Під час "парадного" візиту до РФ китайський лідер Сі Цзиньпін не лише сидів з Путіним на трибуні та ганяв чаї у золоченій залі: за лаштунками, вочевидь, йшли вкрай важливі перемовини. Про що могли домовлятися?
Першопричини кризи
Здається, після спільної заяви лідерів КНР та РФ під час святкування Дня Перемоги у Москві все нарешті прояснилося: Китай, схоже, перестає приховувати, що його псевдонейтралітет у російсько-українській війні - лише маска.
Ознакою, а врешті й доказом цього можуть слугувати спільні заяви російського та китайського очільників, проголошені під час їх останнього московського рандеву.
Нагадаємо, Путін провів 8 травня в Кремлі переговори з головою КНР Сі Цзіньпіном. За підсумками зустрічі сторони підписали кілька угод, у тому числі спільну заяву Росії та Китаю про "подальше поглиблення відносин всеосяжного партнерства та стратегічної взаємодії в нову епоху".
Водночас Сі заявив, що дві їхні країни мають стати "друзями зі сталі". На переговорах Путін і Сі представили себе захисниками "нового світового порядку, в якому більше не домінують Сполучені Штати".
Сі Цзиньпін також обговорив з Путіним "українську кризу" та повідомив, що Китай вітає всі спрямовані на мир в Україні зусилля, проте виступає за "усунення першопричин кризи".
Саме цей наратив є помітним відхиленням у риториці Китаю, пише американський Інститут вивчення війни (ISW).
Адже російська влада часто використовує формулювання про "першопричини" війни як натяк на розширення НАТО й інші події - котрі, за словами Путіна, нібито поставили під загрозу безпеку Росії й спровокували її на широкомасштабне вторгнення. Натомість Україна і її західні союзники переконані, що це був хибний привід для неспровокованого нападу.
"Росія намагалася використати дипломатичні зустрічі з офіційними особами КНР й Ірану в останні місяці, щоб публічно повторити ці початкові воєнні цілі і представити союзників Росії як тих, хто підтримує ці зусилля. Китай раніше публічно приписував заяви про нібито необхідність Росії усунути "першопричини" війни в Україні лише кремлівським чиновникам, а не посадовцям КНР", - зауважили "нові ноти" у китайській риториці дослідники ISW.
РФ між тим продовжує змінювати євразійську архітектуру безпеки шляхом побудови мережі коаліцій і партнерств, що перетинаються (зокрема у рамках ОДКБ, СНД, АСЕАН, БРІКС і ШОС). Це є частиною зусиль для досягнення цілей Путіна щодо знищення НАТО й ослаблення Заходу і його союзників, вважають у ISW.
Китай, вочевидь, у цьому теж дуже зацікавлений, як і у самій війні Росії в Україні: таким чином РФ "тягає каштани з вогню" для нього, ослабляючи Захід. А китайцям достатньо лише за цим спостерігати, лише трохи допомагаючи росіянам.
Зокрема, важко навіть уявити, що участь північнокорейських солдатів у війні, вже офіційно визнана Путіним, стала би реальністю без китайської "відмашки", як і постачання озброєнь до РФ тією ж КНДР.
"Наймудріший старший брат"
Отже, парад у Москві й загалом візит туди Сі Цзіньпіна зафіксували політичну реальність: Росія є васалом Китаю, сателітом, котрий існує виключно в орбіті "старшого брата", констатує у Facebook український підприємець та громадський діяч Валерій Пекар.
"На відміну від Орбана і Фіцо, які ще можуть маневрувати між Брюсселем, Москвою і Вашингтоном; на відміну від країн Центральної Азії, які можуть балансувати між Москвою і Пекіном, Путіну нема де маневрувати, нема між ким балансувати. Гра у багатополярний світ закінчилася для Росії глухим кутом.Як і передбачалося ще у 2022, на арену виходить гравець, в руках якого всі карти. Вони там були давно, але мало минути три кривавих роки. Китай має сказати своє слово, але яким воно буде?", - зауважив він.
За словами Пекаря, стратегічна мета Китаю - це приховане світове домінування.
"Воно замасковане під назвою Спільнота спільної долі людства. Ця ідея, яка є офіційною зовнішньополітичною доктриною Китаю, ґрунтується на розумінні, що світ стоїть перед глобальними викликами, котрі неможливо розв'язати поодинці, тож краще з ними впоратися спільно під керівництвом старшого брата, найсильнішого й наймудрішого. Хто цей старший брат, здогадайтеся", - пише аналітик.
Витоки цієї стратегії - у специфічному китайському переконанні, що "Китай завжди був провідною цивілізацією людства, але його принизливо зігнали з цієї позиції в останні 200 років, й ось тепер він повертається на своє законне місце".
Чи потрібна Китаю перемога Росії? Ні, не потрібна, вважає Пекар, бо це означатиме посилення Росії, набуття нею більшого статусу, а також закріплення у міжнародній практиці права сильних змінювати кордони слабких.
Однак і поразка Московії означатиме посилення західного світу, частиною котрого безумовно є Україна. А якщо РФ розпадеться після цього - певні її частини намагатимуться дистанціюватися від Китаю, бо тюркські та монгольські народи його бояться й ненавидять.
При цьому безкінечне продовження війни збільшує ризики для Китаю через негативну економічну динаміку.
То який же варіант є найкращим для Китаю? Це, на думку експерта, затягування війни, коли "всі бояться ескалації, і це штовхає слабких в обійми Китаю, а сильних примушує робити помилки".
"В інтересах Китаю Росія слабка, але агресивна; цілісна, але цілковито залежна; війна безкінечна, але не гаряча; можливість керувати невизначеністю й позбавити інших такої можливості; можливість використовувати Росію як таран, але залишатися за лаштунками, збираючи здобич", - підкреслив він.
Зараз Китай не вступає у російсько-українську війну явно, але може гнучко керувати інтенсивністю подій, каже експерт. Але що це може означати на практиці: збільшення постачання зброї агресивній Росії, будівництво на її території китайських військових заводів, передання військових технологій? Або роздмухування інших "гарячих точок" - близькосхідної чи індо-пакистанської війни, або відволікти увагу Заходу?
При цьому "США програють цей раунд начисто,Європа розгублена, а весь світ розуміє, з ким тут треба домовлятися», - констатує Пекар.
Тож, на його думку,китайська стратегія щодо Росії надалі поєднуватиме:поступове отримання контролю над російськими ресурсами,реальний контроль без політичної відповідальності, що можна забезпечити через китайські компанії та спільні проєкти,демографічне проникнення у російські регіони; безпосередній політичний контроль над окремими регіонами без вторгнення, шляхом концесій тощо.
"Як тоді виглядає український інтерес? В наших інтересах,щоб Росія розвалилася й не могла служити китайським інструментом, але щоб це сталося акуратно й не хаотично, до того, як Китай візьме все під контроль", - резюмує Пекар.
А поки Китай продовжує складну макіавеллівську гру: 12 травня стало відомо, що КНР підтримує 30-денне перемир'я між Україною та Росією, котре відкидає сама РФ.
Ірина Носальська