Кожен день війни збільшує відстань від рідної землі тих українців, які виїхали від бойових дій за кордон. Чи приживаються вони в інших країнах та чи збираються повертатися в Україну?
Маркери для мігрантів
Зараз найбільше українських біженців, близько 1,24 млн, живуть у Німеччині. За даними Інституту дослідження ринку праці та професій (IAB), середній рівень зайнятості їх там сягне 45% - тільки через 5 років інтеграції, а 55% - через 10 років.
Відомо, що частина біженців після завершення бойових дій планують повернутися в Україну. Однак що довше триватиме війна, то більше людей розглядатимуть Німеччину як місце постійного проживання. Головна відмінність українських біженців від інших мігрантів - у тому, що серед них переважають жінки з дітьми, вони не дуже молоді, переважно середнього віку, мають не дуже добре здоров’я, зокрема й через стрес. А їхній освітній рівень у середньому вищий, ніж у інших груп, що допомагає швидше опановувати мови.
Разом з тим, багато наших біженців отримують допомогу від приймаючих країн на рівні, не нижчому або й навіть вищому, ніж середня зарплата в Україні, яка нині становить 16 тис. грн або близько 400 євро.Наприклад, у тій же Німеччині допомога біженцям становить 502 євро, плюс оплата оренди житла.
Про те, чи задоволені українці життям у країнах, що найбільше прийняли наших біженців - Німеччині, Польщі та Чехії, чи зберігають вони інтерес до подій на батьківщині та чи мають намір повернутися додому - з’ясували під час опитування у Київському міжнародному інституті соціології (КМІС), проведеного протягом 20-26 квітня цього року. В дослідженні взяли участь 801 респондент - дорослі люди, які виїхали з України після 24 лютого 2022 року.
З’ясувалося, що більшість опитаних українських біженців у Німеччині, Польщі та Чехії (66%) задоволені своїми нинішніми умовами проживання. Утім, повністю задоволені - 28%, решта 38% - скоріше задоволені, а ще 26% респондентів - незадоволені.
Окрім того,7% опитаних стверджують, що вони вже мають громадянство іншої (крім України) держави, ще 12% - подали документи та чекають на рішення з цього приводу. А мають лише громадянство України та не планують набувати іншого - 34%.Проте майже половина опитаних, 45%, хоч і не подавали документи на отримання громадянства іншої країни, але загалом, в перспективі, хотіли б його мати.
А щодо законопроєкту про множинне громадянство у 23% складається переважно позитивне враження, у 34% - негативне, 37% до нього ставляться нейтрально, а 6% не змогли нічого про це сказати.
Серед респондентів 57% удома спілкуються переважно українською мовою, 19% - переважно російською, а в однаковій мірі українською і російською - 21%. Ще 3% вдома розмовляють мовою країни, де зараз проживають.
Також в учасників дослідження запитали, за яких умов вони повернулися б в Україну. Відносно більше респондентів, 34%, погодились би на це за нормальної роботи критичної інфраструктури та безпеки. Далі йдуть житлове питання та завершення повномасштабного вторгнення - це важливо для 26%. Відносно небагато учасників опитування, 16%, вказали на можливість знайти роботу та умови для дітей відвідувати школу/садок (13%).
Один з маркерів збереження змістовного зв’язку з Україною - інтерес до новин та останніх подій у житті країни. З-поміж опитаних 56% респондентів отримують інформацію про Україну. Серед решти 11% сказали "важко відповісти" (що, зокрема, є формою ухилення від соціально несхвалюваної поведінки), а 34% прямо відповіли, що не цікавляться інформацією про Україну. При цьому серед 56% респондентів з саме українських джерел отримують інформацію 42%, а решта 14% покладаються винятково на закордонні ЗМІ.
Інший важливий маркер: чи готові респонденти голосувати на можливих виборах, якби було рішення їх проводити. Серед українських біженців 31% сказали, що голосували б на них, ще 33% відповіли "важко сказати напевно, 50 на 50". Решта, скоріше або однозначно, - не голосували б.
Про зв’язок з Україною
Соціологи звертають увагу на те, що одне з актуальних нині питань - яка частка українських біженців зрештою повернеться в Україну.
"Зрозуміло, що поки тривають масштабні воєнні дії (з невизначеним результатом) будь-які оцінки є орієнтовними та неможливо точно визначити, скільки ж насправді українців повернуться. У цьому опитуванні ми для такої орієнтовної оцінки поєднали відповіді респондентів на розглянуті вище три запитання. Ми відштовхувалися від того, що більш імовірно можуть повернутися ті, хто водночас не має і не подавав документи на громадянство іншої країни, не повністю задоволені умовами життя в іншій країні та висловлюють певні умови для повернення", - констатують фахівці.
Вони припускають, що відповідно до такого підходу рівно половина респондентів, 50%, є тими, хто ймовірно може повернутися в Україну.
"Українці, які зараз проживають в Україні, визнають, що країна зазнала потужного демографічного удару і в перспективі насувається значна проблема. В опитуванні КМІС восени 2023 року демографічна проблема хоч і поступалася іншим актуальним "прямо зараз" викликам, але була серед топ-відповідей респондентів. Експерти також постійно говорять про демографічний виклик і про потребу вже обговорювати різні сценарії та можливі заходи. Саме тому ми всі маємо бути зацікавлені, щоб якнайбільше наших громадян повернулися в Україну після вимушеного від’їзду закордон. Попередні опитування КМІС показували, що абсолютна більшість тих, хто зараз проживає в Україні, нормально ставиться до українських біженців, які легально покинули Україну, хоча на тлі зростання психологічної напруженості і втоми можуть посилитися тенденції до критичного ставлення", - зазначив виконавчий директор КМІС Антон Грушецький.
За його словами, отримані результати опитування доводять, що значна частина українських біженців втрачають або вже втратили зв’язок з Україною. На жаль, це було очікувано, і в будь-якому випадку ми би втратили частину громадян. Проте відкритим лишається питання, яку ж частину громадян можна буде повернути і що для цього слід робити.
"З одного боку, держава, українське громадянське суспільство та прості громадяни мають зіграти свою роль у підтриманні контакту з громадянами закордоном, працювати з ними, зберігати зв’язок та мотивувати повернутися. З іншого, комунікація не може бути односторонньою, тобто українці закордоном теж мають свою "сферу відповідальності" і повинні мати мотивацію повернутися та докладати релевантних зусиль для збереження зв’язку з Україною", - вважає Грушецький.
Він також додав, що на особистісному рівні багатьох українців за кордоном чекає непросте рішення: вкорінюватися на новому місці чи чекати на певний момент для повернення. Це рішення має бути чесним і з самим собою, з Україною та з українцями. Якщо ж переважає щире бажання повернення, то влада й українське суспільство мають його підтримати.
Галина Гірак