70 років тому в Мюнхені стратили трьох німецьких студентів, які стояли на чолі антигітлерівського руху – групи Біла троянда. Після війни її члени стали національними героями. Серед них була і Ліло Фурст-Рамдор, яка поділилася спогадами із BBC.
У 1943 році, в розпал Другої світової, група мюнхенських студентів розпочала кампанію пасивного опору нацизму.
Лізелотті Фурст-Рамдор тоді було 29, і вона вже була вдовою: чоловік загинув на Східному фронті. До групи Біла троянда її привів друг, Александер Шморелль.
"Я пам'ятаю цей момент так чітко, ніби він трапився вчора, – каже 99-річна Фурст-Рамдор. – Алекс не вживав слова "опір", він просто сказав, що війна з її битвами і смертями – це жах, що у Гітлера – манія величі, і що треба із цим щось робити".
"Вони любили свою країну"
Шморелль та його друзі Крістоф Пробст і Ганс Шолль почали писати листівки, закликаючи співвітчизників приєднатися до антинацистського руху опору.
Листівки доставляли на адреси, випадково вибрані з телефонної книги.
Фурст-Рамдор розповідає, що студенти ніяк не могли зрозуміти, чому німецький народ так легко пішов за нацистами.
"Люди повинні були розуміти, наскільки жахлива ця ідеологія", – каже вона.
Члени Білої троянди власноруч розносили листівки на різні адреси в Мюнхені та передавали їх в інші міста через довірених кур'єрів.
Фурст-Рамдор цим не займалася – її завданням було переховувати листівки. Вона тримала їх у господарській комірчині своєї квартири.
Також Ліло допомогла Шмореллю виготовити трафарети із написом Геть Гітлера. 8 та 15 лютого ці написи з’явилися на стінах мюнхенських будинків.
Активісти, які ризикували життям заради переконань, запам'яталися Фурст-Рамдор молодими й наївними.
Найбільш відомою з учасників групи нині є молодша сестра Ганса Шолля Софі. Про неї навіть зняли фільм Останні дні Софі Шолль, що був номінований на Оскар. Фурст-Рамдор згадує, що Софі дуже боялася підпільної роботи – настільки, що інколи навіть приходила спати до брата у ліжко.
"Ганс також боявся, але продовжував свою справу заради Німеччини. Вони любили свою країну", – каже вона.
Останнє завдання
18 лютого Ганс і Софі Шолль відправилися на небезпечне завдання. Вони хотіли розповсюдити копії своєї шостої – і, як виявилось, останньої – листівки в Мюнхенському університеті.
Брат і сестра залишили пачки листівок біля центральних сходів, щоб студенти, виходячи з лекцій, одразу побачили їх. Але коли Софі піднялася сходами вгору, у неї ще лишалося чимало листівок, і вона кинула їх з балкона молодим людям, що стояли внизу.
Це побачив охоронець і викликав гестапо. Ганс Шолль мав у кишені чернетку іншої листівки, яку спробував проковтнути, але не встиг.
Брата і сестру заарештували і негайно судили. Позачергова сесія Народного суду визнала їх винними і засудила до страти на гільйотині – разом із їхнім товаришем Крістофом Пробстом. Вирок виконали 22 лютого 1943 року.
Останніми словами Ганса Шолля були: "Хай живе свобода!"
Решту членів Білої троянди охопила паніка. Александер Шморелль одразу пішов до Ліло Фурст-Рамдор, яка допомогла йому дістати новий одяг і фальшивий паспорт. Шморелль спробував утекти до Швейцарії, але на заваді в нього став сильний снігопад.
Він повернувся до Мюнхена, але коли зайшов у бомбосховище під час авіаудару, там його упізнала колишня дівчина. За її доносом Шморелля схопили і стратили.
Ліло Фурст-Рамдор заарештували 2 березня. "До мене прийшли двоє гестапівців і перевернули усе догори дриґом, – розповідає вона. – Вони прочитали мої листи і один з них сказав: "Вам доведеться піти з нами". Мене повезли до тюрми, розташованої у палаці Віттельсбахів, на трамваї. Гестапівці нависали над моїм сидінням, щоб я не втекла".
У в'язниці жінка провела місяць. Її регулярно допитували про Білу троянду, але врешті-решт відпустили, не висунувши звинувачень. Вона пояснює цю несподівану удачу своїм статусом вдови військового, а крім того, припускає, що гестапо сподівалося з її допомогою вийти на інших учасників групи. Адже далі таємна поліція ще якийсь час за нею стежила.
Пізніше Фурст-Рамдор покинула Мюнхен і переїхала до Ашерслебена біля Лейпцига. Там вона одружилася вдруге і відкрила ляльковий театр.
Звичайний святий
Останню листівку Білої троянди учасники групи переправили за кордон, де вона потрапила до рук союзників. Восени 1943 року мільйони копій її розкидали над Німеччиною союзницькі літаки.
Після закінчення війни членів Білої троянди піднесли на п'єдестал, бо німецькому суспільству конче потрібні були позитивні герої періоду панування нацистів.
Але Фурст-Рамдор ставиться до цього критично. "Тоді, під час війни, вони б не вагаючись нас усіх стратили", – каже вона про більшість своїх співвітчизників.
Нині вона живе одна у невеликому містечку під Мюнхеном. До 86 років ця старенька пані продовжувала давати уроки танців.
Російська православна церква у 2012 році зарахувала її друга Александера Шморелля до лику святих.
"Він би тричі над цим посміявся, якби довідався, – каже Фурст-Рамдор. – Він був не святий. Він був просто людиною".
Джерело: ВВС Україна