Люди звикли до закликів про порятунок фотогенічних панд, але як щодо менш привабливих рідкісних тварин? Чи заважає зовнішність їхньому порятунку?
Види, про вимирання яких говорить весь світ, – панда, гірська горила чи тигр – зазвичай мають привабливий, навіть зворушливий вигляд.
Але дослідники рідкісних тварин кажуть, що є багато інших істот, чиї фізичні характеристики роблять їх унікальними – хоча, можливо, і не прикрашають їх.
Зоологічне товариство Лондона запустило проект Еволюційно особливі види під загрозою, щоб привернути увагу суспільства до цих менш популярних тварин.
За годинниковою стрілкою з лівого верхнього кута: яванський панголін, китайська гігантська саламандра, балеарська жаба-повитуха, проєхидна і гангський дельфін
"Я люблю всіх істот, які потрапили до нашого списку, – каже Карлі Вотерман, керівник проекту. – Але декому з них потрібно більше піару, щоб публіка теж їх полюбила".
Перед вами – кілька шпичастих, лускатих, носатих і слизьких тварин, які нічим не гірші за пухнастих лапочок із величезними очима.
Проєхидни
Ці незвичайні довгоносі істоти з довгими кігтями – найдавніші ссавці із тих, хто нині живе на землі.
Проєхидна – один із трьох яйцекладних, або однопрохідних, ссавців – ряду, до якого належить, зокрема, качкодзьоб. Вони виникли 120 мільйонів років тому.
"Багато вчених хотіли б дізнатися, в чому секрет довголіття цього виду", – розповідає доктор Пеггі Рісміллер з австралійського Університету Аделаїди.
Вона вивчає єхидн з 80-х років і вірить, що якби біологам вдалося дослідити цих істот ретельніше, "люди могли би дечого від них навчитися".
Але проєхидни – тварини рідкісні, до того ж лякливі, що дуже утруднює роботу дослідників.
Побачити в природних умовах їх можна лише в Папуа-Новій Гвінеї з її вологими ґрунтами. Річ у тім, що проєхидни харчуються хробаками, яких знаходять, риючи дзьобом землю.
В Австралії вони вимерли близько 20 тисяч років тому через те, що клімат змінився на більш посушливий і земля пересохла.
Дослідників важко вловимих тварин особливо інтригує їх великий мозок.
Половину мозку проєхидни складає неокортекс, або сіра речовина, яка у ссавців відповідає за інтелект і пам’ять, тобто дозволяє їм вчитися. Людський мозок складається з сірої речовини лише на третину.
На жаль, через те, що проєхидни такі розумні, їх важко вивчати.
Коли Рісміллер зі своїми помічниками начепили на кількох тварин радіопередавачі, щоб відстежувати їхнє пересування, то помітили, що тварини прислухаються до приймачів учених.
"Вони впізнавали звуки, які їхній пристрій передавав на наш, – каже доктор Рісміллер. – І коли чули їх – одразу тікали".
Гангський дельфін
Ще один носач, про якого рідко згадують "зелені" кампанії, – гангський дельфін, прісноводний ссавець з довгим рилом і великими зубами.
Як і більшості річкових дельфінів, яким доводиться жити у каламутній воді, йому не потрібен зір, тож очі у нього крихітні і незрячі.
Надя Річман з Інституту зоології вже три роки досліджує гангських дельфінів.
Це "поширений хижак прісноводних річок Бангладеш, Індії та Непалу – останній із тих, хто залишились", – каже вона.
"Також це один із двох видів річкових дельфінів, які залишилися на планеті після того, як вимер китайський річковий дельфін". [За даними Міжнародного союзу зі збереження дикої природи останній вид перебуває в "критичній небезпеці", але чимало дослідників кажуть, що він уже зник. – Авт.]
Гангський дельфін – це "дуже особливий з точки зору еволюції вид, і його втрата – це втрата значного шматка історії еволюції".
Річман визнає, що зовнішність цих дельфінів, можливо, "не надто приваблива".
