Перша річниця винесення вироку Юлії Тимошенко ставить питання про те, чи здатна екс-прем’єрка нарешті підлаштуватися під нову політичну реальність, чи продовжить поводити себе, наче рік тому нічого особливого з нею не сталося.
Зміна образу
11 жовтня 2011 року в житті Юлії Тимошенко змінилося все. До того моменту вона була беззаперечним лідером української опозиції та значною мірою задавала інформаційний порядок денний української політики. Так, вона вже два місяці перебувала у стінах Лук’янівського СІЗО, проте це виглядало радше тимчасовим заходом залякування чи, в крайньому разі, способом не допустити її до участі у парламентських виборах. Зрештою, президент Віктор Янукович на зустрічах з європейськими політиками неодноразово обіцяв знайти вихід з цієї "делікатної" ситуації, і звільнення лідерки Батьківщини з-за ґратів зовсім не видавалося нереальним.
Проте рік тому Юлія Тимошенко отримала семирічний вирок, а разом з ним – і нову політичну реальність, у якій їй довелося діяти. Камера столичного СІЗО для неї змінилася на інтер’єри харківської лікарні, а замість гучних заяв перед камерами, котрими була заповнена зала Печерського райсуду, Тимошенко стикнулася з необхідністю комунікувати із зовнішнім світом через нечисельну групу захисників та похапцем написані у в’язничній камері записки. Ця нова політична реальність помітно вплинула на сприйняття образу Тимошенко у масовій свідомості.
"Згадаймо про те, яким цей образ був, - каже ВВС Україна соціальний психолог Олег Покальчук. - Це була така цікава емоційна конструкція, яка складалася з кількох параметрів: героїчність, самовідданість, велика життєва енергія, безмежний патріотизм. Всі складові цього образу мали максимальний характер. Через те, що він був таким яскравим, коміксовим, він дуже яскраво запам’ятовувався масовою свідомістю. Зараз всі фарби цього образу трохи поблякли. Ми чуємо відгомін інформації про людину-в’язня, яка постійно бореться з тюремною адміністрацією, відстоює свої права. Що залишилося зараз? Вона страждає, от і все. З образу борця і героїні зараз залишився образ страдниці".
З такою оцінкою не погоджується керівник Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов: "Тимошенко не перетворилася на великомученицю. Вона навіть з тюрми намагається керувати, створювати інформаційні приводи, управляти процесами, що відбуваються в опозиції, впливати на виборчу кампанію. Вона не розглядається українським виборцем як сакральна жертва, жалю вона теж не викликає: вона - не той персонаж, якого жаліють".
На думку політолога, головна зміна, яка відбулася з образом Тимошенко за цей рік – це зниження віри суспільства в те, що вона зможе повернутися і скласти ефективну конкуренцію нинішньому режиму. "Рік насильного відлучення від політики призвів до того, що рейтинг Тимошенко знижується. Вона дедалі більше сприймається як політик епохи, що відходить. Власне, в цьому і полягає феномен Кличка: він набирає бали на почутті того, що Тимошенко – це політична натура, що відходить", – каже він.
Політолог Дмитро Видрін вживає навіть гостріших оцінок щодо процесів, які відбуваються з образом Тимошенко у масовій свідомості: "Її образ маргіналізувався відсотків на 70. Маргінальність для мене має тисячу параметрів. Але головний з них – це неспівпадіння поведінки і віку. Якщо серйозна жінка-політик поводить себе як маленька дівчинка або древня бабця – вона не потрапляє в образ, вона є маргіналкою. У Тимошенко ця тенденція наростала протягом останніх п’яти років, але протягом останнього року вона особливо далася взнаки".
Тимошенко як стяг опозиції
Як вказують політологи, чи не головна проблема Тимошенко на сьогодні полягає у тому, що, перебуваючи у в’язниці, вона продовжує транслювати назовні – як виборцям, так і власним соратникам, – свій образ, який не зовсім відповідає нинішній політичній реальності та очікуванням зовнішнього світу.
