Дебютний фільм Oh boy! Яна Оле Ґерстера тріумфував на врученні німецької кінопремії Лола. Його головний фільм-суперник - Хмарний атлас Тома Тиквера - отримав тільки "технічні" нагороди.
Малобюджетна чорно-біла трагікомедія Oh boy! здобула нагороди в найважливіших номінаціях 63-ї німецької кінопремії Лола. Oh boy! визнали найкращим фільмом року, а також нагородили за режисуру, сценарій та музику. Актори, що зіграли в фільмі головну та другорядну ролі - Том Шилінґ і Міхаель Ґвіздек - теж визнані найкращими.
Хмарний атлас Тома Тиквера, який коштував 100 мільйонів доларів і вважався фаворитом кіноперегонів, отримав п'ять нагород - щоправда, у другорядних номінаціях: за найкращий монтаж, операторську роботу, кадри, костюми та грим.
Кінопремія Лола - німецький Оскар - має найбільший у країні призовий фонд у майже три мільйони євро. Володарі головних нагород - Золотої Лоли – отримують, крім визнання, півмільйона євро.
Назву позичив у Бітлів
Oh boy! - це дипломна робота 34-річного німецького режисера Яна Оле Ґерстера яку називають однією з головних подій року в німецькому кінематографі. Назву фільму Ґерстер позичив у гурту Бітлз. Подейкують, що Джон Леннон творив пісню A Day In The Life (Один день із життя), дивлячись на газету Дейлі Мейл, розгорнуту на піаніно. Хроніка одного дня з його ДТП й політичними катаклізмами надихнула Леннона на пісню, в якій вигук Oh boy!можна перекласти як "Ну і ну!", "Бог ти мій".
Тепер Oh boy! - це один день із життя Берліна, знятий на чорно-білій кіноплівці та покладений на джазову музику. Фільм нагадує раннього Вуді Аллена та Джима Джармуша, та при цьому не має намірів копіювати шедеври класики. Поки в німецькому кіно переспівують на різний копил той самий бадьорий мотивчик про вічно юну та креативну німецьку столицю, Ґерстер обережно знімає з міста його модну обкладинку й показує легкість берлінського буття зі споду.
Берлінський нероба сумної подоби
Ліричний герой Нік Фішер (актор Том Шилінґ) живе в Берліні сьогоднішнім днем. Він пливе за течією без честолюбними амбіцій та наполеонівських планів. Навчання закинув, на роботу не ходить. "Чим ти займався увесь цей час?" – питає батько, який щомісяця переказує дві тисячі євро на рахунок безпутнього сина. "Думав", - відказує той. Для кризи середнього віку ще рано: Ніку Фішеру немає і тридцяти. Сумної подоби берлінський нероба справляє враження трохи очманілої людини. Як показує хроніка одного дня з його життя, в цьому світі є від чого очманіти.
Зранку молодика несподівано "динамить" подруга. Психолог, до якого Нік прийшов на прийом, щоб знову отримати відібрані водійські права, з єзуїтською настійливістю питає: "Чи визнаєте ви присутність у вас комплексу неповноцінності через ваш маленький зріст?" Заперечувати нема сенсу, опиратися – теж… День очевидно невдалий. Банкомат сковтнув картку, готівки не вистачає навіть на каву. Візит на знімальний майданчик, куди Ніка заманив хронічно безробітний друг-актор, теж не минає без конфузу: у той самий момент, коли "нацист" із п'ятої спроби відкриває добрий бік своєї душі, у Ніка дзвонить телефон…
Несподівана зустріч із колишньою однокласницею, яку в школі дражнили "пампушкою", приводить Ніка до театру, де вона, тепер струнка, мов манекенниця, концептуально гасає сценою, а потім пробує зґвалтувати своє "перше кохання" та влаштовує істеричну вуличну сварку на фрейдистський кшталт зі "жлобами" біля театру.
Режисер "авангардної" вистави недвозначно дає Ніку зрозуміти, що той ніц не розуміє в мистецтві. У метро "зайця" ловлять контролери, один із яких, мов папуга, невтомно повторює все, що каже його невблаганний колега. Удома на Ніка очікує сусід із мискою котлет, які Ніку доводиться жувати під сльозливі скарги на дружину, яка відмовляє сусідові в ліжку… І так - весь день.
Увечері до Ніка біля стійки бару підсідає старий і заводить розмову на серйозні теми: Німеччина, минуле, совість, провина… "Швидка" відвозить старого до лікарні, а фільм, який досі плавно перетікав із епізоду в епізод, раптом міняє тональність – із трагікомічного стає до болю серйозним.
Ти божевільний, дитя моє, тобі пора в Берлін!
В Алісі у Країні Чудес Аліса питає Кота, звідки той знає, що вона "ненормальна". Кіт відповідає: "Тому що інакше ти б сюди не потрапила". Так і тут. До Берліна не потрапляють випадково. І Берлін туристичний – це зовсім інше місто, надзвичайно далекий від його маргінальних буднів на межі нервового зриву. Стрічка Oh boy! – мов листковий пиріг, у якому на фундаменті іронічного психоаналізу вибудовується багатоповерхова конструкція зі стосунків та конфліктів. Усі, кого зустрічає головний герой, бовтаються в потоці буднів, які несуть їх невідомо куди.
Та саме Нік справляє враження єдиної "нормальної" людини. Свідомо обравши роль пасивного аутсайдера, він помічає, як багато в Берліні награного і вдаваного. А життя – це проста штука, як горнятко кави без примочок за доступною ціною. Таку каву шукає Нік протягом усього фільму й переживає непідробне щастя, коли йому все-таки вдається її знайти.
Режисер і сценарист фільму Ян Оле Ґерстер переїхав до Берліна близько десяти років тому, тож чорно-білий кінодебют багато в чому передає його враження від німецької столиці. У стрічці є драйв і меланхолія, сатира й філософська глибина. Фільм непретензійний та цілісний - і змістовно, і стилістично. Це серйозна заявка на нові часи в сучасному німецькому кіно.
Джерело: Українська служба DW