У світі не так уже і багато населених пунктів, які не належать жодній державі. Одним з них до 1992 року був Ла Нагуатерік – село між Сальвадором і Гондурасом. І хоча ці держави вже узгодили свій кордон, і Ла Нагуатерік відійшов Гондурасу, в реальності все не так однозначно.
Маркос Арґета піднімається на найвищий пагорб в селі. "Там – Сальвадор, – каже він, показуючи на синій вулкан, оповитий туманом. – А там, де поля, уже Гондурас".
"В якомусь сенсі ми і досі ні там, ні там, – знизує він плечима. – Про нас усі просто забули".
У 1969 році між двома країнами спалахнула чотириденна війна. Однією з її причин було те, що мешканці Сальвадору приїжджали і будували будинки на території, яку Гондурас вважав своєю.
Міжнародний суд у 1992 році постановив, що Ла Нагуатерік, в якому живе 6500 сальвадорців, належить Гондурасу. Але минуло вже більше двох десятиліть, а тут мало що про це свідчить.
Місцеві мешканці не беруть участі в політичному житті своєї країни, бо їхнє село не входить до жодного виборчого округу.
Гондураська поліція ніколи тут не з'являється.
Щоправда, із міста Маркала, що за 32 кілометри від села, приїздить учитель і час від часу – священик. Але більшість послуг люди отримують за кордоном, у Сальвадорі, до якого лише 12 кілометрів.
"Більшість людей не хочуть жити у Гондурасі, але не можуть поїхати звідси, бо у них тут земля, – каже Арґета. – Спочатку всі думали: коли прийде Гондурас, він принаймні нас забезпечить".
Але зараз мешканцям Ла Нагуатерік здається, що на них просто махнули рукою.
"У нас серйозні проблеми з безпекою. Сюди може прийти будь-хто – наркоторговці, злочинці", – каже Арґета. Йому, як голові громади, часто доводиться залагоджувати різні конфлікти.
Контрольно-пропускні пункти на неасфальтованих дорогах стежать лише за тим, щоб селяни не вивозили контрабандою ліс. До визначення кордонів це був головний тутешній бізнес.
Багато людей ностальгують за Сальвадором.
Якщо їм потрібен лікар, вони йдуть до тамтешнього муніципалітету Перкін, що в департаменті Морасан. Багато хто долає цей шлях пішки – по горах, висота яких коливається від 1200 до 1700 метрів над рівнем моря.
"Зимою тут дуже важко пройти. Дорога займає дві-три години. Якщо вагітна має якесь ускладнення, це може погано закінчитись, – каже Арґета. – Бували випадки, що діти й жінки помирали, намагаючись дістатися до лікарні".
Так само добираються і до банку – близько третини селян живуть на гроші, які надсилають їм родичі із США.
Середня школа для тих, хто може собі це дозволити, – також у Сальвадорі.
"Медицина й освіта там кращі. І до того ж, цих людей там вважають своїми, – каже Хосе Рамос, благодійної організації Progressio Latina. – Натомість у Гондурасі вони почуваються іноземцями, іммігрантами".
Хоча електрику більша частина Ла Нагуатерік отримує з мережі Гондурасу, газ надходить переважно із Сальвадору, більшість людей слухає сальвадорське радіо, а мобільні телефони обслуговуються у закордонних операторів.
За яку футбольну команду уболівають тутешні мешканці? Питання вкрай непросте. Війну 1969 року іноді називають Футбольною, бо вона збіглася в часі із відбірковими матчами між Гондурасом і Сальвадором до Чемпіонату світу 1970 року.
Сьогодні дехто в Ла Нагуатерік підтримує Сальвадор, дехто – Гондурас, а дехто взагалі відмовляється вибирати між ними.
У 1998 році уряди двох країн підписали угоду, за якою сальвадорці, що мешкають в Гондурасі, і гондурасці, що мешкають в Сальвадорі, мали отримати подвійне громадянство.
Але минуло 15 років, а більше ніж тисяча сальвадорців у Ла Нагуатерік і досі чекають на обіцяне громадянство. Без нього вони не мають права працювати на державних посадах, користуватися соціальними виплатами, взяти кредит чи отримати водійські права.
Формально ті, хто має громадянство, можуть голосувати, але тільки за партії, а за депутатів-мажоритарників – ні (гондураський парламент обирається за змішаною системою). На практиці ж гондураські партії не ведуть тут ніякої агітації, і лише жменька місцевих мешканців вибирається у день виборів до Санта-Елени голосувати.
Громада Ла Нагуатерік існує вже близько ста років. Сальвадорці приїхали сюди тому, що в їхній країні гостро бракувало землі: ця країна уп'ятеро менша за Гондурас, але людей у ній сто років тому жило значно більше.
Тутешні угіддя належали переважно багатим землевласникам, які заохочували селян селитися у безлюдних прикордонних районах й обробляти землю. Тут і зараз більшість людей займається сільським господарством, вирощуючи кукурудзу, каву і бобові культури.
Нещодавно Гондурас почав докладати зусилля, щоб інтегрувати село у життя країни. У 2010 році громадянство тут мали лише 200 мешканців, але зараз таких – 5000.
Нині вирішується питання про адміністративну приналежність села: його або розділять між сусідніми муніципалітетами, або виділять у окрему одиницю.
Рамос вважає перший варіант катастрофою, бо мери сусідніх муніципалітетів ставляться до сальвадорців з упередженням.
"Вони вважають їх іноземцями, запитують, що вони роблять на цій землі, і воліли би вигнати їх з країни, – каже він. – Стати окремим муніципалітетом – єдиний прийнятний для Ла Нагуатерік варіант. Ці люди хочуть відчувати себе потрібними".
Джерело: ВВС Україна