"Мені здається, що Юлія Володимирівна наполягає на певному інформаційному ставленні до себе з боку опозиції, і я думаю, що це неправильно, – каже Олег Покальчук. – Найбільша проблема всіх людей, не тільки політиків – це правильно розуміти своє розташування у просторі, що їх оточує: чим вони є і чим вони могли б стати. Юлія Володимирівна, на жаль, зараз повторює долю Наталії Вітренко – політика з великими амбіціями і дійсно непоганими можливостями, але який абсолютно не хотів рахуватися з реальністю і намагався змінити її під себе. Так само, як Людовік XIV говорив "Держава – це я", Тимошенко каже: "Реальність – це я". Проте зараз вона не є реальним лідером опозиції. Вона мала б стати для опозиції такою мудрою матір’ю-наставницею, яка б дораджувала своїм соратникам. В БЮТ зараз мала б бути конституційна монархія, натомість там залишилася абсолютистська модель правління, тільки без королеви, бо королеву посадили".
Відповідне ставлення до Тимошенко з боку її соратників знаходить вираження і в тому, що саме на її особі значною мірою сконцентрована агітаційна кампанія партії Батьківщина. Однак цей крок, на думку експертів, не спрацьовує, і, в тому числі, в цьому потрібно шукати корені останнього рейтингового провалу опозиціонерів.
"Виборець ставить питання так: а чому потрібно захищати не мене, а Тимошенко? Вона – багата, знаменита, сидить у ВІП-умовах, лікується в ексклюзивних умовах лікарні – принаймні, таку точку зору нав’язала влада. "Захистити Юлю" – це лозунг, який абсолютно далекий від народу і дуже неоднозначно ним сприймається. Тому він і не спрацював", – каже Вадим Карасьов.
Чи стане програш Батьківщини – а таким можна буде вважати друге, не кажучи вже про третє місце місце у підсумковій таблиці переможців виборів, про яке останнім часом дедалі частіше говорять соціологи, – яка йде на вибори під стягами із зображенням Юлії Тимошенко, крахом цього політика? Вадим Карасьов впевнений, що списувати екс-прем’єра з рахунку ще зарано: "Вона може бути ефективним політиком, лідером партії. Мабуть, вона потрібна на політичній арені України, яка стає аж надто понурою, депресивною. Як альтернативу Януковичу чи альтернативу режиму її, мабуть, розглядати вже не варто, однак не буду тут категоричним".
У свою чергу, Олег Покальчук навіть пропонує рецепт, який могла б використати Тимошенко для того, аби перезавантажити свій образ, більше відповідати сучасній політичній реальності. "Всі наші політики – дуже пихаті. Тож якби Юлія Володимирівна визнала свої помилки, яких було досить багато, – причому мова не йде про ті речі, за які її було засуджено, – і вибачилась за них, люди б її почули, бо це – по-людськи, це лежить в українській традиції. Тоді у неї почався б діалог з людьми, а не з політичними колами, тоді стосунки почалися б з чистого листа", – говорить Покальчук.
Іншої точки зору на можливості, які нині є у розпорядженні Тимошенко, дотримується Дмитро Видрін. "Мені здається, Тимошенко доклала величезних зусиль для того, щоб опинитися там, де вона зараз перебуває. Можливо, вона вважала, що піарити опозицію з тюрми легше, принаймні, набагато дешевше, ніж з волі. Якби вона доклала таких самих зусиль, щоб вийти, – думаю, вона б вийшла буквально за тиждень. Один сигнал владі про те, що вона готова почати з нею діалог – нехай жорсткий, неприємний для влади, але який міг би закінчитися взаємними поступками – одразу розширив би коридор її можливостей. Але поки вона каже, що влади не існує, – нема з ким і про що домовлятися", – каже він.
А тим часом соратники Тимошенко не збираються привертати зайвої уваги до річниці засудження свого лідера. У всякому разі, за даними ВВС Україна, ані в Києві, ані в Харкові на сьогодні не заплановано жодних масових опозиційних акцій з цієї нагоди.
Джерело: ВВС Україна