З початку повномасштабного вторгнення російської армії, населення України скоротилося на 10 мільйонів - приблизно на чверть. У чому причина та які це може мати наслідки.
Ненароджені, вбиті та ті, хто виїхали
В ООН назвали причини різкого зменшення населення України: цей спад став наслідком від'їзду біженців, падіння рівня народжуваності та втрат на війні, перетворивши і без того складну демографічну ситуацію на більш серйозну, повідомляє Reuters.
"Рівень народжуваності різко впав і зараз становить близько однієї дитини на жінку, що є одним із найнижчих показників у світі", - сказала голова східноєвропейського відділення Фонду ООН у галузі народонаселення Флоренс Бауер, виступаючи на пресконференції в Женеві.
За її словами, для підтримки стабільної кількості населення коефіцієнт народжуваності має складати 2,1 дитини на жінку.
"Регіони України сильно постраждали, деякі села майже знелюднені або залишилися там переважно люди похилого віку", - зазначила Бауер.
Вона нагадала, що до початку повномасштабного вторгнення населення України складало близько 40 млн осіб, а в 1991 році, на момент розпаду СРСР, цей показник перевищував навіть 50 млн.
Найбільша частка скорочення населення України припала на 6,7 мільйона біженців, які нині живуть за кордоном. Значним фактором є і військові втрати.
"Важко мати точні цифри, але оцінки коливаються в десятках тисяч жертв. Для точного обліку впливу війни на населення України потрібно дочекатися закінчення конфлікту, коли можна буде провести повний перепис", - додала представниця ООН.
Дуже болючі втрати, які країна відчує в майбутньому, - це зменшення молоді, яке відбуватиметься й надалі.
За даними соціологічного дослідження, проведеного Gradus Research та Advanter Group у травні 2024 року, 83% молоді хочуть виїхати за кордон. То ж у разі інертності молодіжної політики, тобто якщо у державі не відбудеться змін, ситуація з людським капіталом стане катастрофічною в найближчі роки.
Адже сучасні молоді українці стикаються з безліччю викликів, включаючи економічну нестабільність та недостатню підтримку з боку держави. Тому соціальні зміни, викликані війною та іншими факторами, вимагають від України перегляду ставлення до молоді.
Загалом молодіжна політика вважається ключовим фактором у розвитку сучасного суспільства. Нині в Україні живе понад 7 млн молодих людей віком від 14 до 35 років, які є рушійною силою економічного розвитку країни.
Встановлено, що чисельність молоді в українському суспільстві скоротилася з-понад 10 млн осіб у 2022 році до близько 7 млн у 2024 році. А за прогнозами, вже до 2030 року молодих українців може залишитися в країні десь 5 мільйонів.
У молоді - сім няньок
На запитання про те, якого віку люди вважаються молоддю, важко відповісти. Адже загальноприйнятого міжнародного визначення такої вікової групи не існує. Однак для статистичних цілей ООН визначає "молодь" як осіб віком від 15 до 24 років, деякі інші міжнародні інституції вік аж до 45 років вважають віком молоді. В Україні ж молоддю вважаються люди віком 14-35 років.
"При такій різниці у віці у державних програмах часто не визначено конкретну цільову аудиторію, що призводить до розпорошення ресурсів та нерівномірного розвитку різних груп молоді. Це потребує більш вузької та детальної сегментації", - зазначає доктор економічних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка, голова Центру соціальних змін та поведінкової економіки Андрій Длігач в колонці для Української правди.
То ж, зазначає він, попри важливість молоді, як майбутнього України, вітчизняна молодіжна політика має низку недоліків, не вирішення яких може мати негативні наслідки для України, а відсутність перспектив спонукатиме молодь ще інтенсивніше покидати країну.
Керівник Центру соціальних змін зазначає, що серед основних проблем молодіжної політики в Україні є недостатнє фінансування молодіжних проєктів. Наприклад, близько 76% молоді, яка виїхала за межі країни, виявляють бажання повернутися додому після завершення війни, що вказує на нагальну потребу у створенні сприятливих умов для їхнього повернення та розвитку. А це, відповідно, потребує фінансування. Але що важливіше - створення кращих умов для розвитку і самореалізації, ніж в інших країнах ЄС.
Також важливою є зміна патерналістського підходу. Річ у тім, що молодь часто сприймається як об'єкт політики, а не як суб'єкт, що має власну думку і права. Рішення приймаються без урахування інтересів та потреб молоді.
Ще один важливий момент: в Україні рішення щодо реалізації окремих напрямків державної політики, зокрема щодо молоді, залишаються в компетенції різних органів державного управління.
Приміром, Міністерство освіти і науки відповідає за освіту, Міністерство молоді та спорту - за фізичну культуру і частину молодіжної політики, Міністерство соціальної політики - за соціальну політику, Міністерство культури і інформаційної політики - за громадянську просвіту.
Виходить щось на зразок того, коли дитину доглядають сім няньок, і жодна не бере на себе відповідальність за малечу.
У 16 років - голосувати, у 18 - стати депутатом
Для розв'язання цих проблем пропонуються зміни підходу до молоді та сегментація молоді на вікові групи для ефективного спрямування ресурсів і створення спеціалізованих програм. Також молодіжна політика потребує поліпшення комунікацій як в Україні, так і в ЄС.
"Обізнаність про молодіжні програми в Україні є на низькому рівні. За даними дослідження, значна частина молоді не знає про існування важливих програм та ініціатив, які могли б сприяти їхньому розвитку та самореалізації", - вважає Длігач.
Особливо важливо, на його думку, використовувати сучасні цифрові інструменти та платформи для залучення ширшої аудиторії. Також важливими є залучення молоді до створення контенту та інформаційних кампаній, врахування їхніх думок та потреб.
Ще одним завданням має стати налагодження постійної співпраці молодіжних організацій з бізнесом і державними установами для розвитку спільних проєктів та ініціатив. Така співпраця дозволить забезпечити молоді всі необхідні ресурси та підтримку, сприятиме розвитку їхніх навичок та талантів, що своєю чергою зміцнить економіку та суспільство країни в цілому.
Окрім того, надання молоді з 16 років права голосувати, а з 18 - бути обраними до місцевих органів влади, також може стати стимулом для активізації.
Галина Гірак