Соціальні мережі в інтернеті, якими користується кілька мільйонів українців, не зіграли суттєвої ролі на цьогорічних парламентських виборах.
Експерти дивуються: чому відносно дешевий для політиків і доступний для мільйонів виборців ресурс не був повною мірою задіяний політичними партіями, як це було на останніх виборах у Росії чи в інших країнах, коли за допомогою Facebook тисячі людей збиралися на маніфестації, впливали на громадську думку і створювали реальну альтернативу владі.
Експерт у галузі інтернету, засновник сайту
www.watcher.com.ua Максим Саваневський твердить, що загалом у цьогорічній виборчій кампанії політичні сили вперше почали вкладати чималі кошти у роботу із соціальними мережами, але ефект від цієї діяльності не був суттєвим.
"Усі провідні політичні сили, хіба що окрім Свободи, доволі активно інвестували гроші у соціальні мережі, що навіть привело до зростання ціни на рекламу у Facebook, але вплив цієї діяльності був незначним", - сказав Максим Саваневський в інтерв'ю ВВС Україна.
За словами експерта, політичні сили не надто багато думали над тим, що запропонувати кількамільйонній аудиторії Facebook, розміщуючи передусім рекламу партії або створюючи її власну сторінку. Інший напрямок - просування якихось конкретних відеороликів, фото, текстів, у тому числі тих, що мали ознаки чорного піару. Максим Саваневський пригадує близько десятка випадків у цьогорічній кампанії, коли "конкретно "били" по деяких мажоритарниках якимось відео чи текстом".
Опозиція має більше прихильників у FB
Загалом, каже Максим Саваневський, опозиція має значно більше прихильників у соціальних мережах, ніж Партія регіонів, а інтернет-спільнота (і соціальні мережі не є винятком) традиційно критично налаштована до влади.
Однак цифри прихильників тієї чи іншої політичної сили є мізерними у порівнянні із кількістю користувачів того ж таки Facebook: регіонали за кілька місяців виборчої кампанії здобули близько трьох тисяч, Батьківщина – близько 17-ти тисяч прихильників у Facebook. Принаймні, така кількість людей "лайкнула" сторінку конкретної політичної сили чи поділилася її контентом, хоча, звісно, серед цих людей є і так звані "боти" або й просто працівники виборчих штабів.
Опозиція також виявилася більш креативною у мережах. У той час як Партія регіонів і представники уряду розміщували прес-релізи, підготовлені для ЗМІ, опозиційні політики шукали інших шляхів, більш придатних для соцмереж: подавали фото, малюнки, відеоролики, які після цього з'являлися на інших інтернет-ресурсах чи телебаченні.
Ще одна особливість - поява будь-якого представника влади у соціальних мережах призводила до шквалу негативу на його адресу. Єдиний виняток, каже Максим Саваневський, це віце-прем'єр-міністр Сергій Тігіпко, який досить активно представлений у соціальних мережах і кількість негативу проти нього не дуже висока.
Де український "Навальний"
Як вважає політтехнолог, керівник компанії Berta Communication Тарас Березовець, у сусідній Росії роль соціальних мереж суттєвіша і помітніша, оскільки там відсутні інші шляхи комуніації для опозиції.
"Усі засоби масової інформації давно і щільно контролюються владою. Тому за відсутності будь-якої альтернативи російські лідери громадської думки змушені були йти у світову павутину", - каже Тарас Березовець.
Експерт також нагадує, що появі таких лідерів, зокрема,
Олексія Навального, передувала його кількарічна робота у блогосфері із антикорупційним
проектом РосПил.
"В Україні є кілька лідерів громадської думки, їхні фейсбуки стають новинами і цитуються в інших медіа – маю на увазі Мустафу Найема, Сергія Лещенка, Вахтанга Кіпіані, Віталія Портникова. Чому з них ніхто не став українським Навальним – це вже інша тема. Але я думаю, що проекти, подібні РосПилу, можуть з'явитися в Україні, причому це може статися незалежно від виборчих кампаній", - каже Тарас Березовець у коментарі ВВС Україна.
"Чому політики не використовують цей ресурс? Очевидно, причини лежать у площині їхнього непрофесіоналізму, а отже і недовіри до нових видів медіа, якими є соцмережі. Політики самі по собі традиційні, тому й методи їхні також традиційні, а до соцмереж вони, зважаючи на вік і професійні звички, ставляться як до новомодної забавки, не більше", - вважає політтехнолог.
Водночас, Тарас Березовець прогнозує, що вже наступна виборча кампанія буде суттєво відрізнятися від цьогорічної. На його думку, з'являться політики, які "якщо і не виграють із допомогою соціальних медіа, то вестимуть кампанію, користуючись переважно двома технологіями – безпосереднім спілкуванням із виборцями і соціальними мережами".
"Інтернет-пенсіонери"
Менше оптимізму у лідера Інтернет-партії України Дмитра Голубова.
"Більшість політиків, які сьогодні ідуть до парламенту, це "інтернет-пенсіонери". Тобто, або за віком є пенсіонерами, або не були пов'язані із інтернетом. Більшість із них, коли пропонуєш рекламу в інтернеті, думають, що їх зараз обдурять і заберуть гроші. Вони не вважають, що інтернет - це щось серйозне і він на щось може вплинути", - розповів ВВС Україна Дмитро Голубов.
Експерт у галузі інтернету не згоден із тим, що соціальні медіа й інтернет корисні передусім там, де політики не мають змоги висловлювати свою позицію чи агітувати у традиційних ЗМІ.
"Хорошим вірусним роликом можна "підірвати" інтернет, після чого всі обговорюватимуть лише це повідомлення чи того чи іншого кандидата. Ефект може бути більшим, ніж від дорогої реклами на провідних телеканалах", - каже Дмитро Голубов.
За словами експерта, на цьогорічних виборах партії вкладали в інтернет-рекламу менше коштів, ніж у попередні роки.
"На президентських виборах 2010 року вкладали значно більше грошей. Фінансували проекти від фальсифікації опитувань в інтернеті до створення соціальних акаунтів. Залучали так званих "ботів" і "тролів", котрі писали коментарі на популярних сайтах. Свого часу один відомий опозиційний політик під час виборчої кампанії наймав від 500 до 700 таких людей, і це мало відчутний вплив в інтернет-середовищі", - твердить Дмитро Голубов.
Водночас, він визнає, що зниження видатків на агітацію в інтернеті пояснюється також тим, що половина парламенту обирається у мажоритарних округах, де ефективнішими є інші методи.
"Там більше потрібні не соціальні медіа і навіть не телебачення, а продпайки і нові дороги", - підсумовує Дмитро Голубов.
Проте, як запевняє Максим Саваневський із watcher.com.ua, хоча соціальні медіа не відіграли суттєвої ролі у виборчій кампанії - 2012, вони, принаймні, стали помітнішими на цих виборах.
"Робота у соціальних мережах – як англійський газон. Його за два роки не можна підстригти так, щоб він виглядав ідеально. Треба багато років працювати. Тому результати цьогорічної виборчої кампанії в соціальних мережах є досить непоганими", – каже Максим Саваневський.
Передусім експерт має на увазі присутність у соцмережах опозиції й опозиційних політиків. За його словами, якщо з такими ж темпами вони нарощуватимуть кількість прихильників у найближчі кілька років, то до президентських виборів 2015 року, зважаючи також і на подальше зростання соціальних мереж, вони можуть здобути кілька сотень тисяч однодумців у мережах і впливатимуть на громадську думку.
Джерело: ВВС Україна