Переповнені зали свідчать про інтерес глядача до глибокого кіно, передусім, українського, сказав в інтерв'ю ВВС Україна Андрій Халпахчі, генеральний директор міжнародного кінофестивалю Молодість, який завершився в Києві.
За його словами, проводити кінофорум, який цього року відбувався у42-й раз, було непросто через вибори - увага посадовців та більшість бюджетів були спрямовані на виборчу кампанію.
Однак від браку глядачів фестиваль не постраждав - Андрій Халпахчі стверджує, що попри економію на рекламі, їх було навіть більше, ніж минулого року.
Кореспондент ВВС Україна Роман Лебедь запитав у керівника фестивалю, чи задоволений він тим, як відбулася Молодість-2012.
Андрій Халпахчі: Мабуть, задоволені собою тільки пихаті люди. Завжди хочеться зробити ще краще. І не завжди виходить. Крім того, дійсно цього року був дуже обмежений бюджет. І якщо державні гроші лишилися ті ж самі, що й минулого року, то було важче зі спонсорськими грошима. Та й ціни на все зросли на 20%.
Більше грошей пішло на вибори, ніж на культурні події. Тому було важко, і в рамках того бюджету, що ми мали, мені здається, ми все зробили, що могли.
Ми від початку відмовились від зірок, якихось дуже знакових імен, яких хотілося б запросити, але жодним чином не скоротили програму, і важливі події. Все пройшло дійсно на високому професійному рівні.
Збільшилась кількість людей, які відвідували кінотеатри. І це було важливо. Трохи обмежували рекламу. Але дуже допомагає інтернет.
І мені здається, за бюджету менш ніж 500 тисяч доларів, ми зробили повноцінний фестиваль. Окрім того, чим я дуже задоволений - то це цьогорічною українською складовою. Бо фестиваль, наче дзеркало, відбиває процеси як світової, так і вітчизняної кіноіндустрії.
Дуже цікаво пройшов національний конкурс короткого метру - люди купували квитки, цікавилися цією програмою. Зацікавилися декілька іноземних фестивалів, просять представити цю програму. Були цікаві українські прем’єри, багато класики української. І це стало акцентом цьогорічного фестивалю.
- Окрім фінансових труднощів, чи були ще якісь проблеми через те, що фестиваль відбувався в останній перед виборами тиждень?
- Мабуть, деякі посадові особи були більш зайняті. Хотілося бачити, незалежно від партійної орієнтації, якихось знакових людей на фестивалі, на його відкритті. Але прем’єр, віце-прем’єри, здебільшого, були зайняті виборчою кампанією. І не тільки вони. Ми завжди раді бачити і Віталія Кличка, і Андрія Шевченка – це наші знакові обличчя. Але вони були зайняті своєю передвиборчою роботою.
А якогось тиску з боку держави чи чогось іншого на нас не було - треба тут віддати належне. Напевно, за стільки років нас вже знають як досить незалежних людей.
Кіно і сало
- Молодість вважають візитівкою Києва, це найстаріший фестиваль. Коли, наприклад, проводили Євро-2012, весь Київ завішали логотипами чемпіонату. А коли тривала Молодість - реклами майже не було. Чому?
- Якщо в нас було б більше фінансів, ми теж могли б обклеїти Київ, як політичні сили. Але… Є ресурс в інтернеті, який ми більше використовували.
Хоча у міста, безумовно, є свої важелі щодо зовнішньої реклами. І ми дійсно зустрілися напередодні фестивалю з головою Київської державної адміністрації Олександром Поповим. У нас була дуже цікава розмова. Мені здається, що вдалося його переконати, що не футболом єдиним і не тільки виборами ми маємо жити, що фестиваль є можливістю для туризму до Києва.
Знаєте, як приємно, коли приїжджають вперше до нас іноземці і кажуть: "Боже, яке красиве місто!". Ще ця осінь золота… І всі ходять в ресторани, і всі – це вже смішно – біжать на Бесарабку купувати сало із собою.
