Бріджит Джонс-3: мати, вдова, коханка - BBC

У новому романі Шаленіючи від цього хлопця (Mad About The Boy) Бріджит 51 рік, у неї двоє дітей і вона продовжує ходити на побачення.

З вікон нашого першого лондонського помешкання відкривався вид на квартиру молодої жінки. Вона жила з розкритими шторами і я, через брак спілкування в ті перші місяці освоєння іноземного життя, спостерігала, як вона годинами розмовляє по телефону, гортає книги, поглядаючи в телевізор, виходить взимку босоніж на кам'яну підлогу патіо, щоб полити квіти з порожньої молочної пляшки, і спілкується з друзями.

Вона була, мабуть, трохи старша від мене, але я розігрівала вечерю чоловікові і вкладала дитину, а вона в компанії друзів відкорковувала вино і здавала карти.

Йшов 1997-й рік, Britannia щойно обрала Тоні Блера в лідери і дізналася, що вона Cool, всесвітня павутина ще тільки натягувалась по кутах квартир безвісних програмістів, а мені в руки нарешті потрапила книжка, яку весь час згадували в газетах і по телевізору, і так я дізналася, як звуть мою сусідку - Бріджит Джонс.

Щоденник Бріджит Джонс увібрав у себе мріяння і страхи молодих жінок кінця сторіччя, причому дивує те, що не самих лише західних. На моє запитання, чим для неї стала ця книга, моя колега з ВВС Україна Ірена Таранюк сказала просто: одкровенням.

За її словами, їй було легко зіставити себе з цією героїнею, оскільки Бріджіт являє собою постфеміністичну жінку, яка повертається до справжніх жіночих цінностей, що, до речі, викликало нападки з боку феміністок.

Питання щодо автобіографічності Бріджіт періодично задавали Хелен Філдінг, і вона завжди відповідала, що хоча роман дійсно виріс з її газетної колонки в Independent, куди безумовно увійшли її особисті думки і спостереження, все ж він не є мемуарами.

До того ж Філдінг ніколи не приховувала, що сюжет роману вона запозичила у Джейн Остін, причому надихнулась не так літературними образами роману Гордість і упередження, як екранними, оскільки саме в 1995 році по ВВС стали показувати новий серіал, знятий за цим романом.

Вигляд Містера Дарсі у виконанні Коліна Ферта, який виходить зі ставка у прилиплій до торсу білій сорочці, став певною мірою "золотим стандартом" зображення в кіно романтичного героя.

Тому невипадково обидва вони - і літературний і справжній - продовжили розбурхувати уяву жінок: перший як Марк Дарсі на сторінках Щоденника Бріджит Джонс, другий як його екранне втілення у вигляді все того ж Ферта у двох фільмах, що з'явились слідом за книгами.

Саме тому звістка про те, що в новій книзі про Бріджит Джонс Шаленіючи від цього хлопця (назва, до речі, походить з джазової класики XX століття) Марка Дарсі більше не буде, викликала спочатку недовіру, а потім обурення читачів.

Але, можливо, Філдінг покінчила з Дарсі саме тому, що він був занадто несправжній, народжений з попереднього літературно-екранного образу?

В будь-якому разі, новину про смерть цього літературного героя рухомим рядком передали по телебаченню під час репортажу з Сирії, що здивувало навіть саму Філдінг, але на питання ВВС, чи не з'явиться Марк Дарсі надалі, вона відповіла ухильно: "не в цій книзі".

Втім, на думку куратора Британської бібліотеки Каті Рогачевської, найцікавіше у новій книжці Філдінг все ж не те, що вона вбила Дарсі, а те, що зістарила Бріджит, тобто показала її в реальному часі - 14 років по тому, як ми з нею розлучилися на порозі хеппі-енду.

"Герой в літературі - це велика умовність, він повинен мінятися всередині роману, а якщо він змінюється протягом багатьох років, то це вимагає великої мужності (з боку письменника. - Ред.) - вважає вона. - До того ж героїня все ж таки Бріджит, а чоловіки в її житті міняються". Та й показувати спокійне, буржуазне, щасливе життя, можливо, їй було просто нецікаво?

Дійсно, Лев Миколайович Толстой давно вже всім пояснив, у чому різниця між щасливими і нещасливими сім'ями, та й щастя - стан такий ефемерний, про нього ні в казці сказати, ні пером описати...

До того ж за півтора десятиліття, що минули з моменту виходу другої книжки На межі розумного, інтернет і мобільні технології так змінили наше спілкування одне з одним, що Філдінг здалося набагато цікавішим відобразити саме це, як і те, як і чим живе жінка у віці, який не прийнято називати в цифрах.

Тим більше що, як відомо, сама Філдінг після не надто довгого шлюбу розлучилася з американським продюсером серіалу Сімпсони Кевіном Карраном, і з двома маленькими дітьми повернулася з Америки до Англії. Так що досвід самотнього материнства в зрілому віці взятий не зі стелі.

У новому романі Шаленіючи від цього хлопця Бріджит 51 рік, правда говорить вона всім, хто готовий в це повірити, що їй 35, і у неї двоє не за віком (як помітили б бабусі біля під'їзду) маленьких дітей - що теж, на мій погляд, є характерною прикметою саме її покоління.

Як і наявність винесеного в заголовок "хлопця".

Але попри цифри її віку, ми зустрічаємо все ту ж Бріджит, якою знали її раніше: вона намагається виховувати дітей, писати сценарій, худнути - цього разу з професійною допомогою - і, як і раніше, мріє про чоловіків.

Її щоденниковий запис: "Середа, 19 вересня 2012. 10 вечора.

Ой, господи, господи. "Шкіряний піджак" не відповідає. Може на побаченні? З іншою?

11 вечора. "Шкіряний піджак": "Не можу в п'ятницю. Як щодо через тиждень - у наступну п'ятницю? Або суботу?"

З нею, як і раніше, поруч її друзі, або, як називає їх Філдінг, її "урбаністична сім'я", і новий роман, як і колишні два, повний не тільки комічних ситуацій, але і проникливих спостережень за сьогоднішнім життям, велика частина якого проходить у віртуальному просторі.

Втім, для Бріджит це завжди було характерно - вона звикла марити наяву.

Перші два романи про Бріджит Джонс породили цілу хвилю наслідувань, і на інших мовах також.

Катя Рогачевська наводить як приклад роман журналістки Каті Метелиці Щоденник Луїзи Ложкіної, що став популярним у російськомовної аудиторії, де викладені забавні життєві мудрості, які ми всі щодня відчуваємо, усвідомлюємо і, виявляючи їх в літературі, радіємо впізнаванню. І це, на думку куратора Британської бібліотеки, є великою перевагою цих книг.

Разом з тим саме через таку літературу, часом зовсім непогано написану, виник раптом зневажливий термін "чікліт", тобто чтиво, написане жінками для жінок. Але чи варто його соромитися, адже і Остін, і сестри Бронте, зрештою, це теж "чікліт", тільки облагороджений часом?

Як схуднути, як не бути повною ідіоткою (особливо в очах "відповідальних людей"), як сподобатися тому, кому хочеться - це все не великі прагнення, але ж ХХ століття так втомилося від величі, та й героїзму в ньому було дуже багато, а героїнь мало, так нехай у нас буде така, як Бріджит Джонс: безпосередня, не надто навчена і готова в будь-яку хвилину посміятися над собою.

Джерело: BBC Україна