Одним із найяскравіших виступів 10-тої зустрічі Ялтинської європейської стратегії, що відбулася в історичному Лівадійському палаці, стали питання Юрія Луценка до Президента Віктора Януковича щодо можливості звільнення Юлії Тимошенко.
Свого часу лідер руху Україна без Кучми, один із найактивніших учасників Помаранчевої революції, який після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах очолив Міністерство внутрішніх справ, Юрій Луценко був ув’язнений після приходу до влади Віктора Януковича.
Так само рішенням Президента Януковича навесні цього року Юрія Луценка було помилувано і звільнено.
Тепер у Ялті він привернув увагу зверненням до глави держави: "В цьому історичному приміщенні я закликаю вас, Вікторе Федоровичу, людину, яка не боїться Путіна, не боятися Юлії Тимошенко".
В інтерв’ю ВВС Україна Луценко розповів про своє ставлення до Президента Януковича як євроінтегратора, про невивчені уроки історії, звільнення Юлії Тимошенко та карму Віктора Пінчука.
- Рік тому Ви були за ґратами. Тепер Ви в Лівадійському палаці і ставите запитання про звільнення Тимошенко Президенту Януковичу – людині, яка вас помилувала. Що Ви відчуваєте, що думаєте?
- Думаю приблизно про те саме – про політику, про те, що буде з Україною. Але умови цих роздумів, дійсно, дещо інші. Звісно, порівнювати Лівадійський палац із Менською виправною колонією важкувато. Але це також досвід. Я не вважаю себе жертвою.
- Спостерігаючи за Вашою розмовою із Президентом Януковичем, згадується 2004 рік, коли тут, у Ялті була перша зустріч YES, в Україні наближалися президентські вибори, у яких також брав участь Янукович. Тоді він програв, перемогла "Помаранчева революція", переміг "Майдан", одним із лідерів якого були Ви. Минуло 10 років. Янукович – Президент, і саме він, здається, веде Україну до Європи. Чи не має у вас якого відчуття сюрреалістичності ситуації?
- Так, ситуація дійсно сюрреалістична. Але наскільки я зрозумів, Україна, українське суспільство сконструйоване саме так, коли є штучний розподіл на дві майже рівні частини. І це унеможливлює будь-які швидкі зміни, - і позитивні, і негативні. Гадаю, в цьому і є секрет нашого дуже повільного і дуже болісного руху за принципом "крок вперед, і два назад". І саме тому у нас постійно повертається минуле, яке ніяк не минає.
Але так не буде вічно. І так відбувається лише тому, що політики грають у нав’язані нам ззовні параметри штучного розподілу суспільства. Саме це ми не зрозуміли у 2004 році. Ми вважали, що та половинка, яка перемогла, може довести свою ефективність, не зважаючи на позицію іншої половинки. Тепер це повторюється. Половинки міняються місцями, але не дають одна одній досягти успіху. Вихід із цього – пропонувати людям об’єднувальні речі.
- Тут, на конференції, часто лунає теза про те, що європейська інтеграція нарешті об’єднала владу та опозицію, і вони разом голосують за необхідні закони…
- Звісно, це штучно. Ми всі чудово розуміємо, що українські політики і з влади, і з опозиції танцюють спільне сиртакі, тільки начепивши маски. Думаю, що всім очевидно – мета одна, але інтереси європеїзації – різні. Для Януковича – це механізм, який убезпечить його від конкурентів з пограбування України. Він вважає, що це є монополія "межигірської сім’ї", і Кремль тут зайвий. От у цьому його інтерес.
Ми вважаємо, що ми обираємо у Європі певні цінності – демократії, правової держави, конкурентної економіки, активного громадянського суспільства. Для нього це все – порожні звуки. Але наша кінцева точка збігається. І цим треба скористатися. Було б нерозумно продовжувати внутрішнє протистояння, знову йти старим шляхом: "Ми не дамо це зробити Януковичу, бо коли ми прийдемо до влади, то зробимо це краще".
Ці постійні відкладення принципових цивілізаційних рішень просто ставлять під сумнів дієздатність української держави і суспільства. Так, ми розуміємо, що Янукович грає в особистий шкірний інтерес, але поки це збігається із національними інтересами, ми повинні оголосити перемир’я.
