До литовського саміту НАТО лишилося трохи більше місяця, тому все активніше обговорюється українська тема: які перспективи безпеки можуть бути запропоновані нашій країні.
Без порожніх формулювань
Президент Литви Гітанас Науседа під час саміту Європейської політичної спільноти в Молдові наголосив у коментарі Verslo žinios, що запропонувати повноправне членство в НАТО Україні, яка перебуває у стані війни, практично неможливо. Тому, на його думку, союзники мають компенсувати Україні неспроможність надати їй членство у військовому альянсі.
"Ми вже багато разів говорили про те, що не можна повторювати порожні формулювання про відкриті двері до НАТО", - зазначив він.
І додав, що мають бути достатні гарантії безпеки, військова і політична підтримка України, а також слід знайти інституційні рамки для тіснішої співпраці між Україною і НАТО. Він переконаний, що війна закінчиться перемогою України, але слід подбати про те, що буде далі.
Тим часом старший науковий співробітник британського Міжнародного інституту стратегічних досліджень (Institute for Strategic Studies) Франц-Штефан Гаді у статті "Перетворити Україну на колючого дикобраза" для видання Foreign Policy зазначавє, що всі війни високої інтенсивності врешті-решт закінчуються, і агресивна війна Росії в Україні теж колись закінчиться. Коли це станеться - в результаті перемоги чи взаємного виснаження або замовкнуть гармати - Заходу потрібен план дій для стримування майбутньої російської агресії.
"Слід зробити все так, щоб не було повторення 2014 року, коли Росія призупинила своє вторгнення в Крим і на Донбас, готуючись до повномасштабної війни. Цього разу не повинно статися повторення війни через кілька років", - вважає експерт.
На його думку, є чотири варіанти не просто призупинити війну, але й запобігти повторному російському вторгненню:
- Україна стає повноправним членом НАТО, захищена гарантією альянсу, закріпленою у статті 5 Північноатлантичного договору, що отримає захист від НАТО, якщо Росія знову нападе;
- Україна отримує якийсь новий статус НАТО, який де-факто інтегрує її збройні сили з військами НАТО, але без пункту про колективну оборону відповідно до статті 5;
- Україна підписує двосторонні гарантії безпеки з окремими країнами, які зобов'язуються прийти на допомогу Києву у разі воєнного вторгнення ворожого війська;
- Захід може перетворити Україну на "наїжаченого дикобраза", озброєного до зубів масованою західною підготовкою та іншою підтримкою, тож Росія буде практично не в змозі "проковтнути"її.
"Зрозуміло, що ці варіанти не виключають один одного. Допомога у переозброєнні та навчанні України, ймовірно, буде частиною будь-якого сценарію. Однак у короткостроковій перспективі лише чітка та цілеспрямована "стратегія дикобраза", ймовірно, буде політично здійсненною та справді здатною стримати Росію", - вважає Гаді.
Він також звертає увагу на те, що серед країн-членів НАТО досі немає єдиної думки стосовно того, чи слід Україні вступати до альянсу, а передчасний поштовх з боку деяких учасників може викликати вето від інших. Крім того, новий статус фактичної інтеграції НАТО до альянсу, за винятком гарантій статті 5, може спровокувати подальшу російську ескалацію, а гарантії безпеки західних держав без конкретних військових зобов'язань ненадійні. Тим більше, що Україна вже відчула на собі дію (точніше, бездіяльність) Будапештського меморандуму 1994 року, коли Великобританія, Франція, Росія та США зобов'язалися гарантувати безпеку та незмінність кордонів України в обмін на відмову від ядерної зброї, успадкованої від СРСР.
"Отже, єдина практична політика стримування Росії після припинення вогню - допомогти перетворити Україну на грізного військового дикобраза із загартованими смертоносними голками. Це має бути виконано основною групою країн, яка координується командуванням військової допомоги під егідою Сполучених Штатів. Для України стратегія "дикобраза"означає підтримку своєї економіки на військовому становищі для виробництва озброєнь, доведення технологій до стандартів НАТО та іншим чином підтримки потужної армії в довгостроковій перспективі", - підсумовує Франц-Штефан Гаді.
