Хоча головним полем діяльності Бориса Березовського завжди була його батьківщина Росія, свій слід він залишив і в українській історії.
Як і в Росії, цей слід є неоднозначним, проте яскравим. Борис Березовський перетинався з українською тематикою під час своєї роботи у Раді безпеки Російської Федерації та на посаді виконавчого секретаря СНД. Його прізвище часто називали у контексті подій Помаранчевої революції 2004 року. Він активно коментував політичні процеси в Україні за президентів Віктора Ющенка та Віктора Януковича.
ВВС Україна запитала у відомих політиків та політологів про те, як вони оцінюють роль та місце покійного російського олігарха у новітній історії України.
Роман Безсмертний, колишній віце-прем'єр-міністр України
Борис Березовський був давно і міцно пов’язаний з українською політикою як державний діяч сусідньої Росії, особливо коли працював у Раді безпеки РФ. Тоді він досить часто бував у Києві, контактував з керівництвом України.
Я познайомився з ним приблизно у 1995-96 році. Чи цікавили його тоді якісь бізнес-проекти, якісь об’єкти власності в Україні – мені не відомо.
Пізніше, до осені 2004 року, якщо говорити про представників "помаранчевої команди", то постійно з ним спілкувалися двоє – Давид Жванія і Роман Безсмертний. Інші, про кого будуть писати потім, з’являться пізніше, у 2005-2006 роках.
Однак можу сказати, що в Україні досі є дуже багато людей, які заради бізнес-проектів досить часто спілкувалися з Березовським, а зараз вони приховують ці контакти. Серед відомих сьогодні депутатів, особливо з партії влади, є чимало людей, які з ним постійно контактували. В Україні до цього часу є люди, які мали з ним спільний бізнес. Але я не стану називати їхні прізвища, це – їхня справа.
Наші діалоги з Березовським стосувалися методології проведення виборчого процесу. Мене в деталях цікавило, як йому під силу було зробити президентом спочатку Бориса Єльцина, причому в умовах, коли він уже був фактично немічним, а потім – привести до влади Путіна.
Іноді ці розмови зводилися до того, що він екзаменував мене, як студента. Він питав: "Що ти будеш робити, якщо події розвиватимуться таким чином? Що робитимеш, якщо Кучма вчинить так?"
При цьому жодних фінансових чи подібних питань я з Березовським ніколи не проговорював, він ніколи не говорив про те, що його цікавлять якісь об’єкти на території України.
Він говорив про те, що його цікавлять рівні умови, рівні підходи до всього бізнесу, який працюватиме в Україні. Він однозначно говорив, що його цікавить доктрина відкритих дверей, рівна ліберальна політика стосовно всього бізнесу.
У певний період я почав думати про те, чи не хоче він перетворити Україну на окоп, з якого Москві буде оголошено війну. Під час однієї з наших розмов я відверто сказав йому, що якщо він це планує, то даремно: ми не в силах це зробити, у нас немає ресурсу для постійного конфлікту з Москвою.
На це він відповів: "А я що, закликаю тебе до цього? Будуйте демократичне, конкурентне суспільство, і ви вже тим зробите колосальну послугу російському люду".
У розмовах з ним відчувалося, що він не мислить категоріями "Росія", "Україна", "Польща". Його цікавила Європа і євразійський простір, Латинська Америка і США. Він був людиною з іншим масштабом мислення і аналізу ситуації.
Михайло Чечетов, перший заступник глави фракції Партії регіонів
Борис Березовський як кожна жива людина мав свої симпатії та антипатії – і в російському політичному бомонді, і в українському. Я цього коментувати не можу – це як один любить брюнеток, а інший блондинок.
Але з того, що він, виходячи зі своїх політичних симпатій, фінансував Помаранчеву революцію, а потім до останнього дня шукав, де поділись ці гроші, можна зробити висновок, що на іноземних грошах ніколи щастя в країні не зробиш.
