Один із найнеприємніших висновків щодо спадщини померлого президента Венесуели Уго Чавеса зробив лікар, який став відомий тим, що заявив про ракове захворювання Чавеса ще до оприлюднення офіційної інформації.
Хосе Рафаель Маркіна, венесуельський лікар, який мешкає у Маямі, неодноразово передрікав, що важка хвороба президента Чавеса завершиться його смертю. При цьому він повідомляв детальну інформацію про курс лікування венесуельського лідера.
Його заяви широко висвітлювалися у Венесуелі опозиційною пресою, яка намагалася заповнити інформаційний вакуум, що утворився через брак офіційної інформації щодо стану здоров'я Уго Чавеса.
Але незалежно від того, наскільки правдивими були медичні висновки лікаря Маркіни, до Венесуели дійшли і його критичні висловлювання щодо методів та результатів президентства Уго Чавеса. Як заявив Маркіна в інтерв'ю одній із опозиційних венесуельських газет у грудні 2012 року, "Чавес ставився до своєї хвороби так само, як він керував країною - це була суцільна імпровізація".
Звичка до експромту була однією із головних ознак стилю керівництва Уго Чавеса всі 14 років, як він залишався при владі.
Знову і знову президент Венесуели ухвалював ключові рішення у режимі форс-мажору, іноді просто під час непідготовлених та заплутаних виступів у прямому телеефірі, що мали назву "Алло, президенте!"
Він був особливо схильним до швидких рішень в економіці, - несподіваних, аж поки вони не стали регулярними, - девальвацій валюти, експропріацій приватних компаній, підвищення соціальних виплат, що виливалися в інфляційні стрибки, аніж до вирішення глибинних структурних проблем економіки.
"Пожежні методи" в економіці використовувалися і тоді, коли Чавес вже перебував на лікарняному ліжку на Кубі. У лютому цього року віце-президент країни Ніколас Мадуро оголосив про 32-відсоткову девальвацію болівара.
У результаті народ Венесуели отримав у спадщину від Чавеса країну зі зруйнованою інфраструктурою, надзвичайно роздутими соціальними витратами і недорозвиненою економікою.
Завдяки масованим соціальним програмам незаможні венесуельці, звісно, отримали більші доходи від надзвичайних нафтових багатств країни, ніж це було за часів "корумпованих еліт" при владі в країні.
Проте є і серйозні підозри про те, що більша частина нафтових доходів була просто втрачена - не через корупцію, а через суцільну некомпетентність.
Чи відчули ви покращення від 1998 року?
За часи президентства Уго Чавеса від 1999 року і до дня його смерті майнова нерівність у Венесуелі суттєво знизилася, так само, як і у всьому регіоні Центральної та Південної Америки.
Нині країна пишається найсправедливішим, згідно із індексом Gini, розподілом доходів у Латинській Америці.
У 2011 році цей індекс у Венесуелі спав до рівня 0,39, тоді як Бразилії, наприклад, він становив 0,52 і був рекордно низьким за всю історію спостережень.
Відтак, кожен венесуелець тепер має більш-менш рівний шмат від загального пирога. Але проблема полягає у тому, що сам пиріг не стає більшим.
"Венесуела є п'ятою найбільшою економікою у Латинській Америці. Проте впродовж останнього десятиліття ця країна мала найгірші показники зростання ВВП на душу населення", - каже Артуро Франко із Центру міжнародного розвитку у Гарвардському університеті.
Як каже експерт, оцінка економіки Венесуели залежить від того, як і що ви оцінюєте.
Якщо порівнювати життя у Венесуелі за часів Чавеса із попередніми 20 роками, коли за умов фактично двопартійної системи керувала корумпована верхівка, то, звісно, ера Чавеса була прогресом.
Але якщо порівняти венесуельську економіку із тим, що за ті ж роки вдалося досягти сусіднім Бразилії чи Колумбії, життя у Венесуелі зовсім не виглядає так "рожево".
А якщо ще й згадати, що барель нафти нині коштує у 10 разів більше, ніж коли Уго Чавес прийшов до влади, то його опоненти цілком можуть мати рацію, коли кажуть, що в країні можна було зробити набагато більше.
Економіка Венесуели: все залежить від нафти
Нездатність президента Чавеса диверсифікувати економіку Венесуели означає, що вона повністю залежить від нафти. Фактично, понад 90% усіх валютних надходжень до країни - це доходи від продажу нафти.
Приблизно 50% бюджетних доходів також надходить від нафтової промисловості, переважно від державної компанії PDVSA.
Уряд Уго Чавеса отримав повний контроль над цією компанією у 2003 році, коли було звільнено до 40% працівників компанії після загального страйку, що мав на меті усунути його від влади.
З того часу оглядачі критикували PDVSA за нехтування розвитком компанії, тоді як вона отримувала стабільні прибутки від продажу нафти і передавала їх урядові на здійснення соціальних програм президента. Ситуація особливо загострилася після вибуху на найбільшому в країні нафтопереробному заводі в серпні 2012 року, коли загинули 42 працівники.