Позбавити ворога надії
Також і The Wall Street Journal з посиланням на анонімні західні джерела та коментар президента Польщі Анджея Дуди повідомляє про те, що держави-члени НАТО розглядають можливість надання Україні до вступу в Альянс таких гарантій безпеки, які має Ізраїль. Тобто - за ізраїльською моделлю, яку образно називають стратегією колючого дикобраза. Ця стратегія включає в себе передачу значної кількості зброї та новітніх технологій, але не пряме залучення іноземних військ для захисту територій. Підтримка саме цього формату гарантій безпеки зараз досить активно обговорюється. Але йдеться про те, що він має бути заснованим на рекомендаціях Київського безпекового договору, підготовлених у 2022 році експертами на чолі з керівником офісу президента Андрієм Єрмаком і колишнім генсекретарем НАТО Андерсом Фогом Расмуссеном.
Припускають, що угода про гарантії безпеки не виключить вступ нашої країни в НАТО в майбутньому. Нині ж вона допоможе Альянсу не стати стороною війни з Росією. Найімовірніше, головним гарантом нашої безпеки стануть США. До них, можливо, приєднаються Німеччина, Франція та інші країни, які в цілому погоджуються з намірами надати двосторонні гарантії в межах багатосторонньої домовленості. Цей договір також має на меті, як підсумовує видання, "позбавити режим російського президента Путіна надій на те, що допомога Україні зменшиться на тлі президентських виборів у США. Також цією угодою партнери хочуть запобігти затягуванню війни з боку РФ".
Україна - не Ізраїль
Що ж таке модель гарантій безпеки, яка перетворила Ізраїль на фортецю, що наїжачилася "голками дикобраза" і готова будь-якої миті дати відсіч ворогу.
"Ізраїльська модель - це аж ніяк не двосторонній американо-ізраїльський договір про взаємну оборону. Такого договору між цими країнами немає, й американці не підуть пліч-о-пліч із ізраїльтянами воювати за ізраїльську державу в разі агресії проти неї. Нагадаємо, головний принцип таких пактів про взаємну оборону: напад на будь-яку країну-учасницю угоди розглядається як напад на всі країни-учасниці", - зазначає ZN.UA.
Двосторонній договір про взаємну оборону означав би ризики для інтересів США в Близькосхідному регіоні. Тому ізраїльська безпекова модель - це низка окремих міжурядових угод про військово-технічне співробітництво. Перший документ Вашингтон і Тель-Авів підписали 1952 року, а з 1976 року Ізраїль став найбільшим одержувачем американської допомоги у вигляді грантів, постачання військової техніки на пільгових умовах, а також підтримки досліджень і розробок. Лише Ірак і Афганістан певний час випереджали Ізраїль за обсягом американської допомоги. Тепер пальма першості - в України. З 2001 року військова допомога США Ізраїлю становила 2,4 млрд дол. на рік. 2007 року підписана угода на 10 років про сумарне фінансування на 30 млрд дол., а 2016 року Вашингтон і Тель-Авів ухвалили меморандум про дотації на 38 млрд дол. протягом 10-ти років.
Враховуючи відмінності Ізраїлю та України, ізраїльська модель гарантії безпеки може бути застосована в Україні лише в адаптованому вигляді. Адже Ізраїль має сильну економіку та ядерний арсенал, практично все населення готове стати на захист батьківщини. А військова міць ворогів цієї країни значно поступається ізраїльській. Тим часом без'ядерна Україна має ворога з ядерною зброєю, достатніми промисловим потенціалом та людськими ресурсами. Щоб позбавити його переваг, потрібно створювати професійну армію, в якій було б до 400 тис. контрактників з хорошою зарплатою, нарощувати арсенал зброї. Це дуже великі кошти, які тривалий час має отримувати наша країна. Також, можливо, нам варто відновити ядерний потенціал, хоч не всі будуть раді появі ще однієї ядерної країни.
Галина Гірак