RU
Головна
 
Цей матеріал опубліковано на Корреспондент.net у рамках офіційної партнерської угоди з BBC Україна

ВВС: Від нас приховують правду. Інтерв'ю із заручницею Норд-Осту, яка втратила доньку і нареченого

BBC Україна, 23 жовтня 2012, 17:40
0
439
ВВС: Від нас приховують правду. Інтерв ю із заручницею Норд-Осту, яка втратила доньку і нареченого
Фото: AFP
Родичі жертв Дубровки досі не отримали від влади відповідей на багато питань щодо штурму

Для всього людства "норд-ост" - напрям стрілки компаса або північно-східний вітер. Для росіян - одна з найтрагічніших подій сучасної історії.

23 жовтня 2002 року почалася драма із захопленням чеченськими бойовиками глядачів і акторів популярного мюзиклу Норд-Ост, відома також як "теракт на Дубровці".

В руках нападників опинилися 912 осіб. Загинули 130, в тому числі 10 дітей і вісім іноземців.

Постраждалих в Норд-Ості було менше, ніж у Будьонівську, Кизлярі і Беслані, але за кількістю загиблих ця трагедія поступається тільки бесланському кошмару.

119 людей померли в лікарнях після звільнення. На думку багатьох, більшість з них вдалося б врятувати, якби операція проводилася більш грамотно і безпека людей не приносилася в жертву тотальній секретності.

Покінчити з нападами бойовиків в Росії не вдалося й досі, хоча останніми роками їх активність в основному обмежується північнокавказським регіоном і спрямована проти місцевої влади.

Громадянка Казахстану Світлана Губарєва була серед заручників театру на Дубровці, вона вижила, але втратила свою 13-річну дочку й американського нареченого, з яким збиралася будувати нове життя.

В інтерв'ю ВВС вона згадує події тих страшних днів, які поставили хрест на всьому її минулому житті.

СГ: У нас був хороший настрій, ми в той день отримали візу і планували, як ми разом з Сенді поїдемо в США і житимемо далі, довго і щасливо...

На початку другого відділення ми побачили в залі озброєних людей. У той час йшла війна в Чечні, і це була актуальна тема для Росії, тому перша думка була, що сценаристи включили такий поворот подій в сюжет. Але потім один з терористів піднявся на сцену і, щоб привернути увагу людей, дав автоматну чергу. Зал завмер, і тоді він оголосив, що всі ми - заручники.

ВВС: Які думки промайнули тоді у вашій голові?

СГ: Спочатку я подумала, що це жарт. А потім - що треба ж було приїхати в Москву і потрапити в таку ситуацію. Страху не було, він прийшов пізніше. Але дуже довго я не могла змиритися з думкою, що ми потрапили в заручники, і що це надовго.

ВВС: А як до всього цього поставилася ваша дочка, адже їй було всього 13 років?

СГ: Як нормальна дитина. Спочатку їй було цікаво, потім, напевно, страшно, але вона мужньо терпіла все це, навіть коли у мене здали нерви. Напевно, найбільш адекватним був Сенді, який відразу зрозумів небезпеку і став пояснювати, що якщо почнуть стріляти, ми повинні сховатися. Він взагалі намагався нас заспокоїти.

ВВС: Що відбувалося в той момент в театрі?

СГ: Після пострілів у повітря я стала озиратися і побачила, як по лівому проходу йде група людей. Жінки були одягнені у все чорне, чоловіки були хто в камуфляжній формі, хто в цивільному. У чоловіків в руках були автомати, а у жінок - гранати та пістолети. Я нарахувала з кожного боку уздовж залу по дев'ять жінок. Після цього чоловік у військовій формі на сцені оголосив, що це захоплення, що вони хочуть зупинити війну в Чечні і що ті, у кого є телефони, можуть подзвонити й повідомити, що театр захоплений. Реакція у людей в залі була різна, хтось почав нервувати, впадати в істерику, хтось, навпаки, залишався спокійний. Тим, хто нервував, жінки-терористи, у яких були сумки, стали роздавати валеріанку. Мене це вразило: які завбачливі, з валеріанкою прийшли.

ВВС: Ви розмовляли з кимось із загарбників?

СГ: Коли люди трохи заспокоїлися, Бараєв спустився в зал і сів на вільне місце через ряд за нами. Ми всі до нього обернулися і стали питати, чому вони захопили нас - чому не Думу, не Кремль або ще якусь державну установу? А Бараєв відповів, що влада себе добре охороняє. Люди стали говорити, що співчувають чеченцям, що вони теж проти війни, а він на це зауважив: "Ви ж не ходите на мітинги з вимогою зупинити війну. Ви ходите в театри, а нас там вбивають". Взагалі у всіх бойовиків спочатку був такий азарт, мовляв, ми хотіли вас захопити і зробили це. А потім вони розгубилися: ну захопили, нас багато, і що далі з нами робити? Всі хочуть їсти, пити, в туалет, а вони про це якось не подумали.

ВВС: Що ж вони вчинили?

СГ: Спочатку вони розграбували театральний буфет, принесли їжу і соки, розставили це все по проходу уздовж стіни і на сцені. Ті, хто хотів пити, повинні були підняти руку. Взагалі всі пересування можна було робити тільки запитавши дозвіл у жінки-бойовика, яка перебувала поруч. В туалет теж відпускали тільки з дозволу. Спочатку під туалети пристосували підсобні приміщення. Потім сходи і в кінці - оркестрову яму. Запах стояв жахливий, і в підсумку вони змушені були пересадити два перші ряди, тому що дихати там взагалі не було чим.

ВВС: Тоді ви ще сподівалися, що вас врятують, і все закінчиться мирно?