"Але коли знайомишся з їхнім характером, то розумієш – вони дуже милі. Бангладешці називають їх "учу", що бенгальською означає "риба-стрибун". І якщо вам пощастить побачити їх зблизька, ви побачите, що вони посміхаються".
Яванський панголін
Панголіни – єдині тварини у світі, все тіло яких вкрите лускою. Вона складається з кератину – як ріг носорога або людські нігті.
Хибне уявлення про лікувальні властивості цієї луски призвело до масштабного полювання на панголінів, і вони опинилися на межі знищення.
Її використовують у традиційній китайській медицині для лікування цілого ряду проблем – від порушень лактації і до раку.
Але реальних свідчень її цілющих властивостей не існує.
Ден Челлендер з Кентського університету пише про панголінів дисертацію. Він каже, що окрім унікальної зовнішності, ці тварини можуть похвалитися великою силою й гнучкістю.
"Вони просто гімнасти, – каже Челлендер. – Я бачив самок, які лазять по стелі вниз головою з малюками на спині".
На питання, чому панголіни не стали улюбленцями публіки, дослідник відповідає, що їм просто потрібно більше реклами.
"Думаю, широкий загал про них взагалі не знає, – вважає він. – А панголіни дуже класні. Якби люди побачили їх на відео, то одразу полюбили би їх".
Китайська гігантська саламандра
Це найбільша саламандра у світі – вона може сягати 1,8 м у довжину.
Існує лише три види гігантських саламандр, розповідає Карлі Вотерман.
Ця "гілка еволюціонувала окремо від інших амфібій протягом 170 мільйонів років", – каже вона.
Класичним канонам краси ці створіння явно не відповідають.
Сайт arkive.org, який пропонує фотографії, інформацію та відеоролики про різних тварин, описує китайських саламандр так: "Шкіра – темно-коричнева, чорна або зелена, нерівномірно вкрита плямами. На дотик – груба, зморшкувата, пориста. Пори допомагають саламандрам дихати шкірою, оскільки зябер у них немає".
Але Вотерман каже, що ці гігантські слизькі тварини, які люблять чисту прохолодну воду, можуть стати символом охорони вод.
Китайський уряд спробував привернути увагу до вимирання цього виду, виставивши 15 саламандр на огляд під час Шанхайської виставки 2010 р.
На жаль, як повідомляє China's Global Times, усі вони загинули "через високу температуру води і гамір".
Балеарська жаба-повитуха
"Вона не така яскрава, як жабка-дереволаз, не така зелена, як Керміт [персонаж "Маппет-шоу" – Ред.], і не така статечна, як Джеремі Фішер чи пан Жаба [персонажі англійських дитячих книжок – Ред.], – розповідає Трент Ґарнер з Інституту зоології, який вивчає цих земноводних вже протягом п’яти років. – Але це мила жабка зі своїм характером".
Балеарську жабу-повитуху відкрили лише в 1970 р. Причому спочатку знайшли її скам’янілі рештки.
Живу особину упіймали лише кілька років по тому, після чого запустили програму відновлення популяції.
На жаль, розповідає доктор Ґарнер, в ході цієї програми на Мальорку разом із жабами занесли хітридієві гриби-паразити.
Прямої вини вчених у цьому немає.
"Вони перевіряли жаб, яких випускали на острів, на всі відомі інфекції, – пояснює Ґарнер. – А про хітридієві гриби на той час, на жаль, ще просто не знали".
Борці за охорону амфібій зараз активно борються проти цього грибка в усьому світі, і доктор Ґарнер сподівається, що балеарська жабка може допомогти привернути увагу до цієї проблеми.
Що ж до рис, які можна використати в рекламі цього створіння, то це насамперед виняткова батьківська турбота самців.
"Вони носять на собі запліднені яйця, доки з них не вилупляться пуголовки, – розповідає доктор Ґарнер. – А ще публіку безсумнівно розчулять їхні зворушливі, як у Бембі, очі".
Джерело: ВВС Україна