Однак про мертвих – або погано або нічого. У мене була свою оцінка його діяльності і в Росії, і в Україні. Але зараз, коли я прочитав його листа Путіну і розповідь російського журналіста про зустріч з ним за кілька годин до смерті, я знімаю капелюха перед цією людиною.
Людина завжди є щирою перед останньою межею. Перед тим як відійти до іншого світу, рідко хто фальшивить. Березовський був щирим у своєму бажанні повернутися до Росії, він зрозумів, що зробив дурницю, емігрувавши та скеровуючи весь свій потенціал не на те, щоб піднімати Росію, а щоб якоюсь мірою боротися з нею.
Його слова – це приклад тим покидькам, які зраджують країну, дискредитують її, обливають брудом, виїжджають на Захід і закликають до санкцій проти рідної країни.
Лист Березовського є дуже повчальним для наших політичних пройдисвітів та псевдопатріотів – у ньому йдеться про те, що немає нічого ріднішого за рідну землю і що треба бути патріотом до кінця.
Микола Мельниченко, екс-охоронець президента України
Востаннє я бачився з Борисом Березовським минулого року в Тель-Авіві, в готелі на березі Середземного моря, де він проживав. Він був у нормальному стані. Не пив: зазвичай він пив червоне вино, але під час нашої вечері у хорошому італійському ресторані сказав, що свою цистерну вже випив.
Жодних думок про самогубство у нього не було, жодних таких слів не лунало. Це була оптимістична людина, яка хотіла жити і бути щасливою.
Я не вірю в його самогубство. Березовський – настільки розумна людина, настільки себе любить, що я в жодному разі не повірю в те, що він наклав на себе руки. Мені більше хочеться вірити, що роль небіжчика зіграв актор, двійник, клон – це можна назвати як завгодно.
Навіть якщо припустити, що у Березовського взагалі не було коштів, він міг спокійно жити в Ізраїлі, у когось зі своїх друзів. Але накладати на себе руки – не вірю.
Я радше вірю, що це – добре зрежисований сценарій. Можливо, Березовський просто хоче спокою, а єдиний шлях для нього мати спокій – це інсценувати свою смерть.
У те, що він написав Путіну листа з вибачення, я теж не вірю. Березовський – дуже гонорова людина, він ніколи не намагався йти на якісь компроміси. І тут він пише листа Путіну, своєму головному ворогу, і просить, щоб той його вибачив? Не вірю я в це.
Щодо впливу Березовського на українську політику, то він був неоднозначним. Він сам мені казав, що політика для нього є шляхом для заробляння грошей. Це для нього була аксіома.
На певній стадії, у 2002-2004 роках, Березовський зіграв позитивну роль для українського народу. Далі – думаю, він розчарувався, бо представники української опозиції його тупо цинічно "кинули", і він почав шукати якісь інші методи…
Тому його роль є неоднозначною. Сказати, що Березовський для України – це зло, не можна. Назвати його ідеальним добром – теж ні.
У Березовському наче жило дві людини: одна з них робила добро, а інша - зло. Залежно від обставин, у ньому домінувала та чи інша людина.
Михайло Погребінський, політолог
Я познайомився з Березовським у кінці 90-х. Тоді він нічого не розумів в українській політиці. Далі, з плином історії, він став може й не знавцем, але експертом у цій галузі.
Однак жодних конкретних деталей його участі в українській політиці, крім того, що повідомляли ЗМІ, я не знаю.
Мені здається, що Україна у його активності не грала жодної ексклюзивної ролі. Вона була радше допоміжним чинником у двох відношеннях.
По-перше, як певний плацдарм у боротьбі проти Путіна.
По-друге, як можливість для того, аби через близькі стосунки з представниками тутешньої влади вирішити якісь бізнес-питання, і то навіть не стільки свої, скільки своїх партнерів, з якими він працював.
Джерело: ВВС Україна