- Спостерігаючи за представниками опозиції на цій зустрічі, у мене виникло почуття, що є якісь ревнощі до Януковича, що саме він, а не вони ведуть Україну до Європи?
- Це знову зацикленість на отому штучному розподілі, про який я говорив.
Згадайте про часи Руїни після суперечки гетьмана Виговського і отамана Сірка. Те саме у часи Української народної республіки. Те саме і у новітню добу. Тому вже, може, варто робити якісь висновки.
Мені також не подобається, що Янукович поставить свій підпис під угодою у Вільнюсі. Але я буду дивитися на це з висоти, чи з глибини тюрми. Якщо чесно, то, думаю, я, і ще може Юлія, маємо право говорити про таке: чи не здається вам, що і наше ув’язнення, і всі ті негативні події останніх двох з половиною років – це ціна за відносно спокійну ситуацію в Україні під час євроінтеграції?
Ми ж розуміємо, що було б тут, у Лівадійському палаці, якби тут була Юлія Володимирівна, яка збиралася б підписати угоду з європейцями. Ми пам’ятаємо історію комуністів та регіоналів під час спроби почати процес приєднання до НАТО. Я ніколи не забуду ті кордони міліції, які стояли біля Лівадійського палацу, коли тут відбувалися відповідні зустрічі. Ми ж розуміємо, що за президента-демократа Кремль разом із п’ятою колоною в Україні перетворив би підписання цієї угоди у суцільний кошмар.
- Тобто жорстка рука інколи допомагає демократам?
- Я кажу, що Янукович і вся його гангстерська політика є ціною за певний вигідний нації, хоч і йому також, крок. Я цю ціну сприймаю. Мені це не приємно, але я її прийняв як історичний шанс, як іронію історії. І коли ви кажете, що Луценко має просити у Януковича помилування для Тимошенко, я це сприймаю як іронію історії над нами, невмілими та недисциплінованими, коли у нас був шанс.
- То як Ви думаєте, чи звільнять Тимошенко?
- У мене немає сумнівів у цьому. Питання у тому, коли і як це буде зроблено.
- А які є варіанти? Вона може просити про помилування? Вона буде це робити?
- Тут я знаю більше, ніж можу сказати, але боюся нашкодити. Але не хочу вам брехати чи говорити якісь загальні речі. Сьогодні будь-який мій коментар може внести зміни у процес звільнення Тимошенко. Янукович завів цю ситуацію у глухий кут. Машину треба розвернути. Давайте не ставити там нові дорожні знаки. Я дуже хочу, щоб Тимошенко була звільнена, а це звільнить Україну.
- Повертаючись до 2004 року, коли після Помаранчевої революції Леонід Кучма казав: я хотів би подивитися на Україну без Кучми. Ви були лідером руху Україна без Кучми. Які у вас враження тепер від України без Кучми?
- Вона краща. Так, вона далеко не та, про яку ми мріяли. Але це не сіра пострадянська маса, яка керується кулуарними рішеннями з одного кабінету країни. В цьому є виклики, бо часто суспільство не хоче опікуватися політикою. І в цьому ми також ще не європейці. Але і одностайності - від слова "стая" - вже немає.
- Але виходить так, що тільки на зустрічі, організованій зятем президента Кучми, Віктором Пінчуком, ви можете відкрито запитати у Президента про звільнення Тимошенко. До речі, і перший форум YES у 2004 році багато хто трактував як спробу Віктора Пінчука покращити імідж президента Леоніда Кучми.
- Це правда. Треба віддати належне Віктору Пінчуку, який створив чи не єдиний відкритий інтелектуальний майданчик в Україні, де є можливість почути про світові процеси, тому що Україна і досі багато у чому – хуторська держава.
І знову це певна іронія історії. Але також і її дихання. Це починалося як суто олігархічний захід, але коли Пінчук підключився у світові процеси, він став іншим. Це не скасовує запитань щодо його становлення як олігарха. Але він не залишився просто товстосумом, а вийшов на зовсім інший інтелектуальний рівень і дарує шанс зробити те саме й іншим. Це покращує його карму.
З Юрієм Луценком розмовляла Анастасія Зануда.
Джерело: ВВС Україна