Корреспондент: Українці тікають з ураженої бідністю провінції до ситої столиці

Українці тікають з ураженої бідністю провінції до ситої столиці, перетворюючись на нову особливу касту - внутрішніх гастарбайтерів. Приїжджі трудівники готові на все, лише б зачепитися в Києві, який їм здається раєм, пише журнал Корреспондент.

Видання пояснює, що велика різниця в зарплатах між Києвом і провінцією - офіційно на третину вища, а реально - в рази - головний двигун міграції дешевої робочої сили в столицю і причина появи особливої ​​касти гастарбайтерів - трудових мігрантів у своїй же країні.

Так, за підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень, одних лише трудових мігрантів, що проживають у столиці без реєстрації, вже близько 1 млн.

Видання пише, що причини концентрації ділової активності виключно в столиці, а також містах-мільйонниках експерти бачать у краху радянської системи планування і жахливих умовах для ведення бізнесу, які перешкоджають внутрішнім і зовнішнім інвестиціям, що могли б створити нові робочі місця.

Зараз у київських роботодавців очі розбігаються від охочих працевлаштуватися, пише журнал, і зазначає, що найохочіше беруть претендентів на робочі вакансії - зварювальників, слюсарів, токарів, продавців, водіїв і будівельників. Але багато хто з приїжджих погоджуються на будь-яку роботу і готові цілодобово стояти на неофіційних трудових біржах, а ночувати - на вокзалі.

"Люди намагаються виїхати [з насиджених місць на батьківщині] з надією на те, що, знайшовши хоча б якусь роботу, потім з часом зможуть обжитися, придивитися і, може, залишитися у столиці", - підсумовує Лариса Лісогор, завідувач відділу економіки праці Інституту демографії та соціальних досліджень.

Корреспондент порівнює Київ і Первомайськ, що на Миколаївщині, які розділяють усього три з половиною години їзди на автомобілі, але мешканцям маленького містечка це відстань здається прірвою. "Це тут, в Києві, люди живуть, а у нас існують", - нарікає 35-річний Микола Новиков, який нещодавно працював механіком на одному з найбільших підприємств свого регіону і отримував 2 тис. грн.

Тиждень тому він перебрався до столиці, і його нинішня робота таксистом здається йому межею мрій - тут він сподівається отримувати в п'ять разів більше. Нехай не 10 тис. грн., але 6 тис. в Києві людині робочої професії або без неї заробити можна, кажуть ті, хто вже не перший рік їсть столичний хліб. Щоправда, для цього доведеться "рвати без відпочинку".

Один із таких співгромадян - Віталій, 24-річний тракторист, який попросив не називати його прізвище в пресі, але охоче погодився сфотографуватися, - переминається з ноги на ногу на площі біля метро Вокзальна. Це місце, яке в народі називають "п'ятачком", є нелегальною біржею праці, куди щодня у пошуках роботи стікаються мінімум півсотні людей.

Тим часом, Віталій, уродженець села Сосниця Черкаської області, приходить сюди щодня до восьмої ранку. Він погоджується на будь-яку працю - доводилося і вагони розвантажувати, і сіль розфасовувати, і охоронцем чергувати, і листівки роздавати. "Я не перебираю, - говорить він. - Головне, щоб гроші платили, і ставлення хороше було".

За даними журналу, продати свої робочі руки на "п'ятачку" можна у середньому за 200 грн. у день. Це вп'ятеро більше, ніж Віталій міг заробити у себе вдома, невтомно працюючи механізатором на пилорамі.

Як між киянами та гостями столиці, які приїхали на заробітки, виникає не тільки фінансова, але й соціальна прірва, і звідки в Україні з'явилася проблема диспропорції на ринку праці, читайте у свіжому № 4 журналу Корреспондент від 1 лютого 2013 року.