Збройні конфлікти на периферії російської імперії вимагають контролю з боку РФ. Однак Росія, ослаблена тривалою і майже програною війною з Україною, вже не здатна захищати свої інтереси.
Війни на руїнах
Однимз основних принципів російської зовнішньої політики довгі роки залишався класичний: "поділяй і володарюй ". Для того, щоб контролювати країни, що утворилися після розпаду СРСР, Росія повсюдно нацьковувала сусідів, всіляко підігріваючи їх внутрішні етнічні, релігійні та політичні конфлікти і вміло потім користувалася цим у своїх інтересах.
Як гриби, росли на "спірних" територіях, що утворилися, російські військові бази, а корумпована влада охоче дозволяла бізнесу росіян розграбування природних ресурсів цих держав. РФ, як павук, висмоктувала життя з дрібніших і слабкіших країн по периферії своїх кордонів: сповільнювався їхній економічний розвиток, страждав людський потенціал. І неодмінно втручалася у всі зовнішньо- і внутрішньополітичні розбірки.
Так, цілком свіжі в пам'яті події початку цього року в Казахстані, коли РФ ще була "бадьорою і веселою" і поспішила на допомогу країні-члену Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) на першу вимогу. ОДКБ на прохання президента Касим-Жомарта Токаєва направиладо Казахстану місію розміром приблизно 2,5 тисячі осіб, більшість з яких були росіянами. Щоправда, її робота тривала лише кілька днів, потім росіян "попросили на вихід". За словами експертів, це сталося через небажання Китаю (що має там свої інтереси) посилювати позиції РФ на багатій на природні копалини казахстанській землі.
Але, схоже, провальна війна РФ в Україні поклала край маккіавеліївській політиці Росії. Зараз все зовсім не так: у новому вірмено-азербайджанському протистоянні РФ брати участь немає сил - ні прямо, ні опосередковано, за кадром.
Нагадаємо, черговий конфлікт спалахнув уночі 13 вересня. Країни звинуватили однаоднув обстрілах: у Вірменії заявили, що Азербайджан відкрив вогонь у напрямку прикордонних населених пунктів Варденіс, Сотк, Артаніш, Ішханасар, Горіс та Капан. У Баку, у свою чергу, звинуватили Єреван у "диверсії" на кордоні. Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив, що внаслідок загострення ситуації на кордоні за два дні загинуло понад сто вірменських військових. В Азербайджані повідомили про 50 жертв серед військових зі свого боку.
Проте вже 15 вересня секретар вірменської Ради безпеки Армен Григорян заявив, що Єреван і Баку досягли домовленості про перемир'я. Щоправда, напружена обстановка в Єревані зберігається: 14 вересня там почалися протести з вимогою відставки М. Пашиняна через підозри у здачі спірного Нагірного Карабаху - куди, як відомо, направлялися раніше російські "миротворці".
Неспокійно було і на таджицько-киргизькому кордоні: 14 вересня і тут сталася стрілянина з мінометів та іншої стрілецької зброї. Киргизстанські прикордонники звинуватили таджиків у тому, що ті зайняли позиції на неописаній ділянці кордону. Таджицька сторона звинуватила киргизів у необґрунтованому обстрілі.
І Киргизстан, і Таджикистан підтримують союзницькі відносини з Росією. Останніми рокаминакордоні між цими країнами неодноразово відбувалися конфлікти. Нинішня перестрілка, однак, набуває особливого значення на тлі збройного конфлікту, що знову спалахнув, між Вірменією і Азербайджаном, зазначає агентство Reuters.
А побалакати?
Нові осередки ескалації по периметру російських кордонів невипадкові: сусіди РФ намагаються скористатися її невдачами в Україні, вважає старший дослідник Віденського центру з роззброєння та нерозповсюдження та Центру досліджень у галузі нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна (США) Ханна Нотте.
"Я думаю, що це абсолютно невипадково. З точки зору Азербайджану, час обранийдобре - це вікно можливостей, коли Росія дуже сильно відвернена Україною. Насправді так відбувається не вперше. Азербайджанці підвищували градус напруженості щодо Нагірного Карабаху та Вірменії ще у березні цього року. Я думаю, що це була невелика перевірка меж того, як далеко вони можуть зайти. А тепер ми бачимо серйознішу ескалацію. Це викликає занепокоєння", - зазначила експерт з безпеки у коментарі журналістам.
Тож чи збирається Росія брати участь у конфлікті між Росією та Азербайджаном, чи має вона для цього ресурси? Відомий юрист, правозахисник Марк Фейгін вважає, що ключовим у цьому питанні є "сам процес, який тут триває".
"Азербайджан і Туреччина, що стоїть за ним, домоглися уЗакавказзі всього, що вони хотіли, залишаються останні якісь елементи конструкції майбутнього світу. Вірменія ж заявляє, що Азербайджан ультимативно запропонував визнати його територіальну цілісність у межах, які припускають, що Карабах буде азербайджанським. Це неприйнятно для Вірменії, і вона знову звернулася до Москви, як головного члена ОДКБ, за військовою допомогою, але я схильний думати, що питання нових придбань Азербайджану в Карабаху вже по суті вирішено між Стамбулом та Москвою. І, найголовніше – це коридор у Нахічевані. Мені здається, вони пробиватимуть це питання - можливо, не зараз", - сказав він в ефірі 24 канали.
На думку експерта, прем'єр Вірменії М. Пашинян упустив шанс відстояти інтереси своєї країни, "сам надто заклавшись під путінську політику на просторі колишнього СРСР".
Водночас, за словами Х. Нотте, поки що не видно значного скорочення військової присутності РФ у гарячих точках за межами України: зокрема, у Нагірному Карабаху залишається близько двох тисяч російських "миротворців".
"Логічно припускати, що коли Росія так сильно зайнята Україною, коли її військові, політичні та дипломатичні зусилля так зосереджені на цьому конфлікті, а її становище погіршується, на це відреагують країни, що знаходяться по сусідству з Росією. І що вони перевірятимуть межі можливого в деяких із конфліктів, у яких задіяна Росія", - додала вона.
Разом з тим, 15 вересня стало відомо, що військовий контингент ОДКБ до Вірменії прямувати поки не буде. За словами голови об'єднаного штабу ОДКБ Анатолія Сидорова, рішення про ті чи інші заходи з боку ОДКБ прийматиметься за підсумками роботи місії організації, яка надсилається до Вірменії.
Як кажуть, це все, що потрібно знати про зовнішньополітичні можливості російської імперії, що тануть: відмова удопомозі стане черговим репутаційним ударом, що відображатиме згасання впливу Росії в Південнокавказькому регіоні табезпорадність ОДКБ.
Ірина Носальська