Замість того, аби інвестувати у розвиток PDVSA, щоб збільшити видобуток, президент Чавес ставився до компанії як до "дійної корови", яку він використовував для фінансування своїх соціальних ініціатив у будівництві житла, медицині та транспорті.
З'ясувати, як конкретно витрачалися гроші, не легко. Проте уряд втручався у дедалі більшу кількість проектів у всіх галузях економіки, "посуваючи" приватні фірми.
У вересні 2012 року агенція Reuters оприлюднила дослідження діяльності державної корпорації Fonden, яка нині контролює третину внутрішніх інвестицій у Венесуелі.
Від заснування у 2005 році Fonden "залучила" близько 100 млрд доларів від нафтових доходів країни.
Наприкінці січня уряд Венесуели скоротив перерахування від нафтової корпорації PDVSA на користь Fonden на 19%. Тоді цей крок розцінили як підготовку до скорочення соціальних видатків. Проте до того часу, як політична ситуація після смерті Уго Чавеса остаточно не стабілізується, його наступники навряд чи зможуть одразу вийти до народу із планами щодо скорочення бюджетних витрат.
Чи триватиме бум соціальних видатків?
Під час президентської кампанії, що завершилася перемогою Уго Чавеса у жовтні минулого року, він зробив ставку на програму будівництва малобюджетного житла, пообіцявши побудувати три мільйони квартир до 2018 року.
Будівництво житла є потужним двигуном у державних видатках, а також у тому, як голосують ті, хто хочуть отримати житло.
Згідно із дослідженнями, проведеними Bank of America та Merill Lynch, за 12 місяців напередодні виборів державні витрати у Венесуелі зросли на 30%. Проте левову частки цих витрат "поглинули" соціальні видатки.
Аналітична компанія Capital Economics підрахувала, що у 2012 році бюджетний дефіцит у Венесуелі сягнув близько 9% від ВВП, тоді як у Morgan Stanley вважають, що дефіцит вже становить до 12% ВВП країни.
Згідно із даними Світового банку, у 2012 році ВВП Венесуели зріс на понад 5%. Проте банк прогнозує, що у 2013 році темпи зростання уповільняться до 1,8%, а деякі аналітики навіть передрікають венесуельській економіці рецесію.
Остання девальвація національної валюти, напевне, допоможе урядові Венесуели зміцнити бюджет. Оскільки ціни на нафту встановлюються у доларах, слабший болівар допоможе збільшити надходження від продажу нафти, і дасть урядові більше готівки.
Теоретично, це також може допомогти Венесуелі збільшити свій експорт, не тільки нафтовий. Проте оглядачі вказують на те, що навряд чи венесуельські виробники зможуть скористатися із переваг девальвації, бо через сконцентрованість уряду на нафтовому експорті, виробництв, здатних конкурувати на світових ринках, у Венесуелі практично не залишилося. І це є ще одним економічним спадком правління Чавеса.
Як каже Майкл Хендерсон із Capital Economics, "нинішні проблеми є наслідком років втечі капіталу із країни, недофінансування капітальних інвестицій, які залишили країну фактично без виробничої бази".
Нафта як застава під позики
Отже, чи може уряд Венесуели профінансувати все, що біло обіцяно під час виборчого "атракціону щедрості" Чавеса?
Іноземні приватні інвестори, звісно, трималися осторонь країни як тільки президент Чавес розпочав свої ініціативи з націоналізації.
Висока інфляція, що сягає до 20% річних, також не допоможе у цьому.
Як йдеться у дослідженні, проведеному Consensus Economics, "висока інфляція разом із великими державними видатками, державним контролем над потоками валюти та капіталу, створили умови для зростання бюджетного дефіциту. Влада країни дедалі більше покладається на закордонні позички для фінансування цього дефіциту".
Тут "закордонні позички" означають кредити від Китаю. Згідно із даними агенції Bloomberg, Китайський державний банк розвитку вже прокредитував Венесуелу на 42,5 млрд доларів строком на п'ять років.
У вересні 2012 року міністр нафтової промисловості країни Рафаель Рамірес заявляв, що кожного дня Венесуела експортує до Китаю 640 тисяч барелів нафти. Із них 200 тисяч барелів постачаються для сплати боргу країни перед Пекіном.
Якщо стан державної нафтової компанії PDVSA не вдасться оздоровити, то зовнішні борги Венесуели залишатимуться великими, якщо ще більше не зростуть, аби покрити різницю між доходами та величезними державними видатками.
Вплив на регіон
Звісно, за бажання буде не важко знайти докази нецільового використання нафтових доходів за часи правління Чавеса.
Але лише внутрішніми перевитратами справа не обмежиться. У своєму бажанні поширити революцію на інші країни, Чавес дозволив Кубі та іншим країнам регіону мати свої доходи від дешевої нафти та отримувати кредити на пільгових умовах за програмами Alba та Petrocaribe.
Нова влада у Венесуелі має вирішити, чи продовжувати ці програми та загалом усю розгалужену систему нафтової дипломатії.
Тим часом більшість країн Карибського регіону, які завдяки світовій економічній кризи вже потерпають від скорочення туристичного потоку, сподіваються, що економіка Венесуели ще побореться за життя.
Джерело: ВВС Україна