СГ: Мене така надія не залишала. Кілька разів здавалося, що ось-ось це станеться, але кожен раз нічого не виходило.

ВВС: Люди, які захоплювали вас у заручники, відразу дали зрозуміти, що вони готові загинути самі й убити вас. Після того, як на другий день переговорний процес застопорився, бойовики пригрозили вбивати по 10 заручників на годину.

СГ: Навмисно вони вбили тільки Ольгу Романову. В одного чоловіка незадовго до штурму не витримали нерви. Він побіг в бік терористки, що сиділа біля бомби, зі скляною пляшкою в руках. По ньому почали стріляти і важко поранили двох інших людей, жінку і чоловіка. Жінка залишилася живою, а чоловік загинув. І ще одного чоловіка терористи вбили прямо в залі. У мене було інше ставлення до ситуації, ніж у росіян. Нам одразу сказали, що іноземців вбивати не будуть. Тому загроза розстрілу мене особисто і моєї сім'ї начебто не стосувалася.

ВВС: На третій день був початий штурм, але спочатку в зал пустили невідомий газ. Ви уявляли тоді, що відбувається?

СГ: Так вийшло, що зал до того часу трохи заспокоївся, і ми заснули. Але спочатку Бараєв втретє заявив, що американців завтра будуть звільняти, і сказав, щоб вони телефонували у посольство. Я тоді поговорила з посольством і передала трубку Бараєву. Він домовився з представниками посольства, що о 8:00 ранку нас відпустять. Я подумала, що треба швидше заснути, щоб прийшов ранок і все це закінчилося. Останній раз, коли я подивилася на годинник, був початок четвертої, Саша і Сенді спали, і я теж задрімала. Потім пустили газ, потім - кома. Газ пустили через вентиляційні вікна. Ми сиділи під одним з таких вікон, і нам дісталася велика доза. У мене була зупинка серця і зупинка дихання. Я прийшла до тями вже в реанімаційному відділенні. Зі мною в палаті була жінка, яка разом з нами перебувала на балконі. Нас разом привезли, і нам пощастило, тому що нам відразу надали допомогу. Нас мучила спрага, але кожен раз коли ми пили воду, нас постійно рвало кров'ю.

ВВС: Коли ви дізналися, що сталося з вашою дочкою і вашим нареченим?

СГ: Коли я прийшла в себе, мої близькі вже знали, що Саша загинула, але мені про це не говорили, тому що мій лікар сказав, що я занадто слабка, і це може мене вбити. Я випадково дізналася про все по радіо. У сусідній палаті лежав чоловік, у якого був радіоприймач, це була неділя, на наступний день після штурму, і я раптом почула Сашине прізвище. У понеділок вранці за мною в лікарню прийшла моя сестра і представники казахстанського посольства, і я попросила мене виписати, бо треба було ховати Сашу. Потім я подзвонила в американське посольство, щоб дізнатися, що з Сенді. Виявилося, що він теж загинув, і мене попросили поїхати на впізнання. Пізніше, з висновку про смерть, я дізналася, що медична допомога Сенді взагалі була не потрібна, його з театру відвезли відразу в морг. І таких людей серед загиблих було як мінімум 68.

Мою дочку посол Казахстану знайшов в морзі Першої міської лікарні. Міліціонер, який стояв в оточенні, сказав, що такого бардаку за всю свою службу не бачив. Він розповів, що людей складали в автобуси штабелями, і моя дочка опинилася на дні такого автобуса, в який набили 32 людини. Якщо у неї і були шанси вижити після газової атаки, то після такого транспортування шансів не залишилося.

ВВС: Що ви сьогодні думаєте про людей, які захопили вас в заручники?

СГ: Звичайно, вони злочинці. Якими б не були їхні проблеми, їх не можна вирішувати за рахунок життів інших, ні в чому не винних людей. Але з іншого боку мені їх шкода, бо вони теж жертви. Той же Бараєв. Адже йому було трохи більше 20-ти на момент захоплення. Тобто в першу Чеченську війну йому було 12 років. Під час цієї війни у нього перемішалися поняття добра і зла. А жінки, у яких убили всю сім'ю, і вони прийшли мститися? Цілком можливо, що на їх місці я вчинила б так само. У будь-якому випадку, вони переді мною винні менше, ніж Російська Федерація. Адже не вони пускали газ, не вони набивали автобус заручниками. Зі мною спілкувалися представники посольства Казахстану, Америки, але ніхто від російської влади не прийшов і не попросив у мене вибачення. Всі ці роки мені брехали, що все зробили для порятунку заручників. Хіба можна таке пробачити?

_________________

Світлана Губарєва та інші колишні заручники Дубровки заснували асоціацію, яка подала позов проти російського уряду, звинувативши його в діях, які спричинили загибель багатьох заручників.

У грудні 2011 року Європейський суд з прав людини постановив, що влада Росії порушила Європейську конвенцію в частині, яка гарантує право громадян на життя, а в червні 2012 року судове рішення було закріплено. Сім'ї загиблих заручників отримали "компенсацію моральної шкоди".

Однак, що набагато важливіше, суд відхилив твердження російської влади про те, що вони застосували при штурмі безпечний газ, і постановив, що саме цей газ, а також відсутність скоординованих дій щодо реанімації жертв стали причиною смерті багатьох заручників.

Європейський суд також зазначив, що влада Російської Федерації "не змогла провести розслідування причин трагедії".

"Кажуть, що час лікує, - каже Світлана Губарєва, - але в моєму випадку цього не відбувається. Навпаки, кожен рік біль лише посилюється, тому що від нас приховують правду. І я не зупинюся, поки не дізнаюся імена тих, хто несе відповідальність за те, що трапилося".

Джерело: ВВС Україна

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

Корреспондент.net в соцмережах