Головна
 

DW: Освіта й вільний доступ до інформації змінюють суспільство

7 травня 2012, 22:37
0
9
DW: Освіта й вільний доступ до інформації змінюють суспільство
Фото: АР
Майже всюди у світі серед знедолених найбільше дівчат

Освіта – це не просто накопичення знань. Освіта – це запорука самореалізації та політичної активності. А це – не в інтересах багатьох правителів, вважає головний редактор DW Утте Шеффер.

Знання – сила. Англійський філософ Френсіс Бекон висунув цю тезу ще 4 століття тому. І започаткував добу Просвітництва. Знання - сила. Це актуально і сьогодні. Освіта – це елементарна передумова економічного та політичного розвитку, шлях до демократії та соціальної справедливості. Підтвердження цьому ми бачимо щодня. Найактуальніший приклад – "арабська весна", хвиля змін, які почалися з "жасминової революції" в Тунісі півтора роки тому.

Арабська весна і пробудження в Росії

Протест в арабському світі організували освічені представники середнього класу. Головні його підбурювачі - студенти та інтелігенція, яких режими позбавили шансів на майбутнє. Лікарі, інженери, журналісти – у всіх арабських столицях саме вони розпочали боротьбу за участь в ухваленні рішень, за вільний доступ до ринку праці, за реальні перспективи. До остаточної перемоги ще далеко, її ще потрібно закріпити на виборах, створити інститути демократичного суспільства.

Складається враження, що багато режимів в арабських країнах просто недооцінили могутність освіти. Без бурхливого розвитку системи шкільної та вищої освіти за останні 20 років цей рух навряд чи виник би. Доповідь ООН про розвиток людини (Human development record) підтверджує, що арабські країни досягли значних успіхів, відкривши доступ до освіти. Наприклад, колишній президент Тунісу Бен Алі доклав до цього чимало зусиль. І ось результат: дедалі більше молодих людей здобули хорошу освіту, але були позбавлені можливості застосування своїх знань: ні роботи, ні шансів, ні права голосу. Все давно вже було розподілено між так званими "елітами". Рівень безробіття в Тунісі становив 40 відсотків. Навряд чи Бен Алі та інші диктатори наважилися б так послідовно розвивати систему освіти, якби від самого початку усвідомлювали, який потенціал звільнення у ній закладено.

І в Росії саме освічений середній клас, "креативний клас" вийшов на вулиці на знак протесту проти безсоромних підтасовок на виборах до Держдуми у 2011 році. На відміну від Тунісу, у багатьох учасників демонстрацій у Москві була робота, були стабільні прибутки. Але саме для того, щоб захистити свій рівень життя, вони й вимагають демократії та участі у процесі ухвалення рішень. Відомий тележурналіст Леонід Парфенов говорить про бунт ситих і чимось незадоволених громадян, які раптом виявили, що у них немає свободи. Незважаючи на протести, "новий старий" президент Путін залишився при владі. Але й він не зможе більше ігнорувати освічений середній клас, адже без нього економічний розвиток Росії неможливий.

Доступ до освіти – елементарне право людини

Без освіти немає і розвитку – міжнародна спільнота давно це усвідомила і сформулювала як політичне кредо та вимогу. Друга мета у Декларації тисячоліття ООН – забезпечити загальну початкову освіту. Прогрес є, але надто повільний. Надто великі розриви між регіонами. За період з 1999 по 2009 рік частка дітей, які відвідували початкову школу, зросла на 7 пунктів і тепер становить 89 відсотків.

А за останні роки прогрес навіть уповільнився. У багатьох регіонах Африки та Азії мета до 2015 року не буде досягнута. У країнах, які розвиваються, лише 87 зі 100 дітей отримують повну початкову освіту. У найбідніших країнах четверо із десяти дітей кидають навчання у школі. Найгірші шанси у дітей у сільській місцевості та в регіонах конфліктів. Майже всюди у світі серед знедолених найбільше дівчат.

Без освіти у людства не буде розвитку

Але ось інший приклад: так звані "азіатські тигри", Індія та Китай демонструють, що освіта - важливий фактор економічного зростання. У Південній Кореї ще у 50-тих роках ситуація була ще гіршою, ніж у багатьох африканських країнах нині. Капіталовкладення у рівну освіту для хлопчиків і дівчаток, покращення медичного обслуговування та обмеження народжуваності призвели до економічного буму. Бурхливий розвиток у Китаї також пояснюється потягом до знань. Практично для всіх китайців, яким менше 25 років, освіта – головна мета. Але саме Китай – приклад режиму, який робить ставку на освіту без свободи.

Та у довгостроковій перспективі жоден режим, що не має демократичної легітимації, не може встояти під натиском освіченої більшості. Там, де вона є, відкриваються перспективи демократичного розвитку, участі громадян у процесі ухвалення рішень. Цю картину ми бачимо і в Росії. Перші несміливі паростки такого розвитку визначилися у Китаї та в арабському світі.

Значно гірше становище у таких країнах, як Зімбабве, Афганістан або Північна Корея. Доки більшість людей живе у злиднях, не має доступу до вільної інформації, змушені задовольнятися державною пропагандою і не в змозі оцінювати факти через брак освіти - диктаторам та узурпаторам живеться спокійно. І це ще одна причина рішуче відстоювати елементарне право людей на освіту.

ТЕГИ: суспільствоосвітаінформація
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Корреспондент.net в соцмережах