Отже ми теж маємо власні бренди, як, наприклад, кіно і сало. Ми навіть подумали наступного року зробити щось на зразок того, що роблять у Берліні - кулінарне кіно.
- Чи не відчували ви нестачу глядачів на фестивалі цього року?
- Ні. Ми ще аналізуємо цифри, отримуємо звіти з кінотеатрів. Принаймні в кінотеатрі Київ глядачів збільшилося більше ніж на 50%. Це приємно. В Кінопанорамі теж було на 30-40% більше, ніж минулого року. На церемонії відкриття був повний оперний театр. Тобто, глядачів було дуже багато.
- Але ви й самі
вже говорили про те, що зараз інтерес до
арт-хаусного і фестивального кіно в Україні падає. Чому так відбувається і що з цим робити?
- Це велика окрема розмова. Треба працювати з глядачем. Але яким чином? Не змушувати його йти в кіно, як це було в радянські часи, коли в школах від батьків вимагали купувати квитки на якісь ідеологічні фільми, і цілими школами заповнювалися зали. Заводи змушували купувати квитки. Той бокс-офіс був дуже фальшивим.
Справа в іншому. Глядач сьогодні не дуже проінформований. Дуже мало спеціальних програм на телебаченні, а якщо вони є, то це гламур і тусовки, а серйозних програм про кіно немає. Я якраз пропоную таку програму нашому Держкіно і сподіваюсь, що вони відгукнуться. Бо є приклад Польщі, де 360 кіноклубів, вони дуже активно працюють, і це виховує глядача. Кіноосвіта там є обов’язковим шкільним предметом.
Для цього потрібно проводити таку духовну роботу серед людей. Людина хоче просто прийти на розвагу і не хоче входити в контекст серйозних фільмів. А коли є кіноклуби, коли є серйозні видання про кіно – як популярні, так і більш серйозні - то це найкращі напрямки для того, щоб просто зацікавити глядача.
Потрібно також більше видавати класики на DVD, щоб люди могли дивитися. Бо в нас вважається, що є тільки Довженко і Параджанов. Але є й інші імена, які ми постійно відкриваємо - і Івченко, і Кавалерідзе, і Войтецький і багато інших режисерів.
Під час Одеського міжнародного кінофестивалю, коли Потьомкінські сходи були заповнені вщерть, я випадково почув розмову між хлопцем і дівчиною: "Який класний фільм! Я ніколи не бачив Чапліна, я думав, що це анімаційний персонаж".
Люди не знають! Але все змінюється, коли вони потрапляють кудись, де їм дають не цю жуйку, не цю макулатуру, а щось трохи більш серйозне, хай навіть в розважальному плані. Бо сам Чаплін казав, що він робить кіно для Ейнштейна і для кухарок. Це як в літературі - якщо людина читає тільки детективи і бульварну літературу, вона не дійде до класики, не дійде до сучасної літератури, яка все ж таки іншого ґатунку.
"Мовчи, дурню, це Молодість"
- То якою в таких умовах мала би бути місія фестивалю з таким потужним іменем?
- Фестиваль цю місію виконує, виконує поступово, показуючи все ж-таки кіно. Іноді ми також змушені розмірковувати: а якщо ми покажемо цей фільм, а ніхто не прийде, чи всі вийдуть?
Втім, все-таки люди поступово втягуються. Я пам'ятаємо випадок, коли моя колега дивилась наш фільм у залі, а поруч сиділа молода пара, і хлопець каже дівчинці: "На що ти мене привела? Що це за кіно?" А вона йому каже: "Мовчи, дурню, це Молодість показує. Це наше класне кіно!". Він додивився, і після цього дівчина його запитує: "Ну як?" А він каже: "Ти була права! Це класне кіно!".
Бачите, у фестивалю вже є свій певний імідж. До нас приходить багато молоді. До речі, літніх людей також було багато. Ми навмисно виставили дуже доступні ціни.
Все ж таки ми маємо свого глядача. І який би ти не був втомлений, роздратований тим, що десь не надійшли гроші, що ми щось в борг робимо, що щось не так зробили колеги, але виходиш в залу представляти якусь картину і бачиш очі глядачів, які дійсно від тебе очікують якогось меседжу - це приємно, це задовольняє!
