових даних до конвенцій, сформованих протягом десятиліть міжнародними судами й трибуналами, і визнаних звичаями ведення війни.
Пропагандисти теж ідуть під суд
Втрати, яких зараз зазнає Україна від рук окупантів, свідчать про те, що росіяни порушують практично усі існуючі міжнародні документи. Як зазначив військовий експерт Олег Жданов, згідно з законами та звичаями війни, загарбники до цивільного населення мають ставитися неупереджено, вони не повинні використовувати його як живий щит, не мають права застосовувати до нього негуманні методи допитів, а військовополонених повинні розглядати як людей, позбавлених можливості захищатися, тому до них заборонено застосовувати фізичний вплив. Також ці закони забороняють знищувати цивільну інфраструктуру і використовувати заборонені види зброї.
Міжнародні організації вже ведуть розслідування злочинів росіян, скоєних на території нашої країни. Але чи будуть притягнуті винні до відповідальності? Зараз представники РФ поводяться так, нібито вони нічого не бояться, і їхні рупори впевнено називають чорне білим, стверджуючи, що ніяких звірств у Бучі та інших населених пунктах не було, все, що показують по телевізору, - шоу. А ракети, які летять у бік України, - високоточні, і націлені лише на воєнні об’єкти. Це й не дивно. Адже жоден зухвалий убивця до певного моменту не визнає своєї провини. Та прийде час, коли і наші кривдники зізнаються у всьому.
Як відомо, після Другої світової війни для покарання воєнних злочинців були створені Нюрнберзький та Токійський трибунали. Робота першого з них тривала більше року, другого - 2,5 року.
Пізніше, 1993 та 1995 років, Рада Безпеки ООН створила ще два трибунали. Перший - стосовно колишньої Югославії. Він тривав до 2017-го року, а розглядали на ньому справи проти понад 160 осіб, 90 з яких було засуджено. Серед підсудних був і колишній президент Югославії Слободан Мілошевич, а також інші посадовці та генерали, яких визнали винними у геноциді та воєнних злочинах. А міжнародний кримінальний трибунал щодо геноциду в африканській Руанді існував до 2015-го року. Він не лише засудив за геноцид до довічного терміну колишнього прем'єра цієї країни, а й до значних, 30-35-річних строків ув’язнення, керівників кількох пропагандистських ЗМІ.
Згадаємо ще кілька резонансних справа наших днів. У суді в Нідерландах триває заочний процес над бойовиками, які в 2014-му році збили над Донбасом цивільний літак рейсу МН-17. А Міжнародний кримінальний суд веде розслідування щодо злочинів на війні в Україні, що триває з 2014-го року. Після повномасштабного вторгнення прокурор цього суду відкрив ще одну справу.
Як правило, резонансні злочини розглядають не лише міжнародні, а й національні суди. Відомий випадок, коли один з керівників голокосту, німецький підполковник Айхман, переховувався від правосуддя аж до 1960-го року. Але все одно його піймали ізраїльськими спецслужбами, привезли до Ізраїлю і там вже він був засуджений до страти.
Галина Гірак