Заграву на місці психоневрологічного інтернату Оксочі, який міститься в селі Лука під Новгородом, було видно ще з поїзда, пише Павло Аксьонов з Російської служби Бі-Бі-Сі.
До ранку суботи, коли я приїхав туди, вогню вже не було - темне небо опромінювали лише світлові стовпи МНС, розставлені навколо задимлених руїн.
Через добу після пожежі рятувальники вже майже розгребли лопатами товстий шар попелу, що засипав кам'яний цокольний поверх - на ньому був побудований красивий дерев'яний будиночок - садиба поміщика першої половини XIX століття.
У селі працює лісопилка, і навколо згарища стоїть багато дровітень з полінами - в інтернаті було пічне опалення.
Дрова стали МНС в нагоді - рятувальники, які працювали позмінно, грілися біля багаття. Більшість спали, але кілька людей сиділи біля вогню.
Один пояснив, що на такому завданні непросто заснути навіть після 12-годинної роботи. "Зараз все вже тихіше, а вдень одного за одним діставали", - розповів він.
Важкі питання
До ранку табір став згортатися. На місці залишалися тільки криміналісти слідчого комітету, експерти МНС та інші фахівці.
Підсумковий брифінг провів генерал МНС, виконувач обов'язків головного військового експерта Едуард Чижиков.
Йому було явно непросто відповідати на запитання журналістів - ситуація з інтернатом, здається, сповнена протиріч.
Це був старовинний дерев'яний будинок, який не зводили для розміщення в ньому психлікарні, проте вона в ньому перебувала багато років.
МНС визнало, що згоріла будівля відповідала нормам протипожежної безпеки, однак, як визнав сам Чижиков, "малорухливі пацієнти перебували в дерев'яній будові п'ятого ступеня вогнестійкості".
За його словами, до зими мали підготувати нове приміщення для інтернату, тобто фахівці, очевидно, розуміли небезпеку.
Але переселитися в нього не встигли.
Без родичів...
У селі, в якому стоїть інтернат, живе не так вже й багато людей - в основному це літні жінки.
Надія Іванівна працювала в згорілому інтернаті багато років, і вона розповіла, що там жили в основному ті, у кого не було родичів.
"Хвороба у них така була з головою. Були й такі, у яких ноги хворі. Хтось без родичів... Без родичів багато було", - згадує вона.
Вона також сказала, що хворі мало спілкувалися з місцевим населенням - в основному лише ті, хто іноді допомагав їм по господарству за невеликі гроші.
А інший місцевий житель, який представився Павлом, сказав, що в інтернаті було багато тих, хто виріс у дитбудинку і потім просто не зміг соціалізуватися.
"Вони все життя прожили в інтернатах і продовжували в ньому жити", - сказав він.
Село Лука розташоване приблизно за годину їзди від найближчого селища Мала Вішера. Дістатися сюди досить складно, є лише один автобус, який їздить нерегулярно й рідко.
Село далеко від цивілізації, і Павло вважає, що хворих відправляли сюди доживати свій вік подалі від суспільства, тим більше, що багато пацієнтів дійсно насилу в нього вписувалися, і їм ставили психіатричний діагноз.
Відспівування
Вранці на згарище приїхав священик, щоб відспівувати загиблих. Там на нього вже чекали кілька людей - десятка півтора, максимум, в основному жінки.
До молитви приєдналися кілька пожежників, слідчі зі Слідчого комітету, підійшли журналісти.
Священик не називав всіх загиблих по іменах - більшість з них, швидше за все, взагалі не були знайомі ні з ким з присутніх.
Їх точно знала санітарка Юлія Ануфрієва, яка чергувала в день пожежі в інтернаті.
Вона рятувала своїх підопічних і загинула разом з тими, кого не встигла врятувати.
Джерело: ВВС Україна