Віктору Орбану вдалося сформувати в Угорщині найсильніший уряд з часів падіння комунізму, проте наразі з’являється дедалі більше сумнівів у його демократичних та економічних здобутках.
Молодий юрист Орбан привернув до себе увагу 16 червня 1989 року, коли публічно почав вимагати вивести радянські війська з Угорщини та провести вільні вибори.
Проте перебування на посаді прем’єра принесло Орбану репутацію диктатора. "Віктатор" - саме так назвали його учасники найбільших за останні роки протестів в Угорщині, організованих опозицією та борцями за громадські свободи.
2 січня тисячі людей зібралися біля будапештської Опери, щоб висловити своє невдоволення змінами до конституції, у той час як прем’єр та його союзники всередині театру святкували затвердження цих змін.
Дехто вважає Орбана прагматиком, сам він твердить, що забезпечує сильне, стабільне політичне лідерство, прагне подолати бюрократію та зробити кожного відповідальним членом суспільства.
Протестувальники ж назвали Орбана "bovli", що угорською означає "сміття", натякаючи на те, що за час його перебування на посаді прем’єра кредитний рейтинг країни знизився до мінімального "сміттєвого" рівня.
Орбан неодноразово дивував іноземних партнерів своєю нестандартною економічною політикою, особливо своїми прилюдними чварами з Центральним банком.
Соросівський стипендіат
На момент виступу із промовою проти присутності радянських військ в Угорщині Орбану ледь виповнилося 26 років.
В офіційній біографії Орбана, викладеній на сайті прем’єра, зазначається, що за 2 роки до цього він закінчив юридичний факультет Будапештського університету і вже на той момент був членом Союзу молодих демократів Фідес, який згодом став провідною парламентською силою.
Орбан також брав участь у діяльності наукової групи Центрально-Східної Європи – програми, що фінансувалася Фондом Сороса, та протягом року вивчав історію британської ліберально-політичної філософії в Оксфорді.
Далі у біографії Орбана йдеться про те, що він поступово став "політиком, відомим у всьому західному світі своєю вірністю незалежній та демократичній Угорщині".
Проте, ще на початку політичної кар’єри Орбана, були ті, хто називав його політичним опортуністом.
Його палка промова на церемонії перепоховання угорців, вбитих у 1956 році під час повстання проти радянського домінування, багатьом здається сміливим закликом до боротьби за демократію.
Проте відомий дисидент Ласло Райк звинуватив Орбана у порушенні домовленості не вплутувати політику під час цієї церемонії перепоховання.
"Орбан порушив свою обіцянку і використав церемонію як можливість просунути себе на політичний арені", - переконаний Райк.
2 січня Райк та інші колишні дисиденти опублікували листа під назвою "Занепад демократії – становлення диктатури", в якому вони критикують діяльність прем’єра.
"Ще ніколи з часів повалення комуністичної диктатури у 1989 році, в Угорщині не було такої концентрації влади, як сьогодні", - йдеться у листі.
Шлях до влади
Прихильники Орбана можуть навести аргумент про те, що він прийшов до влади після довгої та чесної боротьби.
Ставши лідером партії Фідес, Орбан почав рух у правий бік та у 1998 році став прем’єр-міністром країни на чолі правоцентристського уряду.
Під час першого перебування Віктора Орбана на посаді прем’єра, Угорщина вступила до НАТО, в країні знизилася інфляція та закріпилося економічне зростання.
Проте через корупційні скандали та звинувачення у розкольницьких намірах, Фідес не змогла отримати перемогу на чергових виборах, і протягом наступних восьми років Орбан виступав основною фігурою опозиції соціально-ліберальному уряду.
Проте у 2010 році партія Фідес повернулася до влади, отримавши на виборах переважну більшість голосів.
Знову опинившись у прем’єрському кріслі, Орбан взявся запроваджувати конституційні та фінансові реформи, чим не на жарт розлютив своїх опонентів.
Його уряд звинувачували у нав'язуванні консервативних принципів у всіх сферах життя, починаючи від ЗМІ, і закінчуючи економікою та релігією.
Борці за права людини, зокрема, висловлювали обурення з приводу введення довічного ув’язнення за тяжкі злочини без можливості умовного звільнення.
Уряд Орбана також звинувачували в обмеженні повноважень Верховного суду Угорщини.
Власними силами
30 грудня 2011 року уряд Угорщини таки ухвалив закон про Центральний банк, попри застереження ЄС та МВФ. На їхню думку новий закон обмежує незалежність Центрбанку.
"Нові законопроекти створюють можливість впливати на прийняття рішень Центральним банком, виходячи з інтересів уряду та керівної партії, що... суперечить... принципам основної угоди Європейського Союзу", - завили представники Центрального банку.
Орбан, зі свого боку, стверджує, що передусім дбає не про інтереси своєї партії, а про інтереси країни, до того ж він має зобов’язання закінчити справу, яку розпочав ще у 1989 році.
За словами Орбана, перемога його партії на виборах 2010 року переконливо свідчить про бажання угорців "закрити главу посткомунізму".
"Сьогодні стає зрозуміло, що нині найціннішим здобутком у Європі є політичне лідерство та політична стабільність", - зазначив Орбан, виступаючи з промовою у Лондонській школі економіки у листопаді.
І на його думку саме "сильне політичне лідерство" є тією конкурентною перевагою, яку Європейському Союзу можуть запропонувати центральноєвропейські держави.
А себе Орбан називає одним з небагатьох європейських політиків-оптимістів та навіть ентузіастів, і саме це є частковим поясненням його популярності серед угорців.
"Якщо МВФ нас підстрахує, ми зможемо більше впевнено розпочати новий період своєї історії, але якщо угода зірветься, ми зможемо вистояти власними силами", - нещодавно заявив прем’єр.
Прагматик?
Такі вислови прем’єра колишні дисиденти називають свідченням "економічного авантюризму", натомість інші вбачають у Вікторі Орбані прагматика, політика котрого закликана служити національним інтересам.
Габор Такас, експерт з угорського аналітичного центру Nezopont Intezet, нещодавно заявив у Financial Times, що уряд Орбана "дотримується власного політичного курсу замість того, щоб вести діалог з вітчизняними та міжнародними гравцями".
Такас зазначає, що з моменту переобрання Орбана прем’єром, він запровадив довгоочікувані структурні реформи, наприклад ввів обмеження на ранній вихід на пенсію для військових та створив більш прозору систему соціального забезпечення.
"Це ті реформи, про важливість та потрібність котрих говорив кожен уряд з часів падіння комунізму, проте лише уряд Орбана, маючи дві третини у парламенті, зумів методично вирішити ці питання", - додає аналітик.
Ще одним прикладом прагматичного підходу прем’єр-міністра може бути його ставлення до Москви.
Під час виступу у Лондонській школі економіки, політик, що у 1989 році вимагав виведення радянських військ з Угорщини, заявив: "Нам, європейцям, потрібна Росія. Рано чи пізно – і скоріше рано, ніж пізно – у нас виникне потреба стратегічного союзу з Росією".