Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

ВВС Україна: 20 років битви за Бендери. Місто не готове забути

BBC Україна, 19 червня 2012, 16:55
0
6
ВВС Україна: 20 років битви за Бендери. Місто не готове забути
У цих стінах і досі лишаються сліди від куль

Рівно 20 років тому в невеликому місті Бендери на правому березі Дністра стався один із найкривавіших епізодів Придністровського конфлікту. Майже у кожного перехожого на вулицях міста знайдеться історія про те, як війна змінила його життя.

Хоча сьогодні зовні мало що нагадує про криваві бої, місто прямує у майбутнє разом із тягарем пам'яті і взаємної неприязні до сусідів з "суміжної держави" - так місцеві жителі називають Молдову. А дірки від куль в будівлі колишнього міськвиконкому, навколо якого вели особливо запеклу стрілянину, спеціально не замазують і зараз.

В історії Придністровського конфлікту досі чимало темних сторінок. Одна з них - витоки Бендерської трагедії. Сторони продовжують звинувачувати одна одну у провокуванні стрілянини біля бендерського поліцейської дільниці, яка призвела до масштабних боїв.

"Уникнути зіткнення було неможливо. Так сталося через відсутність політичної культури й бажання йти на компроміс. Коли почалися бої в Бендерах, вже не стояло питання, наскільки це виправдано - події набули незворотного характеру", - вважає депутат парламенту Молдови першого скликання Андрій Сафонов.

У той день, коли бендерські випускники готувалися до останнього шкільного балу, в місто увійшла молдавська військова техніка. За оцінками міжнародного правозахисного товариства Меморіал, тільки за перші два дні в Бендерах при перехресному вогні були поранені 184 та вбиті 37 мирних жителів. Близько 80 тисяч людей втекли з міста.

"Вуличні бої - найжахливіший спосіб ведення війни. У Бендерах тоді коїлося щось страшне - цілковите свавілля. Мародерство було з обох сторін", - згадує фотограф Миколу Пожога.

Форпост на правому березі

Бендери - одне з найстаріших міст Молдови. Переправа через річку Дністер тут була ще у часи становлення Молдавського князівства на початку XV століття. Крім цього, Бендери - місто інтернаціональне і приблизно порівну заселене молдаванами, росіянами й українцями. Сьогодні мови цих трьох націй є в Придністров'ї офіційними.

Територіально Бендери розташовані на "молдавському боці" і відокремлені рікою від решти Придністров'я. Але на початку 1990-х років місто не прийняло ідеї молдавського національного відродження та перспективи об'єднання з Румунією, яка вже одного разу окупувала Бендери після Першої світової війни.

На момент конфлікту Анатолій Булда був командиром ополчення Бендерського машинобудівного заводу. Він затинається, коли говорить, що воював з молдаванами, вважаючи за краще термін "румунські націоналісти".

"У нас в ополченні було багато молдаван, так само як українців і росіян. Серед них були тільки добровольці. У той же час - і це не поодинокий випадок - батько одного з моїх бійців воював на боці Молдови", - зізнається Булда.

Неможливо пробачити

Коли почалися бої, мешканка Бендер Анна була вагітна. Через стрес, дитину вона втратила.

"Бігли з міста прямо в капцях, навіть документи не взяли. По дорозі підібрали ще жінку з трьома дітьми і поїхали до батьків в Україну. Це було страшно. Але навіть у найжорстокіших війнах не стріляють по каретах швидкої допомоги. А молдовську "швидку", в якій їхав мій знайомий лікар, повністю обстріляли із засідки", - говорить Анна.

Незважаючи на пережите, вона входить до меншості, яка готова пробачити сусідів через Дністер і жити з ними в одній державі.

"В основному, і у нас, і в Молдові живуть нормальні люди. Ніхто з них не піде проти своїх родичів і сусідів. Це просто був наказ згори. Ніхто з моїх молдавських знайомих не хотів воювати. Але їм дали вибір: або береш автомат, або вирушаєш у в'язницю ", - говорить Анна.

Іншої думки керівник бендерського відділення союзу "Пам'ять" Людмила Мальчукова. Її чоловіка, козака Чорноморського козачого війська, взяли в полон і намагалися, за словами Людмили, виміняти на Іллю Ілашку, засудженого в Придністров'ї за тероризм. Через півтора місяця Людмила знайшла чоловіка на кишинівському кладовищі Дойна.

"Як я можу пробачити Молдову? Після Бендерської трагедії життя для мене розділилася на "до" і "після". Цей біль не проходить. Ніхто з наших матерів, вдів не заспокоївся", - говорить Людмила Мальчукова.

Економічний занепад

За словами завідувача кафедрою вітчизняної історії Придністровського державного університету Миколи Бабілунга, незважаючи на те, що більше половини населення покинуло місто в червні 1992 року, більша частина біженців повернулася назад. Бендери кілька років ще залишалися потужним промисловим центром з великою кількістю робочих місць і високими зарплатами.

Сьогодні ж виробництво тут в занепаді, як і в сусідній Молдові. Наприклад, на Бендерському експериментальному ремонтному заводі, де працювала Людмила Мальчукова, з тисячного колективу залишилося 60 людей. Дефіцит придністровського бюджету цього року складе близько 62%. Невизнана республіка виживає в основному за рахунок російської матеріальної підтримки.

"Ми звикли жити не за коштами і приречені сидіти на голці російської допомоги, як і Молдова на голці МВФ. В іншому випадку, потрібно затягнути пояси на 10-15 років і міняти економічну модель. Хто на таке погодиться?" - питає Сафонов.

Микола Бабілунга вважає, що, хоч війна завдала Придністров'ю серйозний матеріальний збиток, це не головний фактор економічної стагнації. Набагато гірше на економіці позначилася невдала приватизація, яка призвела до деградації підприємств, і економічні перепони з боку Молдови. Основну ж частину руйнувань в Бендерах вдалося відновити за рахунок внутрішніх ресурсів.

Майбутнє за Придністров'ям

Більшість мешканців Бендер бачать майбутнє свого міста тільки в складі Придністров'я, особливо сьогодні, коли Бендери і Тирасполь структурно фактично перетворилися в єдине місто.

"Війна завдала сильної психологічної травми жителям Бендер і породила безліч страхів. Раніше найбільше боялися, що "Тирасполь нас здасть". Підірвуть міст через Дністер і підуть до себе, а у нас знову почнеться бійня", - говорить Микола Бабілунга.

Водночас бендерська молодь, як і їхні однолітки в Молдові, шукає кращого життя за кордоном. 23-річна Аліса - успішний журналіст в одній з інформаційних агенцій Кишинева. Вдома вона не бачила перспектив для професійного зростання.

"Я, як практично всі мої однокласники і друзі, поїхала після закінчення школи. Здавалося, що в "закордонному" вузі я отримаю кращу освіту. Тепер у мене тут робота, друзі, любов. В Бендери, можливо, повернуся, якщо захочу народити дитину - там екологія краще", - каже Аліса.

Як і більшість її однолітків, вона не пам'ятає війни і не проти того, щоб Молдова і Придністров'я знову стали єдиною державою.

"Кров, яка тут пролилася, ще довго буде вирувати. Нашому поколінню, яке дивилося один на одного крізь приціл, щось вирішувати абсолютно немислимо, непотрібно і навіть шкідливо. Це буде під силу лише нашим онукам", - переконаний Бабілунга.

Джерело: ВВС Україна

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах