Операції Вашингтона проти венесуельських наркокартелів - лише вершина айсберга. Під ними ховається новий етап геополітичної гри, де Москва ризикує втратити останній плацдарм у Західній півкулі.
Розрив геополітичного прикриття
Після того як президент США Дональд Трамп офіційно визнав, що дозволив ЦРУ проводити секретні операції на території Венесуели, світова політика в Карибському регіоні змінилася.
Нагадаємо, США доправили до берегів Венесуели військово-морську групу, й,згідно з доповіддю ООН, 2 вересня завдали удару по судну в міжнародних водах південного Карибського моря, внаслідок якого загинуло 11 осіб. Надалі удари повторювалися 15, 16, 19 вересня та 3 жовтня, де, за повідомленнями, загинуло ще десятеро.
Вашингтон пояснює операції боротьбою з морськими наркоканалами. Тоді як Каракас називає їх "порушенням суверенітету": Венесуела перебуває в стані підвищеної готовності, президент країни Ніколас Мадуро оголосив мобілізацію 4,5 млн членів міліції та наказав провести навчання уздовж узбережжя, а наприкінці вересня підписав указ про надзвичайний стан у сфері безпеки. У зверненні до Радбезу ООН він навіть заявив, що "збройний напад США може відбутися у будь-який момент".
При цьому помічник Генсека ООН Мирослав Єнча висловив чергову "глибоку стурбованість" зростанням військової активності у регіоні, наголосивши, що застосування сили у боротьбі з наркоторгівлею має відбуватися відповідно до міжнародного права.
Однак те, що називають "боротьбою з наркокартелями", дедалі більше нагадує операцію з демонтажу старої системи впливу - тієї, що роками забезпечувала Росії стратегічну присутність у Латинській Америці.
Адже саме Росія десятиліттями інвестувала у венесуельську економіку, армію та політичний апарат. Через контракти з нафтовими компаніями, кредити та військові поставки Москва створила з Каракасом відносини, котрі нагадували союз у дусі часів Холодної війни. Венесуела для Кремля стала "воротами до Америки"- плацдармом, що дозволяв говорити про себе як про глобального гравця.
Проте сьогодні ця конструкція дає тріщину. Санкції, введені після повномасштабного вторгнення в Україну, зруйнували фінансові ланцюги та обмежили можливості постачання зброї. І коли США активізували свої операції поблизу венесуельських берегів, це стало для Москви новим викликом - не лише військовим, а й символічним.
Маневри американського спецназу, удари по суднах із наркотиками, тренування менш ніж за 150 км від узбережжя Каракаса - усе це створює атмосферу, у котрій венесуельський режим змушений балансувати.
Й тепер Мадуро не просто союзник Кремля, а політик, який стоїть між двома центрами сили.
"Москва усвідомлює, що її важелі впливу у Венесуелі слабшають. Якщо США не дозволять Кремлю діяти вільно, Росія ризикує втратити не лише прибуткові контракти, а й стратегічний статус партнера, без якого її амбіції на американському континенті стають фікцією", - зазначає з цього приводу експерт Atlantic Council з питань енергетичної політики та Латинської Америки Франциско Мональді.
Українська військова розвідка також підтверджує: через санкції і технологічні обмеження Москва суттєво скоротила військово-технічне співробітництво з країнами регіону. Якщо у 2010-х роках Росія ще могла постачати озброєння та кредитувати уряд Венесуели, то нині ці канали фактично згорнуті, передає uatv.ua.
І в цьому сенсі США діють зразково у стилі "м’якої сили з жорстким кулаком". Вони не оголошують війни, але послідовно вибивають опори впливу. Кожен удар по "підозрілому судну", кожна заява про "боротьбу з наркоторгівлею"- це водночас сигнал: Захід повертається у Карибський басейн. І повертається не з гаслами демократії, а з геополітичним прагматизмом.
Наслідки та виклики
Для Росії Венесуела - це не просто союзник, а насамперед джерело політичної легітимності та рентних прибутків. Через спільні підприємства, енергетичні компанії та інвестиційні фонди Кремль отримував доступ до венесуельської нафти, а також можливість обходити частину західних санкцій. Тепер ця модель - під реальною загрозою.
Американські операції поблизу узбережжя, тиск на банківські канали, посилення контролю за фінансовими потоками у сфері нафтоторгівлі - усе це ускладнює для Москви реалізацію навіть старих угод. Багато з них заморожені або переведені у формат "сплячих контрактів".
І втрата доступу до венесуельської нафти може мати довготривалий ефект для Москви, підкреслює Мональді.
Крім того, у Москви залишаються дедалі менше союзників у регіоні, боКуба зосереджена на внутрішній кризі, Нікарагуа шукає фінансової підтримки у Китаю, а більшість лівих урядів Південної Америки не готові ризикувати санкціями заради захисту Мадуро. Таким чином, російська мережа впливу в Латинській Америці фактично розпадається.
На цьому тлі Москва втрачає не лише контроль над енергетичними потоками, а й можливість маневру у військово-політичному сенсі. Венесуела була одним із небагатьох місць, де Росія могла розміщувати радари, військових радників, інструкторів і навіть демонструвати авіацію. Тепер будь-яка подібна активність може сприйматися Сполученими Штатамияк пряма провокація.
Російські інформаційні кампанії у регіоні теж поступово втрачають ефективність: американські урядові структури та неурядові організації навчилися відслідковувати дезінформаційні наративи, блокувати їх і пропонувати альтернативні джерела для місцевої аудиторії, констатують фахівці.
Й зкожним тижнем стає все зрозуміліше: "антиімперська"риторика, яку Росія десятиліттями експортувала до Латинської Америки, втрачає свою емоційну привабливість. Навіть ті політичні сили, котрі традиційно симпатизували Кремлю, нині воліють уникати відкритої його підтримки.
СШАж, своєю чергою, не приховують, що ставлять перед собою амбіційне завдання - не лише обмежити наркотрафік, а й відновити баланс сил у регіоні. І, схоже, цейбаланс уже почав зміщуватися.
Тож венесуельська криза сьогодні - це не лише історія про наркотики чи санкції, це насправді зіткнення двох моделей світового впливу, у якому США повертають собі контроль через військові операції, інформаційний тиск і фінансові інструменти. РФ же всім силами намагається зберегти власну присутність, але дедалі більше нагадує гравця, котрий програє через слабкість та розпорошення на велику кількість фронтів.
Що ж, Карибський басейн знову став сценою для великої гри: і ще цікавішою вона є на тлі ймовірної будапештської зустрічі лідерів США та РФ по Україні, про котру сам Трамп раптово повідомив 16 жовтня.
Ірина Носальська