- Для багатьох людей рішення журі стосовно гран-прі, яке
виборов фільм L грецького режисера Бабіса Макрідіса, стало несподіванкою. Як ви думаєте, чому саме цей фільм став переможцем?
- Журі збиралося ввечері перед закриттям. Наскільки я знаю від перекладачки, яка з ними працювали, з цього приводу були страшенні суперечки. Вони дуже багато працювали, дуже багато переглядали фільмів. І жодного тиску з нашого боку ніколи не відбувалося.
Це був їхній суб'єктивний вибір, який народився в суперечках. Вони вирішили обрати таку дійсно авангардну і складну картину. Ну що ж, так сталося. Хоча наш глядач його не сприйняв, я не думаю, що це поганий фільм. Деяких людей цей фільм страшенно вразив.
Взагалі всі 12 фільмів, які брали участь в конкурсній програмі, були конкурентоспроможними.
- В конкурсній програмі також був і український фільм. Взагалі, на Молодості цього року було кілька великих свіжих українських проектів. Як реагувала публіка на них і як ви оцінюєте ці проекти?
- По-перше, повні зали безумовно демонстрували інтерес української й іноземної публіки. Наші гості-іноземці приїздять подивитися як міжнародні фільми, так і, в першу чергу, українські. Тому людей на українських прем’єрах було повно і інтерес був значний.
Сприймали по-різному. Декому дуже сподобались… Дуже непогано відгукувалися люди про конкурс короткого метру. Але була й інша реакція. Від нашого журналістського люду, який цікавлять більше фуршети, ніж фільми, я чув: "Як таке можна показувати?". Це ще і наш такий менталітет український, на жаль, – якось принизити своє. В нас ще хоча й не розквіт кінематографії, але й позитив поступовий є.
Кіно для людей
- Вам не здається, що вже пройшов той момент, коли глядач просто каже: "Дайте нам українське кіно!". Людей вже трішки роздражнили, зацікавили, показали рідні локації…
- Коли ми організовували дні українського кіно на Тернопільщині, показали реставровану Землю з Дахою Брахою, з цією складною етнічною музикою, до мене підійшов чоловік середнього віку, мабуть, досить звичайної професії, і подякував мені такими словами: "Дякуємо вам за те, що ви нас вважаєте за людей і привезли нам таке серйозне кіно".
Крім того, ще дякували за фільм
ТойХтоПройшовКрізьВогонь, інші фільми. І люди там, в провінції, сприйняли їх значно краще, тепліше. Їм цікаво подивитися українські фільми.
- З огляду на цей запит, і на те, що є вже вдалі приклади контакту, чого можна чекати найближчим часом на українському кіноринку?
- Я думаю, що кількість проектів збільшиться. Я працюю в комісії Держкіно, ми читаємо сценарії, дивимося фільми. Безумовно, роботи є різні. Є вдалі проекти молоді. А є й абсолютно провальні.
Ми читали нібито цікавий сценарій юнака, який непогано зарекомендував себе короткометражками, але з великим фільмом не склалося, не зробив. Це трапляється. Це трапляється і з великим режисерами.
Але у Франції знімають 300 повнометражних фільмів на рік, і дай боже, щоб серед них було бодай два шедеври. Тому треба мати кількість і простір - з чого обирати.
Дуже важливо, що сьогодні наша молодь більше спілкується зі своїми іноземними колегами, відчуває себе вже не на хуторі, а частиною європейського процесу.
Я вірю в те, що буде збільшення кількості фільмів. Це безумовно, бо і
державне фінансування збільшується. Але сподіваюсь, що і якість буде високою. Ми вже маємо досить значні перемоги на різних фестивалях.
Я думаю, що має бути різне кіно, в тому числі, треба робити жанрове кіно. Не Йолкі-палкі на зразок російських дурних фільмів. Треба розширювати діапазон жанрів.
Джерело: